Сонячна машина
Шрифт:
— Органiзацiя в нас є! Сьогоднiшнє свято!
— От якраз сьогоднiшнє свято найбiльш показало брак органiзацiї духу. Отже, без органiзацiї, без дисциплiни, без армiї, без зброї, замкненим у страшному крузi.збройне боротися — явний абсурд.
— Так що ж? Так що ж? Скоритися?
— Прошу тихо, панове!
— Ну, не скоритися. А от що…
Ну, так — професор Кранц, одне слово, пропонує «тихий опiр», саботаж.
А там, поза Берлiном, чорно-жовтi «визвольники» вже проводять смертоноснi кордони, вже займають усi склади зброї, розставляють варти.
I вiд завтрашнього дня «Тiнi Минулого» батогом почнуть гнати отари вiд землi обiцяної, устилаючи путь черепами. I, боже мiй, скiльки знайдеться погоничiв iз тих самих, що тепер так палко скрегочуть зубами!
А Мертенс слова не забирає.
Хтось тягне за руку поверх лiктя. Трудина голiвка швидко нахиляється, робить круг його вуха з долонь рупор i задихано швидко шепоче в його незрозумiлi, дивнi, стукаючi по серцю слова.
Труда сiдає на своє мiсце й починає перешiптуватися з Максом. А милий, смiшний чудачина Кранц усе говорить про свiй «тихий опiр». Який тепер тихий опiр, коли вирвалася людина з тунелю, коли так ясно, легко, просторо над нею й круг неї, коли кожна частина мозку може рухатися з блискавичною, сонячною радiсною швидкiстю. Подумати ж собi: вона, вона сама приїхала, слово вiдiбрала, про Iрму нi до чого запитала. Нi до чого ж, абсолютно нi до чого було те запитання, цiлковиту рацiю має чудесна Труда. Значить?..
— Пане голово!.. Пане голово!
Доктор Рудольф швидко пiдводить не сонне, а якесь чудне, осяяне лице й обводить очима зал.
— Ви скiнчили, пане професоре?
Пан професор, власне, ще не скiнчив, але в такому гаморi хiба можна…
Доктор Рудольф пiдводиться й обома руками сильно загрiбає волосся на потилицю.
— Панове! Увага!
I гамiр через пару моментiв iз шипiнням, як вогонь, залитий водою, ущухає.
Доктор Рудольф, як i щоразу перед промовою, прикушує всерединi посмiшку: тш, iдол має говорити. I тут же холодок — iдол повинен промовити так, щоб усi iншi промови впали перед ним навколiшки (всезнайство iдола!). А головне — повiдомити, що вся Найвища Рада Вiльної Спiлки, принаймнi видатнiшi члени її, сьогоднi будуть арештованi. Поверхню облич, як застоялу воду озерця, ряботить i збовтує налетiла хвиля. Здивовання, гривога, шарять очi, мимоволi повертають голови до дверей, сповнюють хапливим шелестом i дзижчанням зали. Доктор Рудольф не дає розгулятися хвилi й робить спокiйний втишливий рух рукою.
Спокiй i увага. Арешт ранiше, як через годину, не може статися. Хвилюватися надмiрно не треба. Переносити ж засiдання на друге мiсце небезпечно. Та й нема нi рацiї, нi часу: питання повинне бути вирiшене за пiвгодини й вирiшення оголошене населенню.
Отже, доктор Рудольф забирає сам слово. Становище грiзне. Але виходу з нього треба шукати не в станi людини, що придушена до стiни потягом у тунелi. Жах i одчай — порадники поганi. Треба ясним, точним, тверезим розумом проаналiзувати всю ситуацiю. (Розум i аналiз — це двi руки iдола, якi маси з якнайбiльшою побожнiстю цiлують). Може бути двi можливостi. Перша: Союз Схiдних Держав зовсiм не поiнформований про дiйсний стан речей. За це говорить тон i змiст вiдозви, йому, наприклад, нiчого невiдомо про вiдновлення громадського життя. Через це у вiдозвi е розпорядження, якi вдираються в одчиненi дверi. Отже, можливо, що все є тiльки непорозумiння. Тодi нiяких нi тихих, нi збройних опорiв не треба, а треба тiльки роз'яснення.
