Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

“Листи ваші принесені Осман-аґою, віддані цісареві і всім нам. Перетолкувавши їх і добре зрозумівши, дуже ми втішилися, так якби себе бачили. А все в них написане і переказане через Осман-аґу вдячно прийнявши я всьому рицарству свому об'явив, сину мій милий. Бажаємо того всі, аби Бог ту приязнь заховав до віку, і дітей наших не розлучав. А в справі твоїй я і всі старші наші в день і вночи перед цісарем говоримо і на тім єсьмо, аби що-найкраще тобі справити — так як би сам тут був, сину мій милий. Всею радою нашою писали до хана кримського і всього рицарства його, наказуючи й просячи, аби як почав так і до кінця не загаявся бути помічником в кождій вашій потребі. І до Громадан-бея (sic) очаківського окремо писали сьмо, аби ні трохи не затримуючися з усею силою вам на послугу рушив. І білгородським багатар-беям з усіх їх силою наказали, аби також рушили, і кожному з них суворий емір послали-сьмо. То, сину мій милий, абись певно знав. І що ви нам писали, аби ми неприятелям вашим і нашим не давали віри, як що вони будуть нам через своїх послів переказувати, як то буває, — то се неможливо щоб ми їм вірили, бо з вами у нас уставлено згоду навіки, і ми того бажаємо,

і вас згідно з вашим бажаннєм приймаємо за вірних приятелів своїх, і се неодмінно держимо, згідно з першими вашими листами, з післаними через Осман-чауша і з тим що він переказав.

“Що до причини, чому ви не післали послів своїх до нас, ми її добре зрозуміли — що ви не мали жадної певної відомости з сусідніх сторін; але тепер, сину мій милий, ти нам негайно все подаш до відома. Бо не маючи ніякої відомости, ми навіть зимою поквапилися післати нашого посла. А все що писалося з царської сторони, також з угорської і від инших наших старших, ми то устно наказали Осман-азі, і просимо йому у всім віру дати. Бо тих всіх річей що ми йому доручили, явно виписати неможна, і кому иншому не звіряючи, мусимо його знову післати. Ви ж, сину мій милий, в усіх справах його порядно відправивши, послів своїх і наших, прошу, виправте не гаючи дармо й дня. А все що б ти наказав, сину мій, так в Сараю царськім, як і в візирськім, кожної години мене готовим знайде. А коли б ваші посли були виправлені до нас скорше, ніж до вас прийде Осман-аґа, абисьте його виправили за вашими послами слідом з кореспонденцією.

“Що до господаря волоського — йому згідно з вашим бажаннєм суворо і повно наказано. І в усіх справах ваших у нас єсть здорово, і ви ні трохи не трівожтесь. А що просили за Османа чауша, то поки я здоров, завсіди ним піклуюсь”.

Дата: Dan w Konstantynopolu miesiaca marca a. 1651

²⁰) Переклад і витяги з сього листу у Буцинского, Б. Хмельницький с. 88-90. Про листи патріярха царгородського до Хмельницького оповідали у Львові також Маєрові — Архив Ю. З. Р. III. VI с 31. Митр. халкидонський потім, в 1652 р. сповіщав царя, що Партеній за свої зносини з українським посольством скоро потім заплатив життєм: воєводи молдавський і мунтянський, невдоволені з сих його зносин з козаками, обмовили Партенія перед диваном, і його вбито. Відомости у Никольского, Изъ и сторіи сношеній Россіи съ востокомъ, у Буцинського, l. с

²¹) Польські справи 1651 р. ст. 1 а.

II. ВІЙНА З ПОЛЬЩЕЮ 1651 РОКУ; ПРИГОТОВАННЯ І ПОЧАТКИ КАМПАНІЇ

ПЛЯН ГРУДНЕВОГО СОЙМУ, ПЕРСПЕКТИВИ КОЗАЦЬКОЇ ВІЙНИ, ШУКАННЯ ЗАКОРДОННОЇ ПОМОЧИ, “ХИТРОЩІ ПРОТИ ХИТРОЩІВ”.

