Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Справа отамана Зеленого
Шрифт:

Дивно, але після того дня, наповненого тортурами й болісними криками, від яких закладало вуха, Шереметові чомусь дали спокій. Саме того дня з їхньої камери забрали чергову партію смертників. Прізвищ не називали, чекіст просто заходив і тицяв пальцем навмання. Після чого бійці кого виводили, кого виносили попідруч, якщо приречений не міг іти сам чи опирався щосили.

– По нас теж прийдуть, – промовив Куприк, щойно зачинилися двері.

– Ви б заткнулися, пане приват-доценте, – простогнав зі свого кутка Мирон.

– А ви помітили, товариство, що ми досі не зійшли на худобу? – пожвавився раптом той. – Ми не стали бидлом, хоч як цього хотілося нашим катам.

– Справедливо, – озвався з темряви

Роман Свириденко.

Інженера-залізничника тут уважали за старожила. Принаймні коли Шеремета, а потім і Романовського кинули до цієї камери, Свириденко тут уже був. Інженера теж тягали на допити, але не так часто, як новеньких. Намагаючись хоч якось триматися, він повідав прибулим: його звинуватили в тому, що працював на залізниці не лише за часів Скоропадського [15] та Директорії, [16] а й за царського режиму. Отож, радянській владі сорокарічний інженер Свириденко завинив тільки тим, що досі не перейшов на її бік і не засудив попередніх злочинних, буржуазних та антинародних, режимів. Дискусії та звичайні виправдання були марні, тож Свириденко визнав, як пояснив слухачам, власну антинародну суть. Після цього йому, на диво, дали спокій. І так тривало вже четверту добу. Шеремет, вислухавши це, назвав його щасливцем. Мовляв, хоч знає, який сьогодні день. На що почув відповідь: «Від таких знань не легше, шановні добродії».

15

Скоропадський Павло Петрович (1873–1945) – український політичний і державний діяч. Очолював Українську Державу (Гетьманат), утворену замість Української Народної Республіки. Держава існувала від 29 квітня до 14 грудня 1918 року.

16

Директорія – найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки. Змінила Гетьманат і проіснувала з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Від 13 лютого 1919 року голова Директорії – Петлюра Симон Васильович (1879–1926).

– Де ви бачите справедливість, Романе Івановичу? – запитав Мирон.

– Ви ж самі ось її підтвердили, Мироне Станіславовичу.

– Я?

– Атож. Вам розтрощили коліно, ви ніколи не зможете ходити і ніхто взагалі не знає, кому й скільки тут лишилося жити. Але все одно просите нашого побратима, шановного приват-доцента, стулити рота, звертаючись до нього на «ви». А до мене ви звернулися на ім’я й по батькові. Хоч літами ми не такі й різні. Я годжуся вам у старші брати.

– А-а, – протяг Мирон. – Хіба що… Куприку, вас справді це тішить?

– Мене тішить, що ми лишилися людьми. Навіть там, де з людей вичавлюють усе людське.

– Вам захотілося патетики, Куприку? – байдуже запитав Артем. – Чи ви вже готуєте останнє слово, передсмертну промову? Думаєте, вам хтось дасть на це час?

– Панове, ви б пошукали іншої теми, ніж обговорювати власну смерть, – зауважив Свириденко. – Повірте, такі розмови ні на що не надихають.

– А на що ви хочете надихнутися, Романе Івановичу? – Мирон трохи подався вперед. – Ви ще маєте ілюзії?

– Я не маю ніяких ілюзій, юначе, – повчально промовив інженер. – Ви їх теж не маєте. Будете сперечатися?

– Не хочу я з вами сперечатися!

– Проте ви пожвавішали. Ожили. А це дає певну надію.

– Надію? На що?

– Мироне Станіславовичу, нікого з нас не випустять звідси. Але ті, хто нас сюди посадив і вправляється у власних збоченнях, хочуть чути від нас лише передсмертні крики. І я повідаю вам страшну таємницю: права на останній зойк за життя нам ніхто не забере. Та ми ще живі, товариство. Отже, поводитися треба не так, наче нас скалічили істоти в людській подобі, а так, ніби ми просто хворі.

– Хворі? – здивувався Мирон.

– Так. Тяжко, невиліковно хворі. Коли на моїх очах від сухот помирав єдиний син, ми з дружиною день і ніч вартували по черзі коло ліжка. Я відмовився від професійних доглядачок. Дитина в такі часи має право бачити поруч себе батьків. І наш хлопчик усміхався, товариство.

– Усміхався?

– Авжеж. Немов завтра зможе встати й побігти в садок. То була весна. Така сама, як тепер. Пардон, брешу, трохи пізніша: квітень. Дуже добре це запам’ятав, бо все розквітало. Наш хлопчик згасав, а на деревах з’являлося перше зелене листячко. Дитина знала, що не доживе до літа. То була остання весна в житті нашого сина – у такому недовгому, товариство, житті. Він помер щасливий. Він не дожив до цього всього, що ми переживаємо. Він пішов навесні чотирнадцятого року, тоді ще навіть не почалася війна. Дитина померла в мирний час. Рано, але мирно. Обличчя лишалося світлим. На губах вигравала усмішка. Він так і пішов з усмішкою, наш син.

