Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
Почувши таке Арсеній кинувся до патріярха, щоб той дав йому листа до Хмельницького — аби він Акундинова арештував і відіслав цареві. Патріярх згодився, і доручив Арсеніеві написати проєкт листу "по руски”, з того перетолковано на грецьке — для зрозуміння патріярха, і на підставі того патріярх зложив листа до гетьмана, і його — для зрозуміння гетьманового, перекладено — каже Арсеній — на латинську мову. В актах його місії лист сей заховався в московськім перекладі. Я наведу його початок:
Благочестивий пресвітлий вельможо, гетьмане, господине Зиновію! Тобі — синові улюбленому нашому смиренности в Святім Духу — благодать і милость і мир від Бога вседержителя, поміч і покрів, від святого гроба Ісуса Христа, а від нашої смиренности молитва, благословеннє і прощеннє тобі з усім твоїм благословенним домом, з вашими милими дітьми і військом! Прощеннє се наше нехай буде тобі відомо — для деяких
Далі розповідається, словами Арсенія, хто такий Акундинов, і за царським дорученнєм висловлюється бажаннє, щоб гетьман “обдарував таким дарунком патріярха”: віддав того Тимошку на руки Арсенієві. Патріярх обіцяє йому за се всякі божі благодати, цареві обіцяє написати, щоб він того самозванця наказав не вбивати, а коли його гетьман не послухає — грозиться йому страшним судом божим 4).
З сим листом Арсеній поїхав до гетьмана, на Яси й Ямпіль, але “не прямою дорогою”, “бо в польських і козацьких городах пошість — в богатьох городах від волоської границі”, і Арсеній вибирав ті міста і села, “котрі здорові”. “А їдучи дорогою говорив з козацькою старшиною і з простими козаками, з панами і з черцями, і всі говорили: Дай то Боже, аби з Москвою з'єднатися і благочестивий государ щоб нас прилучив до свого православія! Скрізь чаші пють на здоровє государеві, і за сполученнє, і сам гетьман то нераз говорив, і всі від малого до великого того бажають”. Але в селі Новосельці недалеко Чигрина прийшлось почути і щось инше — що козаки з Татарами збираються на Москву, а піп пояснив і чому: “За те що посилав гетьман до царя чолом бити, аби він прийняв його з усею Руссю до своєї держави, як одновірців, — а на Москві в тім манять (дурять). Говорять козаки: коли нас государ не прийме, ми до нього самі прийдемо — хочуть вибрати і випалити як Волоську землю” 5).
4(14) листопада Арсеній доїхав до Чигирина — разом з митрополитом назаретським Гавриїлом, післаним від патр. Паїсія по милостиню; поставлено їх на однім дворі. Другого дня післали до гетьмана — просячи, щоб їх допустив і прийняв листи від патріярха, що вони привезли. На се другого дня прийшли від гетьмана два козаки і перепросили, що того дня гетьман їх прийняти не може, не мав часу, а завтра як буде час, дадуть їм знати. Другого дня приїхав турецький посол разом а гетьманським послом, що був у Царгороді, і Гавриїлові та Арсенієві сказано, що гетьман доручив говорити з ними Виговському. Той прийшов до них на подвірє, і сказав, що гетьман поїхав “для своїх забав” 6), а йому доручив вислухати, в чім справа. Сіли за стіл, і наперед митр. Гавриїл передав лист патріярха і прохав, щоб гетьман написав про нього до царя (на дальшу дорогу). Потім Арсеній передав два листи від патріярха — оден малий, писаний “по руски вкратце”, потім великий лист латинський, де описане було “Тимошкино воровское странство по тонку (в подробицях)”. Прочитавши Виговський сказав: “Такий чоловік тут єсть, і були в тій справі посли від государя — просили його видати, і писав цар і король до гетьмана. Але гетьман відповів, що видати його не можна, нема у нього такого порядку — та і у вас, отче Арсеніє, такий же порядок на Дону: ніяких утікачів не видають. А ми зробимо так: вибємо його з нашої землі: відки прийшов, туди й іди!” Відповів Арсеній: “Яка ж се буде прихільність гетьмана до царя, що він такого вора не вишле до нього, а виправить геть з своєї землі!” На се Виговський: “Видать його нам — значить напитати собі біди в війську, бо у нас такого звичаю нема. А у нас тут ніхто до нього не приставлений: з ким прийшов, з тим живе; ми його в нічим не слухаємо і до ніякої ради не кличемо”.
Арсеній почав розтолковувати самозванство Акундинова і виясняти, що гетьман тим виявить цареві свою прихильність і придбає собі велику любов царя, коли видасть йому Акундинова. А Виговський на се почав розповідати, як немилосердно поступив цар з козаками, не давши помочи против Поляків:
“Як ми просили помочи від государя, він нам обіцяв помагати, але в нічім не поміг, і ми побачивши, що помочи нам від государя нема, помирилися з королем, щоб кримський цар не заволодів Польською державою, коли б короля взято 7). І король віддав Татарам в полон богато городів: за ті душі, кров і полон відповідатиме перед Богом государ 8).
