Сто років самотності (збірка)
Шрифт:
Полковник прочитав вирізку дворічної давності й сховав у кишеню сорочки, що висіла за дверима.
Ото ж бо й лихо, що для зміни адвоката знов же потрібні гроші.
Ні, не потрібні, — рішуче сказала жінка. — Ти їм напишеш, щоб вирахували, скільки належить, із самої пенсії, коли її виклопочуть. Це єдиний спосіб зацікавити їх справою.
І от у суботу вдень полковник пішов до свого адвоката. Той безтурботно валявся в гамаку. Це був здоровезний негр з двома лише зубами у верхній щелепі. Він вступив у пантофлі на дерев'яних підошвах і одчинив вікно кабінету над запорошеною піанолою, закиданою паперами, скрученими в товсті сувої: вирізки з «Діаріо Офісіас», вклеєні в старі бухгалтерські зошити, і неповна збірка контрольних бюлетенів. Піанола без клавішів правила одночасно й за письмовий стіл. Перше ніж відкрити причину свого візиту, полковник висловив занепокоєння тим, що справа не посувається вперед.
Я вас попередив, що це справа не одного дня, — нагадав адвокат, коли полковник на мить замовк. Знемагаючи від спеки, він одкинувся на спинку стільця, і стілець зарипів. — Мої аґенти пишуть мені часто й сповіщають, що зневірюватись нема причини.
Те саме вже п'ятнадцять років, — обурився полковник. — Це вже стає схоже на казку без кінця.
Адвокат, не шкодуючи барв, почав змальовувати кручені стежки бюрократії. Стілець був досить тісний для його гладких старечих сідниць.
П'ятнадцять років тому було легше, — сказав він. — Тоді існувало муніципальне об'єднання ветеранів, що складалося з представників обох партій. — Потім набрав у легені гарячого повітря й виголосив наче щойно придуману сентенцію: — Єдність породжує силу.
У цьому разі не породила, — сказав полковник, уперше усвідомивши свою самітність. — Усі мої товариші повмирали, чекаючи звістки.
Адвокат не відступав.
Закон було прийнято досить пізно, — сказав він. — Не всім так щастило, як вам, щоб стати полковником у двадцять років. Крім того, в ньому не було спеціальної статті, тому уряд мусив вносити поправки до бюджету.
Завжди та сама пісня. Щоразу, коли полковник слухав її, у ньому прокидалась глуха образа.
Це не милостиня, — сказав він. — Ми не ласки просимо. Ми йшли на смерть, щоб урятувати республіку.
Адвокат розвів руками.
Все це так, полковнику, — сказав він, — Невдячність людська не має меж.
І ця пісня була знайома полковнику. Вперше він почув її після угоди про Неєрландію, коли уряд пообіцяв оплатити переїзд і відшкодувати збитки двомстам офіцерам революції. Ставши табором навколо гігантської сейби [23]в Неєрландїї, один революційний батальйон, який складався переважно з підлітків, що повтікали зі школи, чекав цілих три місяці. Потім хто як міг за власні кошти добувся додому і там чекав далі. Минуло майже шістдесят років, а полковник усе чекав.
Збуджений спогадами, полковник наважився на рішучий крок. Він зіперся правою рукою на стегно — саму кістку, обплутану волокнами нервів — і промурмотів:
Отже, я вирішив.
Адвокат не зрозумів.
Тобто?
Візьму іншого адвоката.
До кабінету ввійшла качка з кількома жовтими каченятами. Адвокат підвівся, щоб вигнати їх.
Як хочете, полковнику, — відповів він, замахуючись на птахів. — Як хочете, так і буде. Якби я був чудотворець, то не жив би в цьому хліві. — Тоді заклав двері, що вели на внутрішній двір, дерев'яними ґратами й знову сів на стілець.
Мій син працював усе життя, — сказав полковник. — Моя хата віддана в заставу. Закон про пенсії став довічною пенсією для адвокатів.
Для мене ні, — заперечив адвокат, — все до останнього сентаво я витратив на справу.
Полковника пригнітила думка, що він несправедливий.
Саме це я й хотів сказати, — поправився він і витер чоло рукавом. — Від цієї спеки іржавіють гайки в голові.
За хвилину адвокат перевернув догори дном весь кабінет, шукаючи повноваження. Сонце вже досягло середини вбогої хатини, збитої з неструганих дощок. Обшукавши всі кутки, адвокат став рачки, застогнав і витяг згорток паперів з-під піаноли.
Ось воно.
І подав полковникові аркуш паперу з печатками.
Я мушу написати моїм аґентам, щоб анулювали копії, — додав він.
Полковник здмухнув з паперу порох і сховав аркуш у кишеню сорочки.
Порвіть його самі, — сказав адвокат.
Ні, — відповів полковник. — Це на спогад про двадцять років, — і став чекати, що адвокат шукатиме далі. Але той і гадки не мав. Він підійшов до гамака, втер піт і задивився на полковника крізь сонячні промені, в яких танцювали порошинки.
Мені потрібні всі документи, — сказав полковник.
Які це?
Розписка.
Адвокат розвів руками.
Це неможливо, полковнику.
Полковник стривожився.
Бувши скарбником революційних сил в окрузі Макондо, він подолав за шість днів тяжкий шлях, везучи фонди громадянської війни в двох валізах, нав'ючених на мула, і прибився до табору в Неєрландії, волочачи за собою ледь живого мула, за півгодини до підписання угоди. Полковник Авреліано Буендіа — головний інтендант революційних сил на Атлантичному узбережжі — оформив розписку про отримання і заніс валізи до реєстрів капітуляції.
Це неоціненний документ, — сказав полковник. — Там розписка, написана власноручно полковником Ауреліано Буендіа.
Згоден, — відказав адвокат. — Але ці папери перейшли через тисячі й тисячі рук, через тисячі й тисячі канцелярій, поки осіли бозна в якому відділі міністерства оборони.
Документи такої вартості не можуть пройти повз увагу будь-якого урядовця, — сказав полковник.
Але за останні п'ятнадцять років урядовці багато разів змінювались, — уточнив адвокат. — Згадайте, що змінилося сім президентів. І що кожен президент змінив свій кабінет принаймні десять разів, і що кожен міністр змінив своїх службовців принаймні сто разів.
Але ніхто не міг забрати документів до себе додому, — сказав полковник. — Кожен новий урядовець мусив знайти їх на своєму місці. Адвокатові вже не ставало терпцю.
І нарешті, якщо ці папери вийдуть тепер з міністерства, то в списку їх поставлять на нову чергу.
Дарма, — сказав полковник.
Справа затягнеться ще на роки.
Дарма. Чекав довше, зачекаю ще.
Полковник поставив на столику в вітальні чорнильницю, поклав блокнот з лінованого паперу, ручку, чорнило й вимочку, а двері в кімнату лишив відчиненими на випадок, коли треба буде порадитися з дружиною. Вона молилась, перебираючи чотки.