Справа про 19 роялів
Шрифт:
Клубічко негайно послав Трампусові в Карлові Вари шифровану телеграму. Ту ж мить йому знову подзвонили. Відділ безпеки повідомляв, що в холі Юніон-банку затримано молодика, який розмовляє по-німецьки і подав на обмін десять фунтів стерлінгів підозрілої серії Q 897. Затриманий вимагав, щоб його звільнили, і погрожував, що він, мовляв, член партії Генлейна і вона це так не залишить. Про цей випадок повідомили Петровіцького, але той сказав, що свою думку висловить тоді, коли матиме висновок спеціалістів.
«Ільза тепер, певно, втече з Праги, — подумав Клубічко. — І той елегантний пан також. Я був би дуже здивований, коли
— Гаразд, — сказав Клубічко, — можете прийти сюди.
Той чоловік, очевидно, керівник усієї цієї справи, і якщо він тепер подався до Карлових Вар, то це, можливо, означає, що він упіймався на живець — звістку, одержану Ільзою від пана Риби. Мисливці за роялями, напевне, відвідають ресторанчик «Біля Дечинської брами» і пересвідчаться, що там стоїть рояль марки «Петроф». Тоді вони зметикують, що пошилися в дурні. Добре було б усе влаштувати так, щоб вони не помітили пастки. Але як? Допомогти міг би тільки Тикач. Клубічко згадав, як Тикач розповідав Трампусові про скарги мешканців на гамір у нічному закладі. Тикач повинен зачинити його, поки не знайдуть той справжній «Орфей». Якщо тільки його буде знайдено! А винарню треба наказати стерегти вночі.
Проте той чоловік мав іще одну підставу для того, щоб завітати до матері міст чеських. Він привіз чималу купу фальшивих фунтів і хоче їх тут збути. У Празі це тепер уже неможливо через ту катастрофу в Юніон-банку, і він може спробувати зробити це в Карлових Варах. Ті фунти у нього в чемодані. За нормальних умов, якби Клубічко не боявся, що Петровіцький вирядить його на пенсію, він розпорядився б обшукати весь поїзд. Фальшиві фунти в того типа було б знайдено і його можна було б заарештувати. Але через Петровіцького про це годі й думати. Залишається єдиний вихід — зачинити винарню «Біля Дечинської брами».
Після недовгих роздумів він послав Тикачеві шифровану телеграму з проханням зробити це. Потім наказав принести Ільзин чемодан. Він уже наперед знав, що не знайде там нічого особливого. Хоча Ільзочка й була ще дівчиськом, але вже довела, що вона спритна і хитрюща. Безперечно, що все підозріле вона забрала з собою в несесер. Проте може знайтися що-небудь таке, що вона не вважає підозрілим. Сподіваючись на це, він і почав огляд.
Чемодан був незвичайний на вигляд і за формою, і за матеріалом, з якого його було зроблено. То була пластмаса, що виробляють у США; в Європу вона потрапляла поки що досить рідко. За формою чемодан скидався на велику пудреницю. В ньому було лише дві легких сукні — вечірня та святкова, — кілька носовичків без монограм, комбінація та два бюстгальтери.
Коли він утратив уже останню надію знайти щось цікаве, з бічної кишеньки випав шматочок конверта з написом: «Міс Емма Бертон», вимащений з другого боку лаком для нігтів чи ж губною помадою. Це підтверджувало, що дівчина, яка називає себе Ільзою Гейдлер з Плетцензее, дочка Кодета. Оскільки й у неї були дві зморшки біля уст, то було очевидно, що загадкова пані Ізабелла доводилася їй рідною матір'ю.
Клубічко негайно подзвонив Тикачеві. Так, нічну винарню поліція закрила до нових розпоряджень. Але як довго це триватиме, Тикач сказати не може, бо її власник — активний генлейнівець — одразу ж подав скаргу до окружного управління. А там його скаргу, мабуть, буде задоволено. «І все ж таки сьогоднішній день ми виграли, сьогодні танцювати там не будуть, бо скарга власника винарні розглядатиметься завтра».
— А завтра я, безперечно, одержу наказ зняти заборону, — закінчив Тикач.
— Тут уже нічого не вдієш, — сказав Клубічко, — та нас, власне, тоді вже й не цікавитиме жодна карловарська брама.
— Що ви цим хочете сказати, хай йому біс?
— Що в Карлових Варах уже немає жодного цікавого рояля. І шукати його треба десь-інде. Я завтра приїду й допоможу вам у цьому.
Проте він помилився. Другий позначений «Орфей» було вже знайдено. Залишилося його тільки відкрити й забрати скарб.
Заслуга в цьому була не так Трампуса, як, власне, пана Гашека, управителя «Бразілії», що дав йому почитати книжку під назвою «Alt Karlsbad». Цю книжку було видано невдовзі після закінчення великих воєн початку минулого століття, в часи, коли у Відні засідав славнозвісний «танцюючий конгрес». [19] Книжка описувала Карлові Вари епохи Гете — невеличке, оточене горами, місто з кількома пансіонами, з місцем для прогулянок на Старій Луці, де шпацірували із своїми дамами франти, а також і справжні хворі, які випивали щодня звичайну для того часу кількість чашок теплої води — тридцять. Жах! До опису міста було додано й план. Трампус оглянув його з цікавістю, бо він значно відрізнявся від нинішнього.
Тут його погляд і зупинився на назві «Prager Tor». [20] Він замислився. Брама! Адже вони так завзято шукали дім, у назві якого було б слово «брама»! Та колишня «Празька брама» містилася на відшибі, метрів за п'ятсот від Торговиці, саме там, де тепер розкинувся міський парк. Очевидно, там був колись заїзд — корчма для візників, які в ній ночували, бо в самому місті за ночівлю дерли скажені гроші.
Ця колишня «Празька брама» дедалі більше цікавила Трампуса. Він одразу ж пішов до міського архіву, але там зберігалися лише матеріали про будови в межах міста, а «Празька брама», певне, туди не входила.
В бібліотеці він також не знайшов того, що шукав. Потім йому спало на думку порівняти цей план із Віртеровим. Узяв лупу і побачив те, чого раніше не помічав. Ті три червоні крапки містилися, власне, не над третім пансіонатом, а трішечки, зовсім трішечки праворуч од нього. Може, це була просто неточність, наслідок поспіху? Щоб відповісти на це питання, він повернувся до вивчення музейних матеріалів. Часу мав досить, бо сердитий і засмучений Тикач його бойкотував. І якось надвечір непогожої днини, що змушувала тікати з Карлових Вар останніх терплячих курортників, він знайшов у музеї пожовклу фотографію давнього незнайомого і нині вже неймовірного краєвиду міста.