Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Тому трудно погодитися з думкою Костомарова-прийнятою потім Антоновичем і Драгомановим і Кубалею, що звісна пісня-прокльон Хмельницькому за татарський полон належить до 1653 р. ¹³); я висловив уже раніш гадку, що вихідним моментом сього прокльону треба вважати татарський полон після зборівського замирення 1649 р., і далі підтримую сю гадку ¹⁴). До наведених уже вище звісток про гетьманські накази всяко остерігати і боронити людність від татарського наїздництва- майже неминучого при повороті Орди, я додам іще оповідання Виговського Стрешневу і Бредихину при прощанню 29 с. с. грудня: “Хан і Орда вернулися з польських городів, набрали полону, і тепер стоять під “черкаським” городом Животовим. Хан вертається потиху, бо Татари стали голодні і потратили коней. А гетьман вертаючи до Чигрина з-під Межибожа післав уманського сотника Івана Зарудного і з ним 500 козаків, щоб пильнувати як Орда буде вертати, аби не руйнували черкаських городів і сіл і

людей не брали в полон. А з-під Літина гетьман післав до хана буківського сотника Івана Бородатого з 5 козаками: аби він в їх городах не приставав (і їх не руйнував)-а коли він черкаські городи і села буде руйнувати, гетьман йому того руйнування не подарує. Хан того сотника прислав тепер до гетьмана з-під Межибожа з такою відповіддю, що Татари з загонів ще не всі прийшли (тому хан стоїть), а як зберуться з загонів, то він стояти не буде; тільки аби гетьман прислав йому всякої поживи, бо Татари голодні й нічого не мають” (с. 135).

Примітки

¹) Жерела XII с. 249.

²) Міхал. ч. 302.

³) Міх. ч. 303.

⁴) Memoriale-копія бібл. Осоліньских л. 199.

⁵) Частина III с. 109-111; Величко, переказуючи сю звістку, робить ту зміну, що замісць впливу польської “резолюції”, поясняє татарські уступки тим, що король післав своїм комісарам 5 тис. золотих, і ті ними “наповнили руки комісарів ханських” (І с. 85-6).

⁶) Се наведена вище реляція Міхалов. ч. 302.

⁷) Пятого видання (1923) с. 386; належить мати на увазі, що в нумерації ноток тут помилка на одинку. Пишучи сі слова Кубаля ще не знав, звідомлення Стрешнева.

⁸) Sie witali — себто вели дрібні потички, гарці.

⁹) Вище с. 698-9 ми бачили про се оповіданнє з козацького табору; Темберский також оповідає, що Поляки пропонували ханові взяти ясир у козаків: “в Річипосполитій нема такої території, котру можна було б підвести під се, крім тої що займають бунтівники козаки, і за згодою короля вони (комісари) можуть визначити на здобич оселі бунтівників-з винятком вірних козаків” (с. 258).

¹⁰) Іґноруючи се оповіданнє Равіта-Ґавроньский в своїм “ділі” представляє так, начеб то всі розповідання про дозвіл ханові на ясир від короля і сенаторів спираються тільки на оповіданню “пяниці Іляша”, провідника Стрешнева, “і так пяницька пльотка обозова як історичний факт війшла до історії, обвинувачуючи короля і Річпосполиту” (II с. 308). Пан Р.-Ґ. вірить, що король таки не давав дозволу і Татари брали ясир самовільно!

¹¹) Цифри 100 тис. і 40 тис., як бачимо, відповідають тим дарункам, що хан і його оба делєґати, за свідченнями Виговського і Хмельницького, одержали окрім права на ясир.

¹²) Нижче с. 717.

¹³) Костомарова Собр. Соч. IV с. 706, Антонович — Драгоманов Ист. ПЂсни II с. 116-8, Кубаля II с. 399.

¹⁴) Т. VIII ч. III с. 224.

НЕЯСНОСТИ УТВОРЕНІ ЖВАНЕЦЬКИМ ЗАМИРЕННЄМ, ПОЯСНЕННЯ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ПРО ЗАМИРЕННЄ, ПОБУТОВІ ПОДРОБИЦІ.

