Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Цінність сеї підмоги мотивувалася не тільки простим рахунком людського мяса, а й моральною стороною — тим страхом, що його “натурально” мають до Німецького народу, і повагою, котру має цісар: коли довідаються, що його сили сполучилися з силами польського короля, се наведе великий страх на козаків. З тих же мотивів король уважав дуже користним, коли б цісарь вислав до Хмельницького свого післанця з листом, і в нім оповістив його про свій нерозривний союз з королем і своє рішеннє спільно з ним наступати, коли б козаки далі були непослушні королеві. На границю Семигороду і Молдави нехай би цісар вислав своє військо, щоб стримати тих князів, аби вони не пішли в поміч Хмельницькому — бо зовсім певно, що вони йому обіцяли підмогу. До Ракоція крім того нехай би цісар післав свого чоловіка і запротестував

проти його спілкування з бунтівником польської корони: річ відома, що Хмельницький на випадок своєї перемоги ту частину Польщі що за Вислою обіцяв віддати Ракоцієві, а инші землі піддати під зверхність султана. За те король, коли йому вдасться привести до покори своїх бунтівників — він справить їх на землі Отоманської Порти. Тільки нехай цісар пришле військо скоро — щоб воно цілий місяць січень пробуло в Польщі! ¹⁶)

Але так скоро воно не йшло. Цісар насамперед передав постуляти Адріяні на обміркуваннє своїх міністрів, які більш ніж здержливо поставилися до польських побажань. Пригадували “невдячність Польщі”, виявлену підчас Тридцятилітньої війни, і рішучо висловлювалися против мішання в її політичні клопоти: проти посилання посольства до Хмельницького, до Лупула, до Ракоція, против давання війська в поміч. Вважали можливим тільки дати дозвіл Польщі на вербування вояків в цісарських землях — і то під умовою виповнення ріжних старих з'обовязань, та ще вважали потрібним запитати гадки курфірстів. Се й було зроблено, і курфірсти так само що до інтервенції дали дуже здержливі відповіди (в лютім-березні) ¹⁷).

Адріяні відправлено ще перед тим - на початку січня, з висловами щирого спочуття і з пробаченнями, що цісар нічого не може зробити крім моральної підтримки. Він післав свому царгородському послові Шмідтові звісну вже нам інструкцію що до впливання на диван, аби він не скріпляв позіції і впливів Хмельницького, і написав до угорського палятина Падьфі — щоб він в тім же напрямі постарався вплинути на Ракоція ¹⁸). Позволив також вербувати вояків в його землях, і сей вербунок дійсно почали переводити — але він ішов доволі тупо, бо польський уряд не прислав досить грошей на сю справу ¹⁹). За те союзники Хмельницького не залишили зараз почати аґітацію против такої двозначної політики Австрії ²⁰).

Та се вже пішло під весну. Тим часом польські політичні і військові діячі нервувалися з нетерплячки, вважаючи за потрібне задуману війну з козаками звести й кінчити до весняного сезону. Спеціялісти від козацьких військ давно вже уставили на твердо принціп, що козаків треба бити зимою, коли земля і ріки замерзли і козак не може копати, будувати шанців, ані вживати ні води. ні болота. “З ними він богато може, богато вмів, богато доказує — без них він “глухий Німець”, нічого не вміє і як муха гине” ²¹). Такими інформаціями арґументувалася перед усіми прихильниками рішучої розправи з бунтівниками необхідність зробити се ще за зими. “Незвичайно важно, щоб се діло було підняте зимою”, писав нунцій з їх слів в листопаді, — “бо козак не звик ходити в походи в сій порі і не має нагоди показати свого способу воювання стільки ж мушкетом, скільки мотикою та лопатою: він має сі обидва інструменти на однім держаку, завсіди привязані до поясу: ними він сипле землю і робить укріплення против кінноти серед безконечних рівнин сього краю” ²²).