Відмови Хмельницького від походів на Туреччину і Московщину — куди його хотіли справити польські політики, та несподіваний напад на молдавського господаря, що вважався найвірнішим сусідом і фактичним васалєм Польщі, хоч формально був підданцем Порти, — привели польський двір вже в осени 1650 р. до принціпіяльного рішення підняти нову війну з козаками. 8 жовтня н. с. — коли Хмельницький під Кальником вів розмови з московським післанцем про безвиглядність своїх відносин з Польщею ¹), король в секретній розмові відкрив нунцієві Торресові свою гадку — ще сеї зими напасти на Хмельницького від трьох сторін: від Руси заатакує його коронне військо, від півночи литовське, а з полудня волоський господар — відомстить йому свою кривду. Коли б удалось перемогти Хмельницького, зараз би відкликано і привилей даний схизматикам, бо — казав король — його сумліннє не має більшого докору як сей привилей. Схизматицький митрополит недавно прислав свого священика з дивними претенсіями ²); король відіслав його назад, не схотівши вислухати ³).

Ідея превентивної, по теперішньому кажучи, війни з Козаччиною в сім часі глибоко засіла в головах варшавських політиків, і розмови про неї — судячи хоч би з реляцій нунція, не переривалися ні на час. В сім безсумнівно виявила себе смерть старого канцлєра Осоліньского, що був прихильником угодової політики супроти Руси, православної віри й Козаччини, і не вважаючи на антипатії до нього короля, він до кінця тримав його під своїми впливами в сих питаннях. Коли Осоліньского не стало, в місяці серпні, все голосніш стали лунати голоси прихильників безоглядного реваншу — від Потоцких і Вишневецьких почавши і до ріжних представників “чорного (клєрикального) Інтернаціоналу”. Потоцкий був чи не найгарячішим його проповідником, і його слова — не вважаючи на скептичні погляди на його воєнні і політичні здібности, тепер знаходили спочутливий відгомін. Розпускаючи своє військо на зимові кватири, запевнюючи Хмельницького в своїх миролюбивих замірах і роблячи ніби то все для заспокоєння, він одночасно, в 20-х днях жовтня ладив свій, нераз уже цитований лист-меморіял королеві, де зручно і переконуюче, як на двірські варшавські настрої, доказував неминучість і невідкладність рішучої розправи з козаками, з огляду на ту небезпечну коаліцію що її складає Хмельницький: Україна, Крим, Волощина, Валахія, Семигород, Туреччина (і в дальшій перспективі Московщина і Швеція) ⁴). Козаків треба знищити або загасити домашню війну й звернути їх на заграничні операції. Тому що Хмельницький на Москву не пішов, і на Турків іти відмовляєть ся, ясно, що треба його наперед зломити — щоб потім зробити покірним знарядом польської політики.

Супроти того скликаний на грудень надзвичайний “двохтижневий сойм” оцінювався все більше з погляду підготовання до сеї війни: зібрання для неї засобів, війська і т. д. ⁵), хоча в офіціяльних оповіщеннях (випущених десь на початку жовтня) про око говорилося про способи залагодження суперечок з Козаччиною, і тільки натяками пригадувалось про можливість

війни, про небезпечного неприятеля, про потребу мати проти нього готові гроші і військо, і ставилося значуще побажаннє, щоб послами на сойм висилано людей відповідних для таємних нарад, що мусіли зістатися в секреті ⁶). Докладніше ситуація вияснялася в додатковій інструкції на соймики, виданій кілька тижнів пізніше ⁷). Тут Хмельницький уже виразно проголошувався за “заядлого неприятеля, що заприсягся на погибіль Річипосполитої”, і ніякої мови про уставленнє компромісу з Козаччиною вже не було. Вказувались всякі яскраві вияви “неустанних підступних і злосливих замислів” її: напад замісць Москви на приязного Польщі господаря волоського, зроблений з наміром скинути його з господарства, і потім рядом инших політичних маневрів окружити Річпосполиту до повного знищення. Тільки непередбачено скорий поворот Татар з здобичею до дому перешкодив Хмельницькому здійснити сей плян: скінчилось на повстаннях черни на своїх панів, і не дійшло до конфлікту з коронним військом, що вже висів у повітрі і грозив новою катастрофою — з огляду на малі сили сього коронного війська. Але тісний союз Хмельницького з Кримом, його недавнє підданнє Порті — котрої послів він приймав в присутности королівського посла (розумій — на глум свого підданства Польщі), вислав до неї своїх послів і тримав їх там як постійних резидентів для координовання плянів. Нарешті недавній переїзд через Польщу кримських послів до Швеції, з тайними інструкціями, котрих вони не схотіли відкрити, а очевидно — вислані були знов таки з ініціятиви Хмельницького, що таким чином здійсняв свій плян окруження Польщі. Все се, на погляд уряду, ставить перед очима перспективу певної і неухильної війни з Козацтвом, сполученим з силами Отаманської Порти й Татар. Війна ся тим небезпечніша, що відносини до инших сусідів: Москви, Швеції і особливо Семигороду, котрим особливо лякав Потоцкий ⁸), теж дають місце серйозним побоюванням. Треба запобігти останній руїні і завчасу приготовитися до відпору. Покладатись на загальний шляхетський похід (посполите рушеннє) не можна. Треба рішитись на великі видатки — краще раз обтяжити себе ніж жити в постійнім страху ⁹).

