Снулль вампіра Реджінальда
Шрифт:
– Н-ні…
– А я трішки потиснув. Вона така ж суккубара, як ти – абадон.
– Я не абад-дддон!
– От і вона – гомофеліна. Хвіст, ікла, весела вдача. Щастить скарбівничому на жінок… Поки він з нею, я за Августа спокійний!
Венатор підморгнув доцентові з виглядом бувалого зальотника.
– Чому?!
– Він їй потрібен живий і бадьорий. Якщо вона – перевертень, та ще й на хлопця оком накинула – будь-кому горлянку за свою здобич перегризе. Кішечки, вони впертюшки…
Фортунат мрійливо зітхнув.
* * *
Спершу вони сиділи в «Замурзаному Фріці». Сиділи красиво:
– Ну як?
«Пломінь» одностайно визнали амброзією.
Після нього спотикач пивсь, як вода.
Августа Пумпернікеля звістка про безпеку фестивалю помітно збадьорила. Та й близькість до трійці венаторів додавала впевненості. Проте він підозріло зизував на кожного нового відвідувача таверни й вимагав пояснень.
– Цей уже точно з домовини встав! – чіплявся він до Кручека.
– Усі там будемо, – відмагався доцент.
– А очі чому горять?
– Соком флюгерели закрапав.
– А в цього роги!
– Значить, дружина гуляща…
– А цей!.. Пика, пика – ви тільки гляньте!..
– Що?!
– Вибачите, майстре Люстерка, не відразу впізнав…
Військові, обговоривши дуель, пішли. Стіл, що звільнився, миттю окупувала веселенька, неприродно рум’яна компанія. Від закусок вони відмовилися, зате кельнери з ніг збилися, тягаючи кухлі, горнята й келихи. «Червоні вітрила», «Кривава Клара», «Кривавий Карл», «Кров корала», «Sanguineus imber»… Скарбівничий посміливішав, утерся до рум’яного в довіру. Він оголосив, що бажає почастувати всіх, в обмін на право сьорбнути з кожної посудини. Ідею зустріли оваціями, і хлопець застряг у випадкових друзів надовго.
До магів він повернувся посоловілим, що називається, «до поросячого вереску». Обличчя вигравало кармінними, пурпуровими та кіноварними барвами. Настрій злетів до небес і висів там погойдуючись.
– Наупирячилися, пане? – запитав у нього товстун Люстерка, добра душа.
– У смислі?
– У прямому, – венатор почав тикати пальцем, мало дбаючи про веління пристойності. – Два ігіси, один спектрум, двоє вампіряків… Молоденькі, не старші за шістдесят. Так, колеги?
– Усе точно, – підтвердив Фортунат. – Троє упирчиків вульгаріс, брукса, шикса… Ще інкубус до них затесався, дурненький.
Кліпаючи, Пумпернікель силкувався збагнути: розігрують, чи ні?
– Але чому вони такі…
– Рум’яні?
– Життєрадісні?
– Товариські?
– Так!
– Свято, – буркнув Гарпагон Понурий. – На свято треба веселитися.
– А рум’янці – діло наживне. Сьорбнув раз, сьорбнув другий – от і рум’янці.
– Чого сьорбнув?
– Ну, а що ви там на брудершафт сьорбали? Молоко із кров’ю? До всіх замовлених напоїв неодмінно входить свіжа кров, – просвітив скарбівничого метр Кручек.
– Н-на… ннаша?!
– Кривдите! «Фріц» – пристойний заклад. Три еталони, між іншим! Тут клієнтам свинячої крові не пропонують. Завсідникам хазяїн особисто зціджує…
Обличчя Августа Пумпернікеля страдницьки спотворилося. Однак майстер Люстерка знав
– Гуляємо?
– Гуляємо!
– Ходімо звідси!
Із настанням темряви місто перемінилося. Вулиці покреслили незліченні гірлянди ліхтариків. Зв’язані ниткою, посміхалися черепи, вищирялися рогаті пики й вовчі морди, фиркали іскрами балухаті жаби. Всюди грала музика: скрипалі й лютнярі, дударі й цимбалісти, ложкарі й варганісти змагалися за титул кращого шпільмана.
На площах співали й водили хороводи.
– Понаїхало тут!!! – захоплено репетував якийсь хлопчисько, тікаючи від няньки.
За будинками в піднебесся із тріском і шипінням злітав феєрверк. На чорному оксамиті повільно гаснули іскристі розчерки. В очах рябіло від строїв і масок, моторошних і потішних. Магів хтось гукнув, і Люстерка, церемонно вибачившись, пірнув у морок, звідки вже не повернувся.
– Агов, ви далеко? – попитав Пумпернікель.
– Шукай тверезого! – долинуло здалеку.
– Безнадійно, – резюмували маги хором.
Незабаром вони пустилися навприсядки – хто кого перетанцює. Саме тоді до них прибилася гарненька гомофеліночка.
– Свято! – розчулено сказав їй скарбівничий, утираючи скупу чоловічу сльозу. – Радіти треба!
– Порадіємо, красунчику? – підморгнула киця.
Потім вони хотіли піти на лекцію про «нелетальне співробітництво», але потрапили на публічний диспут. Ну так, це Пумпернікель усіх туди затяг. Киця бажала усамітнитися з «красунчиком», Гарпагон вимагав лекцію, Матті з Фартом було наплювати, а скарбівничий здер із тумби афішу про диспут, де значилося: «Тема: щільність проходження бісів у мінімізованому вигляді крізь портали обмеженої пропускної здатності».
Маги не відразу допетрали, що йдеться про споконвічний камінь спотикання софістівприкладників і схоластівемпіриків: скільки бісів за хвилину протиснеться крізь вушко голки? Зате скарбник зметикував блискавично – кинувся в бій. Відтіснивши від аспідної дошки якогось заїку з перекошеним від зловживання обличчям, він демонічно розреготався, зітер ганчіркою опонентове обчислення й заходився коло власного.
Сьогодні Август Пумпернікель був у якнайліпшому настрої. Формули та рівняння сполучалися, народжуючи істину. Та легко спростовувала саму себе, двоїлася, троїлася, породжуючи у свою чергу суперечки… Учасники диспуту охали, ойкали та підкидали догори чепці, зірвані з дам, що пробігали мимо. Час від часу скарбівничий просив аудиторію підказати йому числові значення: радіуси кривизни овалу вушка, пропорції мінімізованого біса, комфортну відстань між сусідніми бісами…
Останнє питання викликало ревіння захвату серед бісівської братії:
– Правильно!
– Не бажаємо, як оселедці в бочку!
– Давай комфорт!
– Давай, арифмете! Розраховуй на нас!
Біси, мов горохом, сипали цифрами.
У підсумку Пумпернікель таки вивів остаточну формулу, підставив у неї все, що було потрібно, й оголосив, що за хвилину крізь вушко голки пройде 144 758 бісів. Аж ніяк не 13 мільйонів, і навіть не 666 легіонів, як твердили попередні дослідники цього питання.