Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Дженнсен сердито витерла сльози з обличчя, а потім приставила руку козирком до лоба, захищаючись від сонця. Вона довго перебувала в Палаці, і швидше за все вже наближався вечір. Прийнявши до уваги положення сонця на небі в цей час року, вона зметикувала, де знаходиться захід. Будь з нею Расті, можна було б пересуватися швидше. А були б гроші, можна було б найняти або купити іншу кінь…
Втім, який сенс сумувати за тим, чого не повернути. Доведеться зібратися з силами і йти пішки…
— Дякую за вино, — сказала Дженнсен білявому торговцю вином, який нервово метушився біля прилавка, не перестаючи
— Нема за що, — сказав він, опускаючи очі. Вона рушила геть, і тут торговець, схоже, набрався хоробрості.
— Почекайте! — Він вийшов з-за прилавка і взяв Дженнсен за руку. — Що ви збираєтеся робити?
— У мене немає вибору. Треба йти. Від мого походу до Алтеї залежить життя людини.
— Що це за людина? Що могло статися, щоб його життя залежало від чаклунки Алтеї?
Дженнсен глянула чоловікові прямо в небесно-блакитні очі і обережно вивільнила руку. Цей великий і сильний чоловік, з потужною щелепою і міцними м'язами, нагадував їй людей, які вбили матір.
— Прошу вибачення, але я не можу говорити про це.
Дженнсен притримала капюшон біля горла, захищаючись від налетілого холодного вітру, і знову вирушила в дорогу. Однак не встигла вона зробити і дюжини кроків, як чоловік у два стрибки наздогнав її і знову обережно взяв за руку.
— Послухайте, — сказав він тихо, коли вона насупилася, — адже у вас немає ніяких припасів?
Дженнсен насупилася ще більше і з трудом придушила сльози, розуміючи всю відчайдушність свого становища.
— Все пропало разом з нашими кіньми. Все тепер у ковбасниці. Крім моїх грошей — вони у кишенькового злодія.
— Значить, у вас взагалі нічого немає. — Це було не питання.
— У мене є я, і я знаю, що повинна робити.
— І ви маєте намір відправитися до Алтеї, взимку, пішки, без їжі?
— Я прожила в лісі все своє життя. Я впораюся.
Дженнсен спробувала висмикнути руку, але він не відпустив.
— Напевно, так воно і є, та тільки Азерітські рівнини — це не ліси. Там нема з чого зробити укриття. Немає ні хворостинки, щоб розпалити багаття. Коли сонце сяде, стане холодно, як у серці самого Володаря. У вас нічого немає. Чим ви збираєтеся харчуватися?
На цей раз вона таки вирвала руку:
— У мене немає вибору. Ви можете не розуміти це, але існують речі, які ти просто зобов'язаний робити, навіть якщо буде ризик для твого життя. Інакше просто немає сенсу жити.
І перш, ніж він зміг зупинити її знову, Дженнсен рвонула вперед і розчинилася в потоці людей, що рухалися між прилавками. Вона проштовхується крізь натовп, проходила повз людей, які продавали їжу і питво. Дивлячись на прилавки, вона згадала, що їла сьогодні всього один раз — ковбасу вранці.
Однак думка про те, що Себастян і зовсім може не дожити до своєї наступної їжі, змусила її додати кроку.
Вона повернула в перший же ведучий на захід прохід між прилавками. Південне зимове сонце світило їй з лівої сторони, та вона згадувала те сонячне світло в Палаці, під час молитви, світло, яке так було схоже на материнські обійми.
19
Дженнсен пробиралася крізь натовп на ринковій площі, уявляючи собі, що проходить між деревами в лісі, де вона почувала себе як вдома. Саме там їй хотілося б зараз опинитися, в тихому рідному лісі, разом з матір'ю дивитися на Бетті, яка мирно пощипувала молоді пагони… Деякі люди кидали цікаві погляди в бік Дженнсен, але вона йшла швидким кроком, не піднімаючи голови.
Їй не було діла до оточуючих — вона страшенно хвилювалася за Бетті. Ковбасниці Ірмі потрібне було козлине м'ясо. Вона безперечно хотіла купити Бетті. Бідна кізка, напевно, була налякана тим, що її забрала якась незнайома жінка. Але наскільки б Дженнсен ні була стурбована долею Бетті, бажання знайти і повернути козу було на другому плані. Перш за все треба врятувати Себастяна.
Все навколо нагадувало їй, що вона голодна. Люди готували собі на багаттях, розведених із дров, які вони явно принесли сюди з собою. На сковорідках шкварчало масло з часником і спеціями. У повітрі витав запах смаженого м'яса. Від цих апетитних запахів паморочилася голова й смоктало під ложечкою.
Але як тільки виникали думки про їжу, Дженнсен думала про Себастяна. Кожен момент зволікання з її боку міг означати для нього ще один удар батогом, ще одне поранення ножем, ще одну зламану кістку… Ще одну мить мук. Не дивно, що він прийшов сюди з тим, щоб допомогти в боротьбі проти Д'хари.
А потім ще більш жахлива думка вразила її: вона згадала Морд-Сіт. Де б не доводилося Дженнсен з матір'ю мандрувати, нікого люди не боялися так сильно, як цих Морд-Сіт. Їх здатність заподіювати біль і страждання увійшла в легенди. Говорили, що по цей бік від руки Володаря будь-яка Морд-Сіт не мала собі рівних.
Що якщо д'харіанці залучать до тортур одну з цих жінок? Нехай навіть Себастян і не володіє мистецтвом чаклунства, для них це не має значення. Людина, далека від магії, як Себастян, для будь-якої Морд-Сіт виявиться короткою кривавою розвагою…
Натовпи людей порідшав, і скоро Дженнсен досягла межі ринку. Вона підійшла до останньої крамнички, де торгував довготелесий чоловік, який продавав шкіряну упряж та вживані приналежності для возів. Весь товар був навалений на віз, за яким вже простирався відкритий безлюдний простір. Нескінченна низка людей рухалася по дорозі на південь. Вдалині було видно дороги, що відгалужувалися на південний захід і південний схід. Жодна дорога не вела на захід.
Кілька людей поглянули на Дженнсен, коли вона вирушила в ту сторону, куди хилилося сонце. Однак ніхто за нею не пішов, і Дженнсен відчула полегшення, коли зрозуміла, що залишилася одна. Перебування серед людей, як вона завжди і побоювалася, принесло тільки нещастя. Ринкова площа незабаром залишилася позаду. Дженнсен просунула руку під плащ, намацала вселяючий впевненість ніж. Він був теплим. Ніби жива істота, а не срібло зі сталлю…
Принаймні, злодій взяв тільки гроші. Якби їй дали можливість вибирати, вона й воліла б залишитися з ножем. Все своє життя вона прожила, не маючи великої кількості грошей, — адже вони з матір'ю всім забезпечували себе самі. Але ніж серед засобів до існування грав важливу роль. Людині потрібні гроші, якщо вона живе в палаці. Якщо ж ти живеш у лісі, тобі необхідний ніж, і їй ніколи в житті не доводилося мати ножа краще, ніж цей…