З реляцій нунція знаємо, що за поміччю соймового податку пляновано збільшити військо для сеї кампанії з 12 тис. до 35 для Корони, і з 8 до 12 тис. для в. кн. Литовського, разом на 48 тис.; рахуючи, що на кождого “товариша” буде три пахолки, се мало б дати до 200 тис. — се число вважалося достатним для росправи з сполученими силами противника ¹⁰).

Але чи вдасть ся зібрати потрібні на се гроші, се зіставало ся непевним, супроти того, що шляхта подекуди була сильно зруйнована, а в инших місцях вважалась і без того вже сильно вичерпаною попередніми податками — властиво її піддані ¹¹). Тому оглядалися за поміччю зовні.

Рахували на помічний корпус господаря молдавського що, мовляли, горів бажаннєм відомститися козакам. Робили всякі зусилля притягти поміч людську і грошеву від католицької ліґи. Венецький посол граф Кавацца, висланий венецьким сенатом для переведення спільної акції против Порти, приїхавши в вересні до Варшави, досить енерґійно приступив до діла. Саґредо викликав зі Львова до Варшави Віміну, що там чекав нової місії до Хмельницького: хотів дати йому закуплені в Відні дарунки для гетьмана і старшини, гроші на дорогу, та вислати з новими інструкціями для дальших переговорів. Але під впливами останніх вістей про молдавську кампанію і зносини Козаччини з Турком, що наспіли під кінець вересня, рішено сю місію відложити до кращих часів — щоб не рискувати дарунками і особою самого посла, хоч він і не боявся ніяких небезпек ¹²).

Натомісць стали договорюватися що до безпосередньої союзної акції Польщі з Венецією, Австрією і папою. Венеція мала виплачувати Польщі щорічну субсідію за весь час війни — за се Польща мала робити діверсії морем і сушею проти Туреччини. По довгих торгах зійшли ся на 250 тис. талярів річної субсідії. Але тут Кавацца виявив велику обережність. Він не хотів платити грошей наперед, на непевне, на саму орґанізацію проти-турецької кампанії, а став на тім, що гроші будуть виплачені тоді, коли польське і козацьке військо дійсно рушиться на Турків: половина після вирушення, друга половина — через чотири місяці після того. При тім припускалося, що за короткий час відносини до козаків все таки будуть полагоджені, і можна буде рушити їх на Турка. Тимчасом польським політикам сих грошей хотілося зараз таки, власне на те - як я то давніше вказував (с. 36), щоб ними найняти військо на козаків: зломити їх пиху і непослух і тоді справити на Турка. Під умовами ж поставленими Каваццою обіцяних Венецією грошей не можна було навіть сподіватись отримати. Сього не говорилося ясно, але се само собою розумілося по польській стороні. Тому виготовлений акт договору довго зіставався не підписаний, і я не знахожу звістки, щоб він таки кінець кінцем був підписаний — настільки мало він вдоволяв польську сторону ¹³).

Так само тупо йшло і з австрійським двором.

Після ріжних красномовних писань і устних представлень, що робилися з польської сторони — безпосереднє від короля і від ріжних посередників, на тему страшної небезпеки, що нею загрожує католицькому світові союз Козацтва з Татарами, Турками і кальвіном Ракоцієм ¹⁴), король вислав перед соймовою сесією, при кінці листопаду н. с. спеціяльного посла до цісаря в сій справі, єзуїта-Італіянця Джовані Батісту Адріані, префекта варшавської колєґії ¹⁵). Він мав просити у цісаря перед усім прислання на підмогу 8 тисяч німецького війська, по можности 4 тис. райтарів і 4 тис. драґонів; коли б драґонів не було, то замість них другі 4 тис. райтарів, або 4 тис, пішаків. Король обовязувався утримувати се військо весь час, від моменту коли воно вступить в межі Польщі; коли б на чолі його цісар поставив свого ґенерала, він не підлягатиме польським гетьманам, тільки самому королеві.