“А митрополит назаретський — завважає Арсеній, нахилившися сказав на ухо писареві: “Се правда, і патріярх те ж каже: За ту кров і полон відповідатиме государ, за те що не поміг вам”. І патріярх у себе не раз то Арсенієві говорив: “Чому государ не приймає козаків?”
На слова Виговського Арсеній відповів звичайною московською вимівкою: цар з королем мають заприсяжену вічну згоду. Але Виговський не дав себе збити. “Се добре, сказав він, тільки ж пощо за тою присягою (хрестним цілуваннєм) послав государ до короля боярина Г. Г. Пушкина просити Смоленська? Король почувши таке зараз прислав до нас, і ми готові були йти, а на Москві, почувши се, зараз “передернули” і відновили договір з королем, побоявшися тої війни”.
Арсеній не знав що відповісти, і вимовився тим, що тоді був в Мунтянській землі, а Виговський підчеркнув, що от козаки тверді в своїм слові: як обіцяли цареві приязнь так і держать, а на доказ того розповів те, що я вже подав вище (с. 86), як гетьман охоронив Москву від татарського наступу і звернув його на Молдаву, а закінчив таким несподіваним фіналом: “А государ має нас усіх за невірних!” Арсеній не вважав потрібним розвивати сеї неприємної теми, і відповів тільки: "Говориш не знать що (не дЂло): ми вас маємо за християн” (685).
"8 ноября митрополити коринтський 9) і назаретський служили літурґію в церкві коло гетьманського двору. Гетьман підчас літургії стояв з сином на правім крилосі. Після заамвонної молитви оба митрополити вийшли з олтаря царськими дверима, а перед дверима постелено ковер, і вони покликали гетьмана з сином, веліли їм стати на коврі на коліна, а митрополити положили їм на голови омофори, і наперед митрополит коринтський прочитав молитву грецьку, потім митрополит назаретський дві молитви руські, з київського требника. В многолітії і на єктеніях митрополити поминали гетьмана государем і гетьманом Великої Росії 10).
Після літурґії гетьман пішов з церкви до дому і закликав з собою митрополитів і всіх нас. Як прийшли до ґанку, гетьман зустрів нас у сінях при дверях.
Війшовши до світлиці, митрополит назаретський подав гетьманові свої єрусалимські дарунки, а строїтель Арсеній підніс образ Богородиці в шатах і коряка сріблом обложеного. Гетьман принявши просив сідати. В кінці стола сів митрополит коринтський, з лівої руки його сіла жінка гетьмана, на лавці митрополит назаретський, а против нього гетьман у кріслі. Коло митрополита сів на лавці строїтель Арсеній, а против нього післанець князя Домініка Григорий Заруцький.
Сидячи за столом гетьман сказав: “Ніхто мені так не докучив, як цар московський 11). Послали ми до його милости своїх послів, і він їх добре прийняв і гарно відповів, а иншим разом уже сказав инакше: що у нього з королем вічна згода”. Строїтель сказав: “Государ рад соєдиненію й любови!” Гетьман каже: “Дай Боже, аби православні християни поєднались і ворогів хреста Христового викорінили!” Кілька разів повторив: “Коли государ нас не прийме і помочи не дасть, то я вже буду невинен! хіба неволя нас поєднає — так як Волохів!” 12). А за столом і він і всі пили за здоровлє государя і за поєднаннє (686).
Ноября 9 в 2 годині дня прийшов гетьман на подвірє до митрополита назаретського і до Арсенія, до їх келії, й дав про себе знати. Вони стріли гетьмана за ворітьми з хрестом, і як митрополит з гетьманом війшов до келії, сів митрополит на головнім місці, а гетьман на лавці, Арсеній на лавці против гетьмана, а писар на лавці нижче гетьмана. А Греків і своїх всіх гетьман велів вислати з келії. І трохи піднісшися, гетьман сказав: “Отці святі, отче митрополит і ти отче Арсеніє, послухайте! Раніш ми посилали до й. м. государя-царя своїх послів, просили у нього помочи, били чолом, щоб він нас прийняв під свою державу. Государ сказав: Добре! гарно прийняв, але так не зробив як нам казав. Після того ми післали знову, а государ відповів уже инакше: нібито з королем вічна згода і він не може помогти! Тепер я ще через вас, духовних людей, переказую до государя на словах, щоб з нами милостиво поступив, прийняв нас під свою державу і поміч нам дав, а я йому буду служить. Нехай нас не пускає до бісурмен 13)! нехай дасть нам про се певну відомість через писаннє або через якусь духовну людину, щоб нам було на що надіятись. А коли государ нас не пожалує: під свою державу не прийме і помочи не дасть, що йому буде, як я зложуся з Турками, з Татарами, з Волохами, Мунтянами, Венграми та піду і землю його спустошу так як Волоську?”