Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
16) Кримські справи 1653 р. стовб. 18. В звідомленню того ж посольства оповідається під днем 8 (18) вересня: приходив до послів “литовський полонений диакон”, на імя Доментіян, і говорив: як приходять до царя від Б. Хмельницького грамоти, то його, диакона, кличуть до царя читати ті грамоти; Б. Хмельницький пише цареві, що король іде на нього з великим військом і посполитим рушеннєм, і наємного війська 60 тис. За тими вістями цар Іслам ґерай піде в поміч Хмельницькому після 10 вересня с. с.-кн. 34 л. 219.
17) Вище с. 558.
18) “Хмельницький не часто буває у хана, бо ті мурзи-свояки того, що небіжчик Тимошко стяв під Сучавою-хоч хан і пробував їx помирити, таки на нього відгрожуються”-Новини з обозу 14 листопада, Ґоліньск.
19) “Коротка Нарратива” переказує се в таких виразах: Хмельницький “не має впливу між значнішими Татарами, бо його син убив перед сочавською облогою якогось значного мурзу, тому рідко і з ханом сходився, і Ординці шарпали козаків, нарікали на нього, що він Орду сюди спровадив під такий час, і все йому на злість (in barbam) чинили”.
Доні в депеші 12 листопада: оден з татарських бранців, приведених до королівської кватири 9 або 10 листопаду, “оповідав, що деякі мурзи заприсяглися вбити Хмельницького, в пімсту за мурзу, що його син убив у Сучаві; тому (Хмельницький) не поспішається йти до хана, а докучається йому, щоб він ублагав своїх” (с. 574). Так я розумію сей видимо несправний текст маючи на увазі анальоґічну звістку у Ґоліньского: Кілька головніших мурзів сприсяглися (beli w odpowiedzi) на Хмельницького що Тимошко йдучи на Волощину їx брата стяв; через те Хмельницький не бував у хана, але хан пустив в діло свій авторитет і їx цілком погодив-тим самим, що і Тимошок ж здох(!)” І далі відомости з 14 листопада: “Хмельницький не часто буває у хана, бо ті мурзи-родичі того, що Тимошко небіжчик стяв під Сучавою,- хоч хан і старався їx помирити, все таки заявляють, що почувають обовязок пімсти” (с. 658 і 659).
20) Свідчення бранців узятих в середині листопада-у Кубалі в додатках с. 406.
21) Тамже с. 407.
22) Акты X с. 131.
23) Жовнинський отаман Зощенко оповідав Стрешневу 11 (21) жовтня: “Пішов гетьман у Волоську землю, а з волоської землі мабуть піде під Камінець на короля” (с. 44). А 13 (13) жовтня Юрий Хмельницький оповідав послам, що його батько з-над Дністра, відібравши частину козаків і Татар пішов під Сучаву-визволяти Тимоша (“потому что гетманской сынъ Тимофей... отъ Венгоръ и отъ Мутьянъ и отъ полскихъ людей изъ осады не освободился”), а сам з військом і з Ордою від Дністра пішов під Камінець (с. 45). Відомости жовнівського отамана, очевидно, на кілька день мусіли бути старші,-припускаючи, що вони були вірні і докладні.
24) Акты Х с. 44.
25) Тамже с. 54.
26) Цифру сю дає Радивилів-с. 54.
27) Оповіданнє Харка власне так треба розуміти, що гетьман з-над Богу, з Соболівки вислав військо в поміч синові, сам якийсь час іще лишився на місці, а потім рушив за Дністер на Камінець: “Гетьман Б. Хмельницький стоїть на Богу, в містечку, що зветься Соболеве, а в Волоську землю-визволяти свого сина від Венгрів і Поляків-післав козаків тисяч з 20, та кримські люде пішли з ним; а сам кримський хан і Орда стоять від гетьмана з милю або більше, і з ним Орди тисяч з 40”.-с. 43.
28) Міркую так: Степан виїхав до гетьмана з вістями, що московські посли недалеко Путивля-що було 12-13 н. с. жовтня, а 28 вернувся від гетьмана до Чигрина з наказом, щоб чигиринський полковник тих послів затримав у Чигрині і до війська не пускав. Справа була спішна, і довго у гетьмана він не міг лишатись-значить був у нього десь 21-22 жовтня-с. 51.
29) Тамже с. 52.
