Союз п'яти

Толстой Алексей Николаевич

— Дуже добре, — сказав Ігнатій Руф, розкурюючи сигару. — На світанку я відпливаю на континент. Я сам привезу журналістів. Приготуйте потрібні матеріали для статей і провадьте роботи повним ходом. Пам’ятайте, якщо ми помилимось у розрахунках, — цілковитий розгром і загибель… На карту поставлені мільярди доларів. Якщо провал, то…

Вогник сигари в його руці описав складну вісімку.

IV

“Страшне відкриття в обсерваторії Ігнатія Руфа”, — такий був заголовок статті, яка 14 травня з’явилася у всіх північно-американських газетах і того ж дня була передана по радіо в Європу.

Докладно

і науково розповідалося в цій статті про фатальне наближення кінця супутника Землі. Процес його розтріскування відбувається з величезною швидкістю. За короткий час спостереження в рефрактор Руфа на поверхні Місяця з’явилося кілька тисяч нових тріщин. Розпад місячної кулі може статися кожної хвилини. “Ми не поручимося, — говорилось у газеті, — що завтра вночі наші юні мрійниці не побачать замість стародавньої покровительки закоханих розкидані по нічному небу осколки. Але ми все ж сподіватимемось, що бог, будучи милосердим, не допустить загибелі нашого прекрасного світу, — загибелі, — бо майже імовірно, що осколки будуть притягнуті Землею…”

“…Згідно з нашим поглядом на утворення світу, — говорилося далі, — у свій час близько від земної орбіти повинні були обертатися, крім Місяця, ще й інші маси досить великих розмірів. Частину з них притягнув Місяць, і вони впали на його поверхню, — сліди цих жахливих зіткнень ми бачимо у вигляді місячних цирків. Друга частина зіткнулася з Землею. Останнє таке зіткнення сталося порівняно недавно. Зміна кліматів у геологічні епохи, особливо наявність тропічної рослинності в тих місцях, де тепер пояс полярної ночі, — вказують, безсумнівно, на те, що існував другий супутник, який впав на Землю наприкінці палеозойської ери і відхилив земну вісь. Спостережувані коливання полюсів — не що інше, як останні сліди, що лишилися від такого удару у формі поступово уповільнюваних рухів земної осі по поверхні конуса. Тепер, можливо, нам доведеться бути свідками остаточного осиротіння земної кулі серед небесних просторів…”

Стаття викликала таке враження, якого і сподівалися, У серці людства цього дня стався перебій. Телеграф переплутав адресатів і зміст депеш, що призвело до багатьох житейських неприємностей. Телефон перетворився в божевільну кашу номерів, і багато телефонних панночок захворіли на нерви від скаженої лайки абонентів. Трамваї пішли не по тих коліях. Було багато задавлених усіма системами екіпажів. Магазини закрилися, бо ніхто нічого не купував у цей день, крім загальнодоступних книжок з астрономії.

Урядові апарати застопорились. Із багатьох в’язниць повтікали арештанти. Поїзди виходили порожніми, і на щастя: за один цей пам’ятний день двадцять процентів паровозів і поїзного состава наїхало одне на одного, скотилось під укоси. І, нарешті, з країни проклятих більшовиків пролунало (по радіо) уже зовсім ні до ладу ні до прикладу зловтішне: “Ага… діждалися…”

Одним словом, у день 14 травня на всій земній кулі стався невимовний переполох… З жахом, у нестямі ждали ночі. Голови всіх були задрані до зоряного неба. Коли над дахами, над залізними мостами, над шпилями дзвіниць, над гігантськими кранами заводів піднявся мирним і стареньким диском звичайний місяць, — пронеслося зітхання від полегшення і розчарування. Стало навіть по-міщанськи скучно.

Так кілька днів чекали загибелі світу. Билися об заклад. Місяць і далі повільно собі плив по небу. Настрій поліпшувався. На вулицях почали продавати “кишенькові телескопи” і закопчені скельця. Величезним успіхом користувалися булавки і брошки із зображенням місяця, що підморгує оком. Газети рябіли адресами хіромантів, які точно передрікали “день,

що його треба боятися”.

