Історія України-Руси. Том 4

Грушевський Михайло Сергійович

27. Час і обставини переходу Луцька до Витовта (c. 141).

Час надання Луцька Витовтови пробували викомбінувати близше на підставі Витовтового титулу. Конечний (ор. c. c. 114, 120) брав за terminus non ante привилей 20/II 1386, де Витовт титулуєть ся князем городенським тільки (Dzialy'nski c. 2). Та Конечний притім не завважив ще пізнїйшої грамоти з того року, де Витовт титулуєть ся тільки князем берестейським і городенським — 11/VIII 1386, Codex Vitoldi ч. 35. На неї як terminus non ante вказав уже Андріяшів (c. 229).

Але сї грамоти взагалї нїчого не значать, бо як сказав я вже в текстї, Витовт і потім не титулуєть ся луцьким князем — див. Соdех Vitoldi ч. 42 і 53. Тільки на жидівськім привилею (Акты. Зап. Рос. с. І ч. 9) називаєть ся він кн. луцьким, але тут титул йото

рішучо неправдоподібний і вказує на сфальшованнє грамоти (пор. т. V моєї історії, прим. 8). Грамота датована 1/VII 1388, а Витовт зветь ся великим князем литовським (siс!), дїдичом городенським, берестейським, дорогицьким, луцьким, володимирським (!) і иньших”. Стилїзація дати й сьвідків також недорічна, отже ся грамота в рахунок не піде. Аж у трактатах своїх з рицарями 19/I 1390 титулує себе Витовт „князем луцьким і городенським” (Codex Vit. ч. 53 і 54). Варто уваги притім, що титул луцького князя стоїть у нього тут на першім місцї, отже не можна думати, що він його скорочував в попереднїх грамотах (на сїй точцї знову показуєть ся неправдоподібність титулятури жидівського привилею).

Отже terminum non ante ми не маємо — аж до присяжної грамоти Любартовича з 22/V 1386 р. Terminus non post сучасні джерела дають також тільки досить далекий. Розумію оповіданнє Витовта в його меморіалї, що він на люблинськім зїздї, отже в маю 1389 р., просив собі привилея на дану йому Любартову волость, і не дістав. Але він мусїв уже бути в Луцьку при кінцї 1387 р., коли стрів ся з ним московський княжич Василь, тїкаючи з орди. Вправдї сучасні джерела не кажуть нїчого про обставини, а навіть про саму стрічу з Витовтом. Тільки Ширша рус.-лит. лїтоп. (т. зв. Биховця) каже, що Витовт „будучи на Луцку, змовилъ дочку свою княжну Зофію за в. кн. Василя Дмитровича московського” (c. 29 == 510 II. с. л. т. XVII). Джерело баламутне, а й звістка його, як бачимо, дуже загальна. Але розважаючи обставини утечі Василя, треба признати, що з Витовтом він дїйсно мусїв стрінути ся в Луцьку, й тут між ними стала умова про шлюб, переказана з ріжними похибками Никонівського лїтоп. (III c. 90). Василь тїкав з Орди на Волощину й Поділє (див. Воскр. II c. 51), відти на Берестє або Городно йому їхати не було по що, і стрінути ся з Витовтом він мусїв тільки на Волини; а що прибув він до Москви в сїчнї (19/I) 1388 р. (Воскр. II c. 52), то на Волини був він найдальше десь на різдвяні сьвята 1387 р. Се буде заразом non post і для відібрання Луцька від Любартовича.

Проф. Леонтович пробував представити се відібраннє волости від Любартовича як правний акт: мовляв Любарт володїв Волинею як віном жінки тільки на правах доживотя, а по смерти його Волинь мав забрати в. князь, тому що дїтей від першої жінки не лишилось (Очерки с. 236-7). Та все се, розумієть ся, фантазія, почавши від того, що Любарт міг володїти Волинею не як спадкоємець, а на підставі вибору, й кінчаючи тим, що як раз головний стіл — володимирський зістав ся Любартовичу й далї.

Так само безпідставно твердив Андріяшів, що Ягайло вислав Любартовича на Литву й там затримав його більше як рік, і тільки на жаданнє польського сойма, що жадав приїзду Любартовича як Ягайлового ручителя, пустив його з Литви (ор. c. c. 228). Все се фантастичні виводи з грамоти Любартовича 22/V. 1386 й поруки Бенедикту.

Що Луцьк, відібраний від Любартовича, не передано безпосередно Витовтови, на се, як я вже сказав в текстї, може натякати звістка Длуґоша під р. 1388 — III c. 477: castrum Luczsko et omnem regionem ad illam pertinentem Krzeslao de Kuroszwanky castellano sandomiriensi, quatenus illud suo et regni Poloniae nomine gubernaret, contulit in tenutam. Але в сїм роцї Луцьк мусїв належати уже Витовту, й про наданнє Луцька Кшеславу в сїм роцї не може бути мови. Могло се стати ся хиба скорше — десь в р. 1386-7 припустїм, або пізнїйше, по утечі Витовта, в р. 1390-2, коли, розумієть ся, не припускати, що Длуґош просто помилкою приплутав сюди того Кшеслава. У нього зрештою під сим роком взагалї зведено богато ріжних річей, які сюди не належать; нпр. про повну фантастичність поданого тут у нього маршруту Ягайла див. Balzer Genealogia Piastow c. 475.