Можливо ж, що тут не непорозумiння, а певна вмиснiсть i незнання тiльки деяких фактiв. Тодi знову таки нi тихих, нi збройних опорiв не треба. А тим паче нiякого гнiву, лютi, ненавистi й ворожнечi. Зброї немає, органiзацiї, дисциплiни, армiї, пiдготовлення — нiчого цього немає, все правда. Рiшучiсть, безмилосерднiсть, озброєнiсть, необхiднiсть самоврятування в противника є. Це також правда. Нiяких компромiсiв, нiяких примирень не може бути. Боротьба до повної перемоги. Все правда. Але неправда те, що боротися можна тiльки ненавистю, ворожнечею, газом, смертним промiнням.
Тут доктор Рудольф робить коротеньку паузу, щоб дати затихлим очам напружити тишу свою до найбiльшої вразливостi.
— У нас, панове, є iнша зброя, у нас є найдужча за всi газовi й промiннi артилерiї гармата — Сонячна машина, набита
Доктор Рудольф загрiбає волосся пiтними вiд пiдняття пальцями й сiдає на мiсце.
Зала труситься й лопотить оплесками. Є рiшенець. Правильний чи неправильний, але вiн — точний, ясний, висловлений iз непохитною вiрою. Значить, вiн правильний, значить, йому треба плескати. А крiм того, це ж Рудольфа Штора рiшенець. А ще до того: через пiвгодини мусить бути все вирiшено, бо, може, вже десь женуть тi, що зараз оточать будинок i заберуть усiх. Отже, коли Рудольф Штор думає, що це єдиний вихiд, значить, iншого дiйсно немає i, значить, ясно, що всякий опiр — це помилка, безглуздя Приймати, приймати! Хто там слова ще просить? Нiяких слiв! Нема часу. Треба швидше розходитись!
Але слова просить Фрiдрiх Мертенс. Ну, це iнша рiч Мертенса цiкаво послухати. Тiльки коротше.
Фрiдрiх Мертенс помалу пiдiймає своє кремезне тiло, пiдпирає його витягненими руками об стiл i наставляє на затихлу залу сiдласте чоло.
— Панове! Для збройного опору немає зброї Саботаж. — пiв опору Не годиться. Але задля боротьби любов'ю Є зброя? У всiх, не в одиниць? Треба пильно зважити. Неозброєних у бiй пускати не можна. Хто ж не пустить? Де гарантiя, що не буде вибухiв гнiву, злоби, обурення? З одною цiєю зброєю виступати неможливо. Ми мусимо перемогти за тиждень-два. Через два тижнi буде пiзно. Через два тижнi можуть надiйти першi транспорти Зерна з Азiї. Тодi сонячне скло буде лише одне на двадцять чоловiк. Через мiсяць — одне на сорок. Через два мiсяцi Європа й Америка пектимуть хлiб iз азiатсько-африканської пшеницi, їстимуть м'ясо й носитимуть убрання з фабрик Союзу Схiдних Держав. Через пiвроку кожного, що їстиме сонячний хлiб, будуть карати смертю. На десятки рокiв. Захiд буде в економiчнiй неволi у Сходу.
Мертенс робить також невеличку паузу. Нитки очей натягнутi увагою.
Мертенс'згоджується: любов є величезна зброя. Згоджується. Єдина навiть їхня зброя. Вiн зовсiм не є проти неї, зовсiм нi. Вiн тiльки хотiв би доповнити цю формулу, конкретизувати її. Треба конкретно уявляти собi всю ситуацiю. От зноситься скло. Вертаються на фабрики, до майстерень, бюро, магазинiв. Частина великих власникiв, великих урядовцiв, привiлейованих, мабуть, стане на бiк противника.
— А ви теж?
Усi голови рвучко шарпаються в бiк дзвiнкого молодого голосу. Що за неделiкатнiсть! Який це жовтодзюбий нахаба дозволяє собi такi вибрики?