Міс Сесіль Еспер, єдина дочка анілінового короля, з’явилася на банкеті яхт-клубу в сукні кольору місяця, в безколірному намисті і в діадемі з місячних каменів. Дами ахнули. Власники будинків готового одягу ахнули. Великі кравці і модні ювеліри ахнули. Місячний шовк і місячний камінь були оголошені модою.

Писали вірші про місяць. Виганяли хімічними сполуками голубі квіти. В шикарних ресторанах з’явилося навіть місячне морозиво, яке надзвичайно обтяжує шлунок. Ім’я Ігнатія Руфа облетіло всі земні широти. А біржа, мудра і обережна, не відповіла на це сум’яття коливанням ні на один цент.

V

Скляною рівниною лежав безбарвний океан під кошлатим, палючим сонцем. Від гір струмувало марево. Поникло листя на деревах. Високі мітелки пальм, здавалося, віддались спеці, — розпустилися в синьогарячому небі. Трищоглова “Фламінго”, мов привид, висіла над прозорою лагуною. Нестерпно блищали стальні канати, по яких у повітрі, в напрямі зубчастих скель, повзли вагонетки.

Острів здавався безлюдним. Але по той бік гір, у кратері йшла напружена робота. Туди по білому шосе, сполохуючи ящірок і гадюк, піднімався автомобіль. Керував Руф. Обертаючись до чотирьох своїх компаньйонів, що задихалися від спеки, він казав:

— Ми працюємо тепер у чотири зміни, і то робітники ледве витримують: учора зомліло від сонячного удару п’ятнадцять чоловік. Кратер нагрівається, мов піч. Китайці цілими юрбами вимагають розрахунку. Довелося на перевалах поставити кулемети. Ще гірше з американськими майстрами. Вони погрожують судом. Хай йому чорт, на острові немає ні жінок, ні розваг, Я наказав побудувати шинок біля струмка — ще гірше: за тиждень випито сто ящиків віскі і лікерів. Інженер Корвін ходить на роботу з зарядженим револьвером. Завтра прибуває, нарешті, пароплав з проститутками. Я сподіваюся, що це оздоровить острів.

Компаньйони посапували, витираючись хусточками. Ці два тижні після опублікування славнозвісної статті вселили в них величезну надію і величезну тривогу. Громадська думка реагувала сильніше, ніж це гадали. Біржа ніяк не відповіла на удар. Роботи посувалися успішно, і пробні досліди вдалися, але все це коштувало величезних грошей, і, крім того, Руф нехтував, мабуть, карним законодавством.

На перевалі відкрився вид робіт на дні кратера. Димила труба електричної станції. Снопи світла розходились від скляних щитів сонцеприймачів. Жовті і рожеві клуби диму різкими хмарами піднімалися з-за черепичних дахів хімічної лабораторії. Вузькоколійками рухалися вагонетки з матеріалами і підйомні крани, схожі на шибениці. Під похилими навісами тріщали пневматичні пробійники, і повітря стрясали металічні удари молотів. Серед звалищ, бунтів заліза і гір із бочок та мішків бродили голі люди в конусоподібних капелюхах.

Збоку, там, де вночі падала місячна тінь, лежали десятиметровими рядами металеві яйця з багатогранним гострим бивнем на одному кінці і широким розтрубом на другому.

— Шістдесят апаратів уже готові, — сказав Ігнатій Руф, киваючи головою на яйця, — їх лишається тільки зарядити. Ми повинні довести кількість їх до двохсот, хоч за розрахунками вистачило б і половини.

Він пустив автомобіль звивистою дорогою вниз і через кілька хвилин зупинився біля присадкуватого будинку з нетесаного каменю. На його плоскому даху стояли два кулемети. Інженер Корвін підійшов до автомобіля і, як завжди, без усмішки, мовчки трохи підняв тропічний шолом.