Кінець кінцем вислід кампанії лишався неясним: чи замиреннє хана з королем, в котрім хан брав на себе також ролю посередника як під Зборовим і виговорив для козацького війська поновленнє зборівських умов,-означало замиреннє козаків з королем чи ні? Той факт, що хан замирився з королем кінець кінцем без участи козацьких делегатів, в секреті від них, означав розрив з Кримом чи ні? Порозуміннє хана з королем що до спільного походу на Москву, стільки разів згадуване в оповіданнях про се замиреннє, в якійсь мірі звязувало козаків, чи вони навпаки в звязку з своїм новим союзом з Москвою візьмуть се за casus belli супроти Польщі і Криму?

Гетьман і старшина, як ми бачили, запевняли московських послів, що вони орієнтуються на Москву і тільки на Москву, і в залежности від того укладають всю иншу свою заграничну політику. З королем у них замирення нема, вони лишаються в стані війни з Польщею, на весну сподіваються нового польського походу на себе і хочуть спільно з Москвою приготовити Польщі відправу. Польсько-кримського замирення не признають, вважають його самовільним вчинком хана, супроти козацького війська нельояльним; він ставить під знаком запитання дальше істнованнє союза козаків з ханом, і на випадок польсько-татарського наступу на Москву козацьке військо стане рішучо по стороні Москви.

Але московські посли Стрешнев і Бредихин бачили в Умані 24 н. с. грудня, в тиждень по замиренню, гетьманський лист, з власноручним його підписом і військовою печатею, писаний 6 (16) грудня під Гусятином, по замиренню, і в нім стояло, що “гетьман з його мил. королем замирився вірно”, а з ханом відносини зіпсулися і з огляду на поворот Орди гетьман наказує полковникові

остерігати людність, щоб з'їздилася до більших міст, а Татар до городів не пускать: коли б навіть виказалися гетьманським листом, пускати їх до міст не більше як одного-двох, а якби хотіли силою вірватися, “бити їx як неприятелів” ¹). З сього приводу Стрешнев на розмові з гетьманом і Виговським, в відповідь на їx запевнення, що з королем миру нема, виразно запитав: “Як ми були в Умани, прислано туди з війська лист від тебе, гетьмане, що ти і усе військо Запорізьке з королем замирилися вірно, і щоб повітові люде остерігались Орди, бо вона на тебе загнівалась. Той лист чи ти писав і за що на тебе Орда загнівалась? Тепер ти кажеш, що у тебе з королем ніякої згоди і переговорів не було, і ви розійшлись без згоди і без переговорів- а ми той лист бачили!”

Гетьман на се сказав-кажуть посли: “В лісті своїм до Уманя писав я, що з королем замирився вірно тому, що Умань город українний, і Татари там для торгівлі і своїх справ бувають безнастанно, так що треба було, аби Татари там чули, що я приймаю згоду хана з королем (“мнЂ гетьману крымского царя з королем мир надобен)-(щоб вони) повертаючи з війська запорізьких сіл і городів не руйнували. А погнівався хан і Орда за те, що як хан з Ордою пішов грабувати королівську землю і звав на се грабуваннє (“войну”) і мене з військом, я його не послухав і з ним не пішов, а військо також не схотіло, і він за те на мене погнівався” ²).

Поясненнє, як бачимо, не дуже то переконуюче, і зістається факт, що гетьман, по замиренню хана з королем, розсилав листи по полках, сповіщаючи, що з королем “сталася вірна згода” (закріплена, заприсяжена). Не диво, що такі чутки ходили і в війську і по Україні, як ми вже бачили. Той факт, що хан виговорив у короля відновленнє зборівських умов з козаками, і король з сенаторами дав на се згоду (хоч би з якимись резерваціями), і таким чином було сповнене те домаганнє, що гетьман з військом протягом всього року ставили польській стороні, міг давати привід гетьманові і його штабові ставити перед військом справу так, що мовляв кінець кінцем війну доведено до бажаного кінця і військо одержало чого хотіло. Ся тема розвивалася далі ad libitum, як ми бачили, доходячи до таких висновків, що Україна добилась повної незалежності від Польщі, і король зрікся всяких претенсій до неї (вище, с. 691). При крайній перфідвости Яна-Казимирового договору і чисто орієнтальній безоглядности в таких справах двору гетьманського, я не вважав би неможливим, що якесь тайне порозуміннє у гетьмана з королем дійсно сталось. Офіціяльно і з української і польської сторони заявлялося твердо і виразно, що ніяких переговорів між польською і українською стороною не було, до ніякого порозуміння не прийшло