30) Я се відзначив уже, що таким чином приходиться признати незручною вигадкою сумну стрічу гетьмана з тілом сина в поході, що пішла в літературі. У Костомарова читаємо-з цитованнєм Бантиша-Каменського: “В дорозі Богдан несподівано стрів козаків, що верталися з Сучави. Вони везли з собою гріб Тимофія, укритий двома коврами. “Хвала Богові-сказав старий-мій Тимофій умер як козак і не дістався до рук ворогів” (с. 635). Останнє, як бачимо, походить з звідомлення Стрешнева, але воно ж і заперечує можливість всякої стрічі Богдана з тілом сина-не то що несподіваної.
31)
32) “Вийшли з Криму не на довший час, як тільки щоб Лупула поратувати і Сучавські скарби відібрати”-конфесати Ґенестия.
33) Коховский каже, що саме Камамет мурза привіз сю відомість (с. 391), але Ґенестий, що сам був з Камаметових людей, нічого про се не згадує і дає розуміти, що сучавська капітуляція тоді не була ще відома. Авізи з листопада кажуть, що сю відомість дістав султан, післаний з Лупулом (Міхалов. с. 659). Виглядає се, як окрема від Камамета експедиція-але кінець кінцем на сім не можна дуже настоювати, і може бути, се було одно і те саме.
34) Акты ЮЗР. Х с. 54.
ПОХІД ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА НА БРАСЛАВ — ПОЧАТOK ЖОВТНЯ, НОВІ ВІСТИ, ПОВОРОТ ПІД ЖВАНЕЦЬ.
В польськім таборі з приводу листів Хмельницького і відомостей привезених Паліцким та иншими вістунами в останніх днях вересня відбувалися довгі і часті сенаторські наради над сим питаннєм: чи далі зіставатися під Камінцем і приложити всі сили до ліквідації сучавського епізоду, чи йти на Україну-використовувати несприятливу ситуацію козацької сторони. Інформації, на яких спирався король й инші прихильники наступу на Україну, резюмуються так: Татар у Хмельницького нема, він і не дуже їx сподівається, хоч часто по них посилає; чернь збиратись до нього не хоче- так переказують відомости привезені Паліцким в “авізах з-під Камінця”. “Татари відступили від Хмельницького; чернь він силоміць виганяє (на війну), але та не хоче його слухати” (реляція Каліньского). “Хмельницький уступив з військом за Дністер (роз.: Дніпер), просить милосердя і на всякі умови згодиться” 1). “Лишився без всякої сили, бо чоло реєстрових козаків післав на одсіч під Сучаву, мало що лишивши при собі, а чернь, побачивши, що Татар немає, не хоче до нього збиратись” 2).
Арґументи опозиції против походу викладала промова великого маршалка Юрия Любомірского 3). Він уважав помилкою вже те, що король вислав польське військо під Сучаву і сам ішов під Камінець, підтримуючи сю сучавську експедицію і стягаючи на себе закиди, що сили Річипосполитої, час і видатки вжито на ратованнє стороннього володаря-воєводи Стефана. Але кидати нездобутою сю фортецю-або “курничок”, як його зневажливо назвав промовець і пускатися в рискований похід на Україну- здається йому ще менше оправданим: неприятель зістається в тилу, звязок з союзними військами розривається; у тих, що облягають Сучаву, настрій упаде: “народи сі мають вдачу легку й плоху”. Против сього виставляють такий арґумент, що дальше стояннє виголодить Камінець, “antemurale нашої вітчини”; але на се відповідь: треба взяти способи, щоб королівський обоз взагалі не нищив краю, бо при теперішній ліценції війську на пустошеннє міст і сіл король виголодить цілу Польщу. Пускатися ж на Україну цілком небезпечно-особливо не маючи певних відомостей, “добрих язиків”, як тепер. Коли неприятель піде против королівського війська і змусить його в якій небудь несприятливій місцевості до бою, воно, на гадку промовця, не зможе йому противстати. Але певніш, що він не стане змушувати до бою, тільки десь візьме в облогу-а се значило б повну загибіль Річипосполитої і самого короля. Поза тим які можливости? Викликати неприятеля на бій-неможливо; розложити на Україні військо тепер коли непогода жене вже під дахи-не підходить. Стати обозом в таку пізню пору, і далі під зиму-так само!
Виводи були досить справедливі, але король був сильно ображений критикою його тактики, і з гнівом висловився про неї, що вона “пресумційна”, подиктована упередженнєм, тому він не вважає погрібним на неї відповідати. Маршалок був тим дуже ображений, написав до канцлєра листа, де виводив, що таким трактуваннєм у сенаторів відбирається свобода слова і думки. Канцлєр на се досить різко відповів, що маршалок цілком недорічно вдався в критику того, що вже сталось і його не можна поправити, а в вину королеві його ставити не можна, бо він розпоряжався походом за порадою сенаторів 4).