Справа про 19 роялів
Шрифт:
— Це означає,— вголос міркував Тикач, — що вона жила десь-інде, а цю кімнату найняла лише для того, щоб зустрічатися з Віртером. Мені здається, юначе, що я нарешті починаю дещо розуміти. Утєшилова знала, що Віртера збираються порішити в «Імперіалі», і, коли вийшов промах, вона одразу ж накивала п'ятами.
— А Баумрук? — запитав Трампус. — Куди її доточите?
— Цього я ще не знаю, — відповів Тикач, — але кудись упхну, не турбуйтеся. Бачу, що нарешті підтвердиться моя версія. — Очі його сердито блиснули. — Я не люблю нічого відкладати, а тому їдьмо зараз до неї.
Не встиг він закінчити,
— Чого ви сюди прийшли? — накинувся на нього Тикач.
— Як то чого? Доповісти, що я її привіз. Тикач витріщив на нього очі!
— Кого ви привезли?
— Баумрук, як мені було звелено. Тикач безпорадно зиркнув на Трампуса.
— Хто вам це велів? Ленц показав на Трампуса.
— Колега Трампус. Подзвонив, щоб я її негайно привіз.
І почав докладно розповідати, як усе було, аж поки Тикач не схопився за голову.
— Досить! Де вона тепер?
— Їй стало погано, і я дозволив, щоб вона пересіла до водія.
Тикач з Трампусом мовчки вибігли надвір. Перед будинком справді стояла машина, у ній сидів водій, але пані Баумрук мов корова язиком злизала. Шофер прихилився до дверей кабіни, і всі спроби розбудити його були марні. Поки з ним морочились, Трампусові почулося, ніби десь удалині жіночий голос кличе на допомогу. Та за хвильку було вже чути лише гуркіт автомобільного мотора. Тикач спершу подумав, що водія вбито, проте хвилин через п'ять у бідолахи з'явилися ознаки життя, його трясли доти, аж поки він остаточно опритомнів і розповів таке: Ленц посадив Баумрук біля нього, наказав стерегти, а сам зайшов у дім. І саме в цю хвилину з горішньої частини Садової вулиці з великою швидкістю примчало брунатне авто. З нього вийшов чоловік з сигаретою і чемно спитав по-німецькому, як доїхати до готелю «Ганіка». Водій відповів. Чоловік подякував, запропонував йому сигарету і навіть підніс вогню. Далі він пам'ятає тільки, як йому запекло в носі, а потім у горлі. І більш нічого.
Тикач був такий обурений, що не міг навіть говорити. Посадив Ленца на місце водія, сам сів з Трампусом позаду і всю дорогу розлючено мовчав. Поки доїхали до «четвірки», мусили двічі зупинятися, бо водій утрачав свідомість. Коли ж його поклали на канапу, він не міг говорити, хоч очі й були розплющені. Тим часом прибув лікар. Було це вже знайоме «курча», воно перелякано поглянуло на Тикача.
— Так от, хлопче, — сказав Тикач, — цьому дурневі дали щось понюхати, і він одразу зомлів. Як ви гадаєте, що б це могло бути?
Виявилося, що «курча» хоч іще зовсім молодий хлопець, але лікар уже досить добрий. Він понюхав коло водієвого носа і рішуче сказав:
— Це наркоген.
Тикач вражено глянув на нього:
— Наркоген? Зроду не чув такого.
— Це нові ліки, — пояснило «курча» поважно. — Ми отримали його всього кілька ампул — для випробування. Домоглися успіху, давши його одному пацієнтові під час нервової кризи.
— Гаразд, гаразд! Мені треба знати лише, що це за препарат і чи не матиме він поганих наслідків для водія.
— Ні,— запевнило «курча». — Ми застосовуємо його, коли треба когось швидко приспати.
Коли лікар пішов, Тикач зміг нарешті розважити душу.
— Того мерзотника, що вчинив це, хтось попередив («Чи не моя дружина?» — подумав він), що ми поїхали на Садову, тридцять два, піддурив по телефону Ленца і видав себе за вас. Але для чого вони викрали Баумрук? Чому вона кликала на допомогу? — Він накинувся на Ленца: — Як же ви не розібрали, що вам дає наказ зовсім незнайома людина?
— Не знаю, — винувато сказав Ленц. — Він говорив так, як пан Трампус.
— Як це? Ви хіба розмовляли з Трампусом по телефону?
— Так, двічі. Я помітив, що панові Трампусові часом трохи ніби зривається голос. Оскільки ж я знав, що ви поїхали на Садову, тридцять два, мені не здалося дивним…
Тикач зупинив його помахом руки.
— Годі! Вас упіймали на гачок, підробивши голос, а водій під час виконання службових обов'язків дозволив, щоб його пригощали сигаретою… — Він подивився на водія: — Можете вже говорити?
Той кивнув.
— Тільки ще якийсь туман у голові.
— Я дивуюсь, що у вас там взагалі щось є,— пробурчав Тикач. — Можете змалювати нам портрет того типа, який так блискавично приспав вас?
— Він був у великих окулярах, на правій руці мав перстень з брильянтом, а в роті — два золотих зуби.
— Можу дати голову собі відрубати, що тепер він уже без окулярів. Він начепив їх для того, щоб ви не побачили його очей. А людей з золотими зубами є сотні. Чи звернули ви увагу на його вуха?
Ні, шофер їх у пітьмі не роздивився.
— Тепер шукаймо вітра в полі. Але я так і зроблю! — вигукнув Тикач. Потім обернувся до Трампуса: — Після такої ганьби ви мені більше тут не потрібні, юначе. Коли хочете, можете повертатись до жінки. А Клубічкові можете передати посвідку Баумрук на право переходу кордону. На щастя, я заховав її у шухляду стола.
Але насправді він хотів позбутися Трампуса з іншої причини. Ніколи ще не відчував такої потреби побути на самоті, як у цю хвилину, коли все, на що він спирався, враз розвалилось. Повідомлення Пальмера приголомшило його, але він ще тримався, хоч усе зводилось до того, що підозра падає на його дружину. Так, під машкарою лінивої цікавості вона витягла з нього все, що він знав про Віртерову таємницю. Він міг простежити крок за кроком усю її діяльність, як зраджувала таємницю чоловіка своєму першому коханню, котре знову знайшло до неї стежку. Лише одне йому було ще неясно: чи саме вона сказала Еріхові про те, що Віртер житиме в «Імперіалі». Він не міг запідозрити в цьому Кршікаву, можливо, тут була заплутана Штюльпер.
Блукаючи після обіду містом, щоб трохи заспокоїтись, він заглянув до хірургії, довідався про здоров'я Віртера й раптом зустрівся з нею в коридорі. Вона вперше вийшла з палати після раптової операції апендициту. Так от чому вона так зле виглядала під час тієї розмови з Кршікавою. Її вже мучив гострий біль, і її відвезли до лікарні за годину до того, як він сказав Кршікаві про «Імперіал»,
Потім, хоча й нерадо, Тикач зробив те, що повинен був зробити. Він недбало сказав дружині, що затримав підозрілу Баумрук, котра будь-що хотіла поговорити з Віртером на Садовій вулиці, і що тепер вона сидить у відділі безпеки. Саша, безперечно, відразу ж повідомила про це Еріха, а той заманив Ленца телефоном на Садову вулицю.