Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Арсеній сказав: “Мости-пане гетьмане ¹⁴)! Як ви були в Волохах, проти вас ніхто не виїхав ані вистрілив, і сам воєвода Василь в гори втік. А у нас би вас стріли на границі, не тільки що під Москвою, і пролилося б крови богато! Московська держава не така як Волоська земля, до лісу або в гори з городів би не втікали!” Гетьман на се відповів: “Я вже знаю як з тим бути ¹⁵). Але як государ мині поможе, то ні кримський (хан) на нього не піде ні Ногаї. Кримський мині казав: хто тобі друг, і мині друг, а хто тобі недруг, той і мині недруг; куди ти підеш, і я піду туди. Але перше треба лядські роги зломити, тоді й Турок наш буде!” А далі: “Я з кримським про те говорив: Що якби государ післав на Ляхів з свого боку? — він тому дуже рад!” ¹⁶).

Арсеній каже: “Мостипане-гетьмане! якже государ піде на Ляхів — переступить хрестне цілуваннє і нарушить вічну згоду?” А гетьман,

сидячи за столом говорив: “Отче Арсеніє, посилав я до й. м. государя-царя своїх послів, і з того мині сором і ніякої користи, але я на його царську милость надіюсь і в своїй правді стою”. — І нахилившися через стіл почав Арсенієві говорити на ухо, потім перестав, встав з-за столу і перейшовши до кімнати, зачинився, сів і посадивши Арсенія против себе, став говорити: “Отче Арсеніє, ти ото сказав, що государ не може переступити хрестного цілування. А Ляхи легко переступають хрестне цілуваннє — бо їх папа розгрішає від усяких нарушень присяги. Я тобі скажу такий секрет про Ляхів — ти дай знати государеві. Був у короля кримський посол, їхав назад через Волоську землю; з ним їхав польський посол до хана і був у Василя воєводи. Василь воєвода їх напоїв, і вони йому всі секрети свої одкрили. Їде польський посол до хана з тим, щоб той ішов на Москву, а він (король) ударить на Москву з своєї сторони, щоб узяти своє — чим заволодів московський цар. Сьому, отче Арсеніє, вір, се правда! а коли не віриш, я тобі скажу, хто мині писав, і листа його покажу!” І почав гетьман перебирати в кешені листи, та не знайшов того, сказав — “У писаря”. І далі говорив: “З сього нехай зрозуміє государ лукавство лядське — що вони в присязі не певні, папа їм на все розгрішає! А писав се мині Василь, і я се слово переказую з тобою й. цар. вел., а писати і з ким небудь иншим посилати не смію, щоб не донеслось кудою небудь до Василя і до хана — щоб Василя і себе з ханом не посварити. А тобі я вірю, бо ти духовна особа ¹⁷), цар. вел. богомолець”. І дуже просив, щоб я се государеві переказав, а більше нікому не говорив. Так казав: “Ти тому, отче Арсеніє, вір, правду — не вигадку тобі кажу; показав би тобі й листа, та нема близько, у писаря. Коли хочеш скажу пошукати”. А Арсеній на те сказав “Вірю, мости-пане, і твоїм словам!”

А гетьман говорив далі: “Ти, отче Арсеніє, говориш, що благочестивий государ не хоче переступати договору задля хрестного цілування. Отже Ляхи переступають, а папа їх у тім розгрішає! Коли государ рахує собі таке діло за гріх, — його благословлять чотири вселенські патріярхи з усім освященним собором, і молитиме за нього Бога вся Грецька земля і всі православні, розгрішать від тої клятви і простять, і більше того — всі будуть за нього богомольцями! Мині се відомо, бо се пише мені вселенський патріярх Партеній царгородський, і Паїсій єрусалимський, і всі благочестиві того бажають: Греки, Серби, Болгари, Волохи, Мунтяне, щоб нам бути в з'єднанню! Отже коли папа — відступник благословляє і розгрішає Ляхів і від усіх заклинань розвязує, і Ляхи на те надіються, — то наскільки більше від проклятого папи можуть розгрішати государя наші благочестиві патріярхи, весь освящений собор і монахи? Особливо в такім добрім ділі, що ми благочестиві будемо об'єднані і визволятимемо з неволі церкву божу і християн!”

І далі говорив: “Отче Арсеніє, Ірод присяги додержав і Предтечу вбив, яка йому користь з такої правди? Чи не краще йому було збрехати? А Раав блудниця збрехала, і чи винна за ту брехню? ще й вічне благословеннє дістала за ту брехню! А в однім місці написано: Хто бив пророка, той спасся, а котрий не бив, той пропав! Так міг би й государ обстати за нами, бо ми одні християни з вами!” І виходячи з кімнати сказав Арсенієві: “А з тим усім я государеві слуга (холоп) і й. ц. вел. свій поклін посилаю” — і поклонився низько. А вийшовши з кімнати і сівши з митрополитом на старих місцях ще двічі й тричі нагадував Арсенієві, щоб того не забув, що говорилося в коморі.

“А що патріарх писав з тобою, отче Арсеніє, про Шуйского, — щоб його відіслати государеві”, — говорив далі гетьман — “то се річ не велика, щоб і віддати його, тільки у нас нема такого звичаю! Коли б хто забив когось, навіть великого чоловіка, або й самого короля, то у нас не видадуть. А він каже, що забив якогось великого чоловіка, що забрав у нього якийсь маєток” ¹⁸). Арсеній сказав: “Не було у нього ніякого маєтку, а був він молодий піддячий — по вашому підписок, украв царських грошей 100 рублів і втік до Польщі”. Гетьман сказав: “Се ми від тебе таке чуємо, а инші кажуть, що він когось убив, і нам убійника ніяк не можна видати, а коли так як ти кажеш, що він украв, то у нас єсть таке (правило): таких видають. Тільки я тобі кажу — скажи государеві-цареві: се мала справа!” І далі говорив: “Отче Арсеніє, скажи й. ц. в. одно: Він у мене його (Акундинова) просить, а я віддаю йому, государеві, і себе і всю землю Руську, ще й Польську землю йому очищу; і Татари на його землю не підуть, і Турок буде в згоді й Татари,

і всі доохрестні будуть у страху перед ним, государем. Ми йому на те присягнемо! А коли не прийме мене, я поневолі зложуся з Турком, з Татарами, з Венграми, з Волохами і піду на його землю: заберемо все що має!” ¹⁹).

