Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
18) Бєльский с. 1606-7.
БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): КОЗАЦЬКА СПРАВА НА СОЙМІ 1590 Р., РЕФОРМА КОЗАЧИНИ, СПОСОБИ ЇЇ ПЕРЕВЕДЕННЯ, НАДАННЯ ДЛЯ КОЗАЦЬКИХ ВАТАЖКІВ, НОВА КОЗАЦЬКА ЗВЕРХНІСТЬ, ОРДИНАЦІЯ 1591 Р., ЇЇ НЕРЕАЛЬНІСТЬ, СПРАВА ЛЕЖ І КОНТРИБУЦІЙ.
Сойм скликаний на весну 1590 р. стояв під вражіннєм страшних вістей привезених з Туреччини: Порта жадає від Польщі річної дани, инакше грозить новим походом і обіцяє потурчити Поляків. На посольство польське в Царгородї везір кричав як на яку голоту: „чи маєте розум, опамятайте ся! хто коли противив ся минї? Перс боїть ся мене, Венеція тремтить, Італієць просить ся, Нїмець мусить дати, що скажу! Пошлю на вас всї татарські орди, Мунтян і Волохів, пашу силїстрийського, будинського, темешварського, беґлєрбека силїстрийського з двома стами тисяч коней!
В таких обставинах і такім настрою обмірковувано козацьку справу. З одного боку летїли на голови козаків громи, бо то вони зачепили Турка і стягнули всю ту грозу на Польщу, або принаймнї прискорили катастрофу ; з другого боку — польські полїтики мусїли оцїнювати участь козаків в торішнїй кампанїї против Татар, мусїли цїнити їх як добре, дешеве і на кожду хвилю готове військо. Отже тяжко з козаками, а без них теж трудно. Сучасник Бєльский дає нам відгомін спорів про козачину з тих часів. Згадували, що й Баторий думав над тим, щоб її винищити до останку, але козаки низові почали тїкати в московські краї, на Дон, і се його настрашило — бо в такім разї стали б вони ще небезпечнїйші, і тому мабуть він дав їм спокій. Кінець кінцем дебати сходили ся на тім, що без козаків таки було б іще гірше — Україна була б іще більше безборонною перед Татарами і Турками. „Треба, щоб були, але щоб тримати їх в порядку”, був результат тих дебат pro i cоntra. „Як би Україна була в нїмецьких руках, або венецьких, не були б вони такі недбалі як ми”, признавали польські культурники. Треба забудувати Україну системою оборонних замків, розложити козаків на пограничу, кудою приходять Татари, але треба їм платити 2).
Сї виводи вповнї відповідають постановам, прийнятим на соймі 1590 р. — „порядку що до Низовцїв і України”, як вони затитуловані в соймових конституціях, а сї постанови розвивають далї ті рішення і заходи, які робили ся польським правительством за останнї двадцять лїт 3), тільки відповідно до розросту і зміцнення козачини проявляють більше енерґії і розмаху, принаймнї — в сфері потенціальній, або инакше сказати — на папері.
Нехай козачина буде — тільки її треба привести в карність, в послушність правительству — се провідна гадка постанов. Отже як тільки промине турецька туча і можна буде зайняти ся козацькою справою, гетьман коронний чи його заступник має з коронним військом піти на Низ, на Запороже і орґанїзувати тамошнє козацтво. Людей своєвільних відти має він вивести, вигнати, а розложити мілїцію, набрану з козаків; має настановити над ними начальників з шляхтичів: ротмистрів (полковників) і сотників; мусить взяти всїх сих козаків на реєстр і привести до присяги на послушність королеви й річи-посполитій, що без дозволу гетьмана коронного чи його відпоручника вони не будуть переходити границї анї тим меньше — нападати на сусїднї держави; не будуть грабувати купцїв чи иньших подорожнїх; не будуть приймати до себе нїкого без волї свого начальства або гетьмана і про всяку зміну в складї своєї мілїції — як хто відійде, а на його місце иньший вступить, мають доносити гетьманови, щоб той знав поіменно всю ту реєстрову козачину; а людей судом засуджених на утрату житя або чести взагалї не мають до себе приймати.
Гетьману кор. даєть ся широка повновласть у всїм, що має на метї підтриманнє порядку й дісцїплїни між тою козачиною. До помочи йому мають бути соймом поставлені два комісарі (dozorcy), які кождий в своїм округу мають слїдити за тою реєстровою козачиною і за нереєстровим своєвільним людом, що мешкає по селах і містах, і як би що завважили непорядного між реєстровим військом — мають сї комісари дати знати гетьманови коронному, а як по селах чи містах — місцевим старостам і дїдичам; а як би ті старости й дїдичі не звертали на се уваги й не чинили справедливости над своєвільною людністю — треба позивати їх до трибуналу і там їх судити поза чергою.