Маючи незвичайно високі поняття про хитрощі й лестощі Хмельницького — “сього пекельного монстра, чоловіка проклятого, злого, фальшивого”, як його гонорує нунцій в своїх реляціях ²³), сі річознавці були переконані, що він власне сього найбільше боїться, аби його не заатакували зимою, і для того тепер всякими способами примилюється і леститься, закриваючи свої небезпечні заміри — окружаючи Польщу системою союзів і приготовляючи погибельну війну на знищення шляхти і святої унії. Се була, передусім, гадка Потоцкого, оракула в воєнних справах, і загально повторялася варшавськими політиками, як се потверджує реляція Любєнєцкого Ракоцієві ²⁴). “Вже я знаю — писав Потоцкий в своїм листі 22

жовтня — як то він тепер буде ластитися — на те саме аби минув зимовий час, догідний для війни з ним, а він на весну виконає те, що має в замислах своїх і в умовах з посторонніми; вірити йому не треба, а як найскорше обдумати такі сили, які б коли не рівні були сій силі, котру треба відвернути, то принаймні щоб можна було щось з ними зробити” ²⁵).

На фронті оповідали, що повертаючися з Волощини на раді у Хмельницького рішено було все стерпіти — і розложеннє польського війська при козацькій границі. і якось перетрівати зиму — а на весну разом з Ляхами великими походом вибратися на Москву, і підвівши їх до московського війська, взяти з двох боків і витяги так, щоб ані одного Ляха й ноги не упустити, а Татар пустити до Польщі, в саму глибину. “Так земля наша вичиститься і в спокою будемо панувати”, мовляли козаки ²⁶). Під сим аспектом розглядалося все, що виходило тепер від Хмельницького: “На кшталт Сенекової курки — співає гарно, але гребе лихо”, дотепно висловлявся високопреосвящений архіепископ адріанопольський, нунцій його святости папи римського ²⁷).

Примітки

¹) Вище с. 112.

²) Мова про митрополичі домагання прислані з Старушичом — див. вище с. 31.

³) Депеша з 8 жовтня, додаткова до реляції з того ж дня (Жерела XVI с. 92) — мабуть того таки дня мав нунцій сю авдієнцію.

⁴) “Коли сей неприятель (Хмельницький) при домашніх силах матиме поміч татарську, турецьку і васалів (турецьких), він може наробити Річи-посполитій великого клопоту — такого що й вийти з нього буде тяжко. Наміри того зрадника такі: самому обложити військо вашої кор. м., а на Краків пустити Ракоція з господарем мультанським (що мав готового війська 30 т.), шляхту винищити і королівство від в. кор. милости відібрати, а на королівськім престолі мабуть також Ракоція посадити” — лист з датою 22 жовтня, Міхалов. с. 578.

⁵) Про се ще 30 вересня пише з Королевця (Кеніґсберга) Адерсбах — Jorga, Acte c. 201.

⁶) Michalowski c. 567, 570, 571.

⁷) Видавець книги Міхаловского датує її “okolo 23 pazdziernika” (c. 580). Копія Осол. 2286 л. 111 має дату 21 жовтня.

⁸) Потоцкий писав королеві, 22 жовтня, що Хмельницький хоче коронне військо обложити, а Ракоція з господарем мунтянським тим часом напустити на Краків — викорінити шляхту, від короля відібрати королівство і посадити на престолі иншого — бодай чи не того ж Ракоція. Він, Ракоцій, має для сеї війни на поготові 30 тис. війська. — Міхалов с. 578.

⁹) Міхалов. с. 580. Переповідає сю інструкцію з ріжними небезінтересними додатками й поясненнями. Любєнєцкий в своїй реляції Ракоцієві, 17 листопада; в виданню деякі слова зашифровані, але їx легко розшифрувати, маючи текст інструкції. З додатків Любєнєцкого зазначимо: до листу Потоцкого з 22 жовтня (Mich. c. 578) він додає, що Потоцкий замість тих 2000 вояків, що їx просив господар молдавський, таки післав 400 — а більше без королівського дозволу не посмів. Хмельницький обіцяв султанові платити данину з тих воєводств, котрими заволодів на підставі зборівського трактату, і Порта післала йому шаблю і корогву як новому князю Руси — свому підданцеві (Transsylvania І с. 116).

¹⁰) Жерела XVI с. 93, реляція з того ж часу, що додаткова інструкція короля на соймики.

¹¹) Та ж реляція Любєнєцкого, с. 116.

¹²) Жерела XVI с. 90 і 92. Стративши надію на сі кращі часи, Віміна в грудні виїхав до Риму, і з тим зійшов з нашого овиду. — Жерела XII с. 152.

¹³) Реляції Торреса кардиналові Памфілі в сій справі з місяця січня і заготовлений текст договору — Theiner, Monumenta Poloniae III с, 464-470. Пор. жалі королівського секретаря Доні на скупство Кавацци — Жерела XII с. 160.