Арсеній висловив побожне бажаннє, щоб до того не прийшло, і гетьман знову вернувся до справи Акундинова-Шуйского, доказуючи неможливість видачі:

“Отче Арсеніє, як би то було, коли б я переїхав до государя до Москви, а король став би мене у государя випрошувати, і государ мене королеві видав, а король би мене вбив?” Арсеній каже: “Мости-пане гетьмане, утікачів, злодіїв або забийців видавати — се діло мале, і ніхто того просити не стане, але назвати себе царським сином — се діло незвичайне, і в тім тобі гріха не буде, коли відошлеш його до государя. Про се тобі й патр. Паїсій писав, просив для Божого Гробу, щоб ти того вора відіслав до государя. Писав тобі, що коли то собі вважаєш за гріх, то він тобі то розгрішив, пробачив і той гріх з твоєї душі на себе перейняв” ²⁰). — “Та він у мене не називає себе царським сином, а кн. Шуйским, — сказав гетьман, — каже, що втік за вбийство, і прийшов до мене і просив дати йому грамоти до пограничних (українських) городів — щоб його пропускали, бо він хоче їхати до государя до Москви; він там почав “воровати” (робити замішаннє), і довідавшись йому заборонив; а тепер його тут нема. Але ти, отче Арсеніє, одно скажи (цареві): Як государ нам ту милость покаже, прийме нас в соєдиненнє і поміч дасть, тоді все ніщо! хочби таких ворів десять було, не зможуть вони государеві нічого зробити, і не буде що государеві їх стерегтися: Бог йому скрізь буде помічником, і наші голови за государем. Не тільки що таким ворам буде він страшний, але й найбільшим царям. А такий малий чоловік, що може зробити? хто його послухає? Не велике діло й видати його — але військо на те буде відказувати” ²¹). І по тих словах гетьман устав і пішов до себе.

10-20 листопада прийшов на подвірє до митрополита і Арсенія писар, і війшовши до келії і сівши так заговорив: “Владико святий і пан-отче Арсеніє! прислав мене до вас гетьман, щоб вам потвердити те, що він учора говорив: щоб ви то государеві переказали, і щоб государ нам у тім учинив свій милостивий указ: нехай велить то написати нам ясно, або з якою небудь духовною особою пришле певно і безповоротно про се ²²) що ми словесно через вас переказуємо, щоб ми мали надію, що государ нас прийме всоєдиненьє”.

Арсеній сказав, що в сій справі вони могли б післати до царя свого чоловіка; але писар відповів: “Ми тепер своїх послів не пішлемо. Що государ тепер нам відповість — через вас (відповість) ²³). Ми раніш до нього прислали, та тільки на великий сором собі. А тепер остаточно посилаємо через вас. Що государ перекаже через вас, духовних осіб, або через когось иншого, кому він то доручить, — відповідно до того і ми будемо поступати”.

Другого дня митрополит назаретський пішов на подвірє Виговського посвятити воду, і з ним Арсеній. Після відправи писар просив їх сісти і показав заготовлені для них листи: для митрополита назаретського про милостиню, для Арсенія про Акундинова-Шуйського. Маємо сю гетьманську грамоту в московських актах в перекладі. По титулі тут читаємо:

Повертав отець Арсеній, строїтель Троїцького Сергієва монастиря до государства твого з наказу свят. патріярха єрусалимського. Ми той лист як від святителя — з почестю прийняли-сьмо, і устні мови від отця Арсенія любезно вислухали, і супроти намов о. Арсенія і листу свят. патріярха про того Тимошку — що тут у нас пробував, без усякої чести, як чоловік плохий і негідний — звеліли ми того Тимошку ніде не приймати, і щоб із наших городів він пішов геть. Бо і свят. патріярх дав нам знати про його негідні вчинки. А що о. Арсеній про того негідника Тимошку і в справах потрібних і вірі нашій православній важних устно твому цар. вел. росповість, — тому зволь віру дати. Ми ж послуги наші твому цар. вел. найнижче віддаємо ²⁴).

Виходячи від писаря, попрощавшися з ним Арсеній ще спитав: “Так мені государеві тільки сказати, що ми його вислали з своєї землі і жити в ній заборонили?” Писар: “Так і скажи”. Арсеній: “Патр. Паїсій писав зо мною до гетьмана, щоб відіслав його до государя, а до инших земель нікуди не пускав. А тепер ви вислали його з своєї землі, а у государя просите милости і помочи! Ану ж государ щось до вас про нього напише, де ви його тоді візьмете? Не добре зробили, що государску ласку до себе забули і за такого вора обстали!” Писар: “Скажу вам як на сповіді! гетьман на нього гнівається, і на очі до себе не велів пускать. Велів йому відмовити, щоб ніде в козацьких границях його не було, в ніякім городі, і я дав йому проїзжий лист до полковників, щоб давали йому провідників, подводи і страву. Та й між козаками богато стало на нього (Акундинова) невдоволених і між собою переговорюються, що через от таких і раніш багато крови проливалося”.