Свириденко замовк. У камері зависла важка пауза, яку порушив Шеремет:

– Мені шкода, Романе Івановичу.

– Дякую. Мені теж. Але був би ще більший жаль, якби я покинув свого хлопчика сиротою. І помирав тут, у цих катівнях. Не знаючи, що чекає на нього та на мою дружину від влади переможного пролетаріату. Тому, Артеме Даниловичу, нам тепер слід брати приклад з мого покійного сина.

– Усміхатися перед смертю?

– Чекати на неї спокійно.

– Ви фаталіст?

– Зовсім ні. Просто за стінами цієї установи ані в мене, ані в кого з вас не лишилося справ, що їх ми мусимо викінчити. І боргів – от їх ми точно не встигли наробити. Чи хтось комусь винен?

– Демагогія, – відмахнувся Мирон.

– А ви пропонуєте сприймати наше становище інакше?

– Пусті балачки. Утомився я.

– То наповніть їх змістом, Мироне Станіславовичу.

Відповіді Шеремет не почув, притулився потилицею до брудного холодного каміння. От тільки майнуло в голові: але ж є в них ще сила сперечатися, влаштовувати словесні дуелі й піке, щось доводити один одному. У собі Артем ніякої моці не відчував.

– По нас теж прийдуть, – завів своєї Куприк. – Хоч що кажіть – прийдуть.

– Сумніву нема, – відповів Свириденко.

– Пане Куприку, вас оце все тішить? – визвірився Мирон.

– По нас прийдуть, – затявся доцент. – Ми з вами не втратили людяності, але це нічогісінько не міняє. Прийдуть.

– Якщо вам легше, пане Куприку, – авжеж, прийдуть. Легше, легше?

– Аж ніяк, – визнав доцент. – Але прийдуть.

Він не панікував. Мабуть, так готувався до неминучого. Не пророчив, навіть не каркав. Просто не міг думати ні про що інше.

І по них прийшли.

8

Мирон не міг рухатися сам.

Своякові навіть волочити розтрощену ногу було боляче, та він ішов поряд із Шереметом, зіпершись на його плече. Хтось із в’язнів хотів підставити друге, та Мирон похитав головою, буркнувши:

– Тут недалечко.

З їхньої камери вивели сімох, за ними гнали ще один невеличкий гурт. Артем не рахував навмисне – вийшло само собою. Не міг пояснити собі, нащо полічив смертників. А в тому, що його товариші й шестеро цих скалічених чоловіків невдовзі помруть, жоден не сумнівався. Свириденко все ж намагався бути вірним своїм переконанням, з останніх сил бадьорився, чи, найімовірніше, вдавав із себе бадьорого. Випромінював упевненість, точніше – самовпевненість. Побачивши коло входу в знайомий усім гараж комісара, білобрового, з червоними кролячими очима альбіноса, звернувся до нього твердим голосом:

Поделиться:
Популярные книги

Совок – 3

Агарев Вадим
3. Совок
Фантастика:
фэнтези
детективная фантастика
попаданцы
7.92
рейтинг книги
Совок – 3

Секретарша генерального

Зайцева Мария
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
короткие любовные романы
8.46
рейтинг книги
Секретарша генерального

Попутчики

Страйк Кира
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Попутчики

Неверный

Тоцка Тала
Любовные романы:
современные любовные романы
5.50
рейтинг книги
Неверный

Корпулентные достоинства, или Знатный переполох. Дилогия

Цвик Катерина Александровна
Фантастика:
юмористическая фантастика
7.53
рейтинг книги
Корпулентные достоинства, или Знатный переполох. Дилогия

Жена по ошибке

Ардова Алиса
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
7.71
рейтинг книги
Жена по ошибке

Измена. Ребёнок от бывшего мужа

Стар Дана
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Измена. Ребёнок от бывшего мужа

Бальмануг. Студентка

Лашина Полина
2. Мир Десяти
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Бальмануг. Студентка

Физрук: назад в СССР

Гуров Валерий Александрович
1. Физрук
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Физрук: назад в СССР

Его маленькая большая женщина

Резник Юлия
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
8.78
рейтинг книги
Его маленькая большая женщина

Идеальный мир для Социопата 6

Сапфир Олег
6. Социопат
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
6.38
рейтинг книги
Идеальный мир для Социопата 6

Черный Маг Императора 8

Герда Александр
8. Черный маг императора
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Черный Маг Императора 8

Адмирал южных морей

Каменистый Артем
4. Девятый
Фантастика:
фэнтези
8.96
рейтинг книги
Адмирал южных морей

Сумеречный Стрелок 2

Карелин Сергей Витальевич
2. Сумеречный стрелок
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Сумеречный Стрелок 2