Щоб здавити те українне своєвільство, треба всїх українських урядників, до сїльських війтів і ватаманів включно, під присягою обовязати, що вони пильнуватимуть, аби з їх сїл і міст нїхто не виходив на Низ, в степи, а тим меньше до сусїднїх держав, і з степів, з Низу нїкого не приймати крім тих хто викажеть ся пашпортом від свого сотника (реєстрового війська) — крім таких нїкому не продавати нї живности, нї пороху, нї яких иньших запасів, нї куповати від них здобичи, навпаки таких, що прийшли з здобичю — арештувати й карати. А хто б з урядників чи вийтів того не пильнував, таких треба карати на смерть. Шляхта, пани, старости, які б без волї гетьмана коронного ходили б в степи, тим більше — нападали на сусїднї держави, або в маєтностях їх знайшла ся якась здобича з таких своєвільних походів — мають судити ся як бунтівники 4).
Плян
Ухвалена вона була на пізнїйші спокійнїйші часи і в житє властиво не увійшла нїколи, а нам інтересна як найповнїйший вираз провідних мотивів польської шляхетської й державної полїтики супроти козачини, що повторяють ся в ухвалах і ранїйших i пізнїйших.
Поставивши свої дезідерати, сойм поки що, з огляду на небезпеку від Турків, поручив правительству, чи гетьману коронному взяти козаків низових і донських на службу воєнну як найбільше (ile ich jedno bydz moze), значить — поручив змобілїзувати всю сю пограничну своєвільну людність, — щоб потім пробувати її задавити тими репресіями. Раховано, що можна б козацької сили стягнути 20 тисяч; як оповідає сучасник, був уложений і плян такої мобілїзації (в загальній цифрі 110 тисяч), списано й можливих начальників тих всїх полків 5). Але польські фінанси не позволяли такого ґрандіозного експеріменту: навіть надзвичайний податок був шляхтою ухвалений тільки на випадок, як би справдї прийшло до війни. З скарбових записок виходило б, що на службу взято було в дїйсности (і то на якийсь дуже короткий час) тисячу козаків на вищій платї, по 12 зол. на квартал — мабуть конних, і дві тисячі по 5 зол. — мабуть піших 6).
Для заохоти козачини до державної служби й помочи правительству в таких трудних обставинах були роздані грамоти — надання й потвердження ріжним козацьким ватажкам, і мабуть — козацтву іn соrроrе. Так Криштоф Косинський, що вже тодї мусїв грати ролю одного з головнїйших проводирів козачини, дістав грамоту на пустиню Рокитну на Поросю; другий ватажок — Войтїх Чановицький — на Боришпіль з селищем Іванківським за Днїпром, третїй — по імени нам незвісний — городище Володарецьке з селищем Розволожським на Роси, четвертий — Горошин і Снепород за Днїстром. Козакам взагалї мабуть було потверджене володїннє Терехтемировим і їх давнїйші права і вільности 7).
Але турецька туча проминула й сим разом. Замойский, висланий до Царгороду, за посередництвом і помічю анґлїйського посла встиг удобрухати султана і привести до згоди: Польща мала заплатити Туркам за шкоди, починені козаками в останнї напади, і вивести „українних людей з Низу всїх”. Сї умови прийнято 8). Король мусїв відступити від принціпу поставленого Баториєм, що правительство польське за козаків не відповідає. Та що війни не було, то не війшли в житє й надзвичайні податки, ухвалені соймом, і правительство польське опинило ся знов перед більш нїж трудним завданнєм, з порожнею касою, вичерпаною контрибуціями Туркам і Татарам, думати над сповненнєм другого турецького жадання — очищення чорноморських степів від козачини і переведення тих всяких репресій і орґанїзацій, премудро начеркнених соймом 1590 р. 9).
Надзвичайні козацькі контінґенти зменьшено до одної тисячі пішого війська: двох полків по 500 чоловіка, з платою по 5 зол. на квартал; службу і платню їм визначено від 18/X. 1590 10). Завданнєм сього війська мусїло бути те саме, що постановлено було йому в обовязок при відновленню служби в 1591 р.: „погамованнє україннаго своєвільства і затримання згоди з сусїднїми державами”. Зверхником був поставлений Миколай Язловецкий староста снятинський; поруч нього в ролї комісара по козацьким дїлам виступає Якуб Претвич староста теребовельський (син славного Берната); безпосереднїм начальником козаків мав бути все тойже Оришовский. Так воно мусїло бути й при першім визначенню служби сьому козацькому корпусу — в осени 1590 р