Анальоґічну з Длуґошевою відомість дає одна грамота: се запись Федора острозького з тої нагоди, що Ягайло, як він каже, „дал ми намЂстничати у Луцьску” — Arch. Sang. І ч. 7. Грамота ся дати не має. Її звичайно кладуть на час по відібранню Луцька від Любартовича — перед наданнєм його Витовтови (Arch. Sang. l c. 115, Андріяшевъ c. 229, Конечний с. 113), а декотрі, комбінуючи з Длуґошевою

звісткою, припускають, що з початку Ягайло дав Луцьк Кшеславу, потім Федору Острозькому, а нарештї Витовту. Але на такі переміни тут трохи за мало лишаєть ся часу. Можливо, що котрийсь — Кшеслав чи Федір держав Луцьк перед наданнєм Витовту, котрийсь в р. 1390-2, а можливо, що обидва — й Кшеслав і Ф. Острозький в тих остатнїх роках. Бо з тим усїм зістаєть ся все ж таки непевним, чи Луцьк не був від разу переданий Витовтови.

До сеї передачі пізнїйше нїмецьке джерело дає такі подробицї, що Витовт випросив собі Луцьк від Ягайла за посередництвом його матери і що обіцяв в такім разї перейти на руську віру — Scr. rеr. pruss. V c. 225. Витовт в своїм мемеріалї одначе каже, що Ягайло змусив його до переходу на руську віру, і то нїби зараз по поворотї Витовта на Литву — так виходить з Витовтових слів.

Що від Любартовича відібрано й Витовтови надано саму тільки Луцьку землю, се не підлягає сумнїву супроти того, що Федір титулуєть ся князем володимирським ще в р. 1393 — Arch. Sang. I ч. 14, а Витовт тільки князем луцьким, і про його Володимирську волость нїде нема згадки. Але згадані мною в текстї слова Давн. русько-лит. лїтописи (c. 34 і 36) і титул Витовта на жидівськім привилею збаламутили дослїдників. Аби погодити сї звістки, вони представляють річ так, що мовляв Ягайло надав Витовту цїлу Волинську землю, але від разу не відважив ся відібрати від Любарта її цїлу, а взяв тільки Луцьк (Стаднїцкий Synowie II c. 164-6, Конечний c. 120, Леонтович с. 240). Але все се зовсїм безпотрібно: жидівський привилей не має тут значіння, а рус.-лит. лїтопись могла й тут помішати володїннє „всею Волинскою землею” по другім помиренню Витовта з Ягайлом з давнїйшим володїннєм самим тільки Луцьком. А головно, що Ягайло, як то знаємо від Витовта, зовсїм і не надав йому анї цїлої Волини анї навіть Луцька грамотою, отже всї здогади про ріжницї між наданнєм і дїйсною передачею Луцька не мають нїякої підстави.

28. Останнї роки Скиргайла.

Що Скиргайло в останнїх роках життя зістав ся не тільки без Троків, а й без Полоцька, се стає, можна сказати, певним супроти повного мовчання про нього як про полоцького князя у всїх джерелах, які кажуть про останнї часи його житя. Очевидно, він тодї окрім Київщини не мав иньшої значнїйшої волости; та певно й не сидїв би він у Київі, як би мав Полоцьк. Русько-литовська лїтопись середнїх і ширшої ред. каже, що Витовт здобув Полоцьк ще перед угодою 1392 р. (собр. л. XVII с. 274, 324, 386, 511, пор. Даниловича Очеркъ ист. Полоцкой зем. с. 171). Провірити сеї звістки не можна, і для того вона лишаєть ся сумнївиою,тим більше що в Острівській умові про Полоцьк нема згадки.

Про залежність Полоцька від Витовта говорить кореспонденція з Ріґою в полоцьких справах, перехована без річних дат (тільки з місячними), але датована Бунґе і за ним Прохаскою з значною правдоподібністю роками 1396-99 (див. реґести їх в Cod. Vitoldi ч. 128, 135, 138-9, 144-5, 147-8, 167, 194-5, 197-8, де вичислені їх видання); про датованнє їх — Bunge Urkundenbuch VI c. 82-3; остання грамота, датована 6/III 1399 р., дає ключ і до попереднїх. Питаннє утрудняєть ся тим, що не знаємо на певно року смерти Скиргайла. Прохаска, пишучи в останнє про смерть Скиргайла, клав її на р. 1396 з огляду на те, що в серединї 1397 р. бачимо Полоцьк уже в руках Витовта (Przyczynki с. 100); він спускав з очей одначе ту правдоподібність, що Полоцьк відійшов від Скиргайла уже скорше.

Що до участи Скиргайла в Витовтовім походї на Київ, що оповідає лїтопись, то восени 1393 р. се не могло мати місця. В 1393-4 рр. два рази пробував довший час на королївськім дворі: зимою 1393 р. (приїхав 21/X, 28/XI-17/XII жив у Кракові і поїхав коло 10/XII — див. Rationes curiae c. 227, 537, 172, 261, 173), і потім лїтом 1394 р. — бачимо його від 15/V до 3/IX (в Кракові перебував 15/V-8/VII): тодї у Ягайла був зїзд князїв, між ними був і Витовт, 26/V — Rationes c. 191-200, 237, 566, 245-251, 269. З того виходить, що в осїннім походї 1393 р. (коли він дїйсно мав місце), Скиргайло участи не брав. Се й зрозуміло, бо з Витовтом вони ще сварили ся. В 1394 р. він міг бути в Київщинї або весною (март-цьвітень) або в осени (від середини вересня). Супроти того, що ще 18/II Володимир титулуєть ся київським князем, а 15/V Скиргайло уже приїхав до Кракова, виходить, що на окупацію Київа, посадженнє там Скиргайла і т. и. було трохи за мало часу, тому приймаючи участь Скиргайла в походї на Володимира, правдоподібнїйше думати про осїнь 1394 р.