Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

“Перед тим Хмельницький, як здавалось, всяке щастє у нас передбачав: говорив, що се рік королівський, а тому і замислам його у всім противний. А тепер з ханом і козаками незмірно набрав собі пихи, і для кращого переведення свого пляну з усею силою рушив під Снятин, щоб зайти нам у тил. Підніс серце неприятелеві саме під той час ще й ротмистр Суловский, що вибрався до Гусятина на привітаннє п. обозного коронного (Каліновского), почувши про поворот його з Орди, і попав нещасливо в лика неприятелеві. Підніс, зараз по тім, і другий такий ротмистр Хлєбовский: захоплений тугою за домом, він виїхав в кільканадцять коней з обозу і теж попавши в руки ординцям, мусів їм розповісти, як розбіглися наші ланові і яка сила вимирає чужоземного війська, і так підкріпив неприятеля в його завзяттю. Отже за таким неладом (нашим) хан і Хмельницький де далі все більше віщували собі щастє, і щоб нам перервати дороги до Польщі і довіз поживи, і нас збідованих таким чином витягнути з жванецьких шанців на свої фортелі Хмельницький з козаками в останніх днях листопада став під Гусятином, в семи милях від нашого обозу, зайшовши йому в тил. Але сусідні містечка-Борщів, Теребовля, Снятин і Язловець-що їх Хмельницький пообіцяв Татарам в нагороду їх трудів і клопотів, були несогірше обсаджені

нашими залогами. І Гусятин теж сім разів штурмували козаки, але нічого не добились; бо шляхта, що там зібралася задля безпечности, взяла в свою оборону замок під зарядом п. Сокольніцкого, віддавши місто міщанам і підданим утікачам, а для більшої певности, за її же згодою і проханнєм, забрали до себе їx дітей і добро-як поруку їх вірности і щирости, і так рівно самі і міщане давали відправу і відсіч неприятельським штурмам.

“Коли отся відомість до нас прийшла, що нам уже тил забрано, так що приходилось об'їздити величезними кругами, а соймову експедицію (акти що до скликання сойму) треба було післати через волоську землю, з великою небезпекою, що її можуть перехопити,-тоді тільки взялися до пізнього роздумування, що робити в такій біді: чи чекати під Жванцем, чи як найсміливіше рушити против неприятеля табором. Тоді тільки прийшла на память всім дорога вітчина, й найдорогші родини і доми тою злою радою відкриті (неприятелеві). Хто зна, чи неприятель займаючи нас тут на Покуттю під'їздами і потичками, не задумує спустошення Львівської землі і дальшого походу над Вислу? І от поки більші й менші люде ведуть між собою такі мелянхолічні розмови, і стрівожений монарх збирає в сій справі сенат, і кожен подає свої ради, саме під той час Ясько Ясноґурский, незадовго перед тим висланий по язика, натрапив на хлопа, що на те щастє йшов до обозу з листом ханського візира до п. канцлєра, з таким наказом, щоб вертав як найпильніше до обозу, і саме тому віддав того листа, кому належало. Взявши того хлопа, привів він його 3 грудня до обозу. Не було в тім листі нічого иншого, тільки перша зачіпка неприятеля до замирення і переговорів. Досить нам було того, що ми з того виводили своє першенство-пригадуючи, що під Зборовим колись ми перші до них писали, бажаючи трактатів, а тепер вони нас перші почастували сим несогіршим презентом.

“Докоряв нам в тім листі візир Сефер-казі аґа, що ми закопавшися тут, пустили вітчину в небезпеку, не зміркувавши, що краще було б нам дати поле (битву), або розмовитися про все і до згоди прийти, аніж так пильнуючи чужої границі давати неприятелеві змогу вриватися в дальші краї своєї батьківщини. За радою сенату відписав на сей лист п. канцлєр, доказуючи далеко більшу негідність хана, що він виступає (против короля) при ребелізантах-підданих королівських, против своїх запевнень що до згоди і приязни. Сі (ребелізанти), просивши нераз милосердя, отримали були, за інтервенцією самого ж хана, пробаченнє своїх злочинів, але з тим же ханом піднесли свою кривоприсяжну руку під Берестечком-з памятними стратами для себе; а потім безбожно зламавши присягу зложену під Білою Церквою, немилосердно знущалися над переможеними, і вже по довершенім погромі, коли ті стратили зброю і коней і до неволі дістались, бродили в їх крови-чого їм і ординці помагали за справою і призволеннєм ханським. Тому цілком певно мусить над ними висіти страшна пімста справедливого Бога. А що говориться про поле-то хто ж поле під Берестечком кинув? Коли сам Сефер-казі з ханом рішились-коли хочуть і сміють, мають досить пригідне місце чи для бою чи для розмови; король як господар свого краю вже давно його вибрав, чекаючи хана-не скорого на прибуттє гостя. А що сміє страшити нападом на дальші краї вітчини, коли ми тут стоїмо, то і нам навзаєм чи не така сама дорога до Криму, як і їм до нас? Коли ми там досі зі військом не бували, то з часом сама необхідність примусить нас віддавати тимже, а хана-коли б він посмів туди (в дальші краї) посунутись, стримає його там та сама сила, від котрої мусів він соромно тікати під Берестечком. А що нам докоряє копаннєм, то се наш звичай-сипати коло обозу шанці, так як вони для скоршої утечі в небезпеці до самих тільки кілків привязуються” (с. 165-173).

Я перервав се оповіданнє на те аби сконстатувати, що воно згоджується з иншими обозовими реляціями ⁸), і вони не багато в чім доповняють той досить яскравий образ що подає “Нарратива”. Тільки її дати здаються трохи спізненими ⁹), з-окрема дата татарської “зачіпки до трактатів” мабуть мусить бути посунена на кілька день раніш, так як подає її обозова реляція з 1 грудня: першого листа від Сефер-казі принесено “о другій годині в ніч під св. Андрія”, себто ввечері 29 листопаду (така сама дата в иншім листі наведенім в прим.). Зміст Сефер-казієвого листу инша реляція переказує ширше ніж Нарратива. “Дає до зрозуміння, що коли ми звідси не рушимось, (хан) поготів буде наступати війною в дальші краї. Пригадує в тім листі пакти зборівські і білоцерківські, і то також, що як козаки в чім небудь завинили, то Король повинен був про се по приятельськи повідомити хана, також і про те подбати, щоб звичайні упоминки його доходили”. Відповідь канцлєра знайшлася між актами Жванецької кампанії в московськім перекладі. Так як її тут маємо, вона з місця починається полємікою на тему-хто порушив Зборівську умову? Очевидно закид нарушення сеї умови справді був вихідною тезою листу Сефер-казі. Канцлєр вмовляє, що присягу нарушили Татари і козаки, і всі зобовязання короля супроти них стратили значіннє. Козаки не то що не пускали панів до їх власних маєтностей, але й тих що приїхали помучили, повбивали, а майно їх позабирали. Білоцерківську угоду так само порушили, і погромивши разом польське військо під Батогом, ханське військо з козаками “на остаток ніколи видану і нечувану лютість учинили: людей забраних в полон в пень порубали”. Від сих виводів канцлєр переходить до апольоґії нинішнього королівського походу против ханських закидів. Сього походу ніяк не можна вважати якоюсь провокацією, і ханові нема чого мішатися до сеї розправи короля з своїми непокірними підданими, зрадниками і кривоприсяжниками. “Се право кожного володаря-карати своїх підданих, і король наступає з військом не на панство кримське, а хоче впровадити панів до їх маєтностей, показати свою ласку покірним і покарати непослушних-в тім і сам Хмельницькяй прислав свої зрадницькі супліки, признавав ласку короля і обіцяв за найменшим наказом короля рушитися на королівських неприятелів,-маємо такі його листи. Помиляєшся в. м., нібито король,

довідавшися про похід хана, повинен був назад вернутись; мав він і має поважні причини тут стояти; військо з ним велике, а що він окопався-то се звичайна річ, коли військо де небудь стає ¹⁰). Хана чекає як господар у своїм панстві і як гостя витати буде: з чим він прийде так і привитає. Завсіди ми пляну дотримували і бій давали, і так як хочете: хоч битись, хоч трактувати, бо й великі бої (даються) для згоди, і що маєте робити, робіть скоро. А знищуваннєм і пустошеннєм наших країв не грозіть: ще єсть про вас сила, котру ви під Берестечком бачили-посполите рушеннє. Діло обопільне: можем й ми навідати панства хана вашого, чого досі не чинили, і нам стільки ж до вас, скільки вам до нас-коли тепер дасте тому хоч малу причину” ¹¹).

Але разом з сим воєвничим листом, як видно з реляції 1 грудня, наведеної вище (прим.), післав також Любомірский свої листи ханові і Сефер-казієві-з пригадками старої приязни його батька з ханом і т. под. і з пропозицією переговорів. Отже тим часом як лист канцлєра мав характер більш полємічний і в гострих тонах відповідав на злосливі вирази візиря, листи Любомірского безпосереднє стелили стежку до переговорів (в повнім тексті не маємо ні одного ні другого, про зміст листу Любомірского можемо судити з відповіди хана) ¹²). В відповідь на сі листи Любомірского прийшли не тільки дуже приязні і повні миролюбних заяв листи до нього від хана і Сефер-казі, датовані “під Гусятином 2 грудня” ¹³), але з ними приїхав і ханський аталик (син його мамки, або “молошний брат” як то кажуть), доволі визначна особа, що приїздила в посольстві до Польщі, і тепер мала договоритись уже безпосереднє про час і форми властивих переговорів. З татарської сторони пропонувалось насамперед обмінятися заставцями, і на се дано згоду: визначмо звісного ротмистра Корицкого, аби він виїхав до Камінця і чекав там в заміну котрогось із значніших мурз, а тоді їхав до коша, і по сім мали з'їхатися на переговори делєґати обох урядів: з польської сторони Любомірский, канцлєр, воєвода Лянцкороньский й инші достойники, а з татарської очевидно Сефер-казі й инші визначні мурзи ¹⁴).

Характеристично, що в усіх отсих переговорах козаки не тільки що не брали участи, але навіть і не згадувалися ¹⁵). Збиралися відновляти стару приязнь короля з ханом; все инше мало само собою приложитись.

Але воно не пішло відразу зовсім гладко, і польському війську прийшлось пережити кілька дуже неприємних днів, які ясно виявили всю небезпечність становища і неминучість іти на всі вимоги хана, щоб уратуватись від явної загибелі.

Примітки

¹) Міхалов. ч. 286.

²) Міхалов. с. 703, заголовок; “з обозу 27 листопаду” не вірний: порівняти згадку про вчорашнього Татарина”, зловленого під Гусятином, тут і на с. 701.

³) Міхалов. с. 707-8.

⁴) Міхалов. с. 700.

⁵) Жерела XII с. 279.

⁶) За трубою оголошувано в обозі ймення тих що тяжко провинились.

⁷) Я пропускаю тут реєстри повітів тих що пішли і тих що лишилися.

⁸) Див. особливо Міхаловского ч. 288, 294 і 297; друга з них міститься в збірнику Краків. академії ч. 1056 с. 37 з датою 1 грудня, і тамже инша реляція, з того ж дня (Z drugiego listu tejze daty), недрукована: “За поворотом під'їзду п. Ґурского справджено, що неприятель став під Шаравкою. В пятницю (29) була рада-рушити на нього під Гусятин або Язлівець, але вечером принесено, що Орда підпала під сам Камінець. Підчас коли над тим радили, приведено вночи хлопа з листом від Сефер-казі аґи до п. канцлєра: питає в нім, що хочемо чинити-чи битись чи розмовитись. В суботу пішов до них наш з відповіддю і листом від п. маршалка; в них висловлено нашу готовість (до бою), але не відкидаємо й згоди. Завтра сподіваємось його назад. Розуміємо так, що мабуть хочуть з нами не битись, а розмовитись, але у нас між військовими багато таких що скреготять на трактати, і таких, що Бога просять аби як найскорше бути дома живо і без сорому. Богато писати не годиться, бо пошта йде в сусідстві неприятеля, і післанці гинуть. Він в суботу під Гусятином в пів-милі, а звідти сім міль став напевно”.

⁹) Так напр. сецесія ланових розповіджена “Нарративою” під днем 28 листопаду, обозова реляція Міхалов. ч. 286 розповідає так що сталась вона 20-го: “П. хорунжий пішов в четверг, того ж дня і Сендомиряни, але ледви що рушили табором через майдан, як галайстра обозова на них напала, і немало возів порабовано, галасу нароблено: сам гетьман вийшовши лавою на середину майдану почав їх громити, кількох убито, велику силу підстрелено, і кільканадцять вязнів взято на шибеницю”, і т. д.

¹⁰) Відповідь на докір хана, що король закопався і не хоче вийти на бій.

¹¹) Архив ЮЗР. III. IV с. 783.

¹²) У Коховского се листуваннє Любомірского стає взагалі вихідним пунктом переговорів. Приводом послужив, мовляв, Татарин Любомірского-Фетак на ймя: Сефер-казі довідавшися про нього, написав до Любомірского, просячи його пустити, в особливу приємність, як давно знайому людину, і при тім заявляв готовість послужити замиренню хана з королем і відновленню між ними міцної приязни. Коховский не тільки переказує нібито текстуально сей листок Сефер-казія, але й цілком докладну дату: під Гусятином 26 листопаду (с. 398), і те що з сучасних реляцій звісне нам як зміст відповіди канцлєра, потім переказує як відповідь на лист хана до Любомірского (с. 399), листуваннє ж Сефер-казія з канцлєром цілком іґнорує. Се характеристичне як одна з ілюстрацій залежности fides historica Коховского від ріжних маґнатських фамільних традицій, і повної фіктивности його ніби-то документальних переказів. Наведений ним лист Сефер-казі в справі Фетака очевидно той що міститься у Міхалов. ч. 291 (також у збірці Голіньского с. 663)-тільки там він значно довший, змістом відмінний-і має дату, сим разом досить безсумнівну-2 грудня. Відповідь Любомірского з датою 4 грудня, в московськім перекладі, в Архиві Ю.З.Р. III. IV с. 180. На підставі сих листів можемо цілком певно сказати, що справа Фетака ніякої особливої ролі тут не грала, і Сефер-казі зачіпив пропозиціями замирення канцлєра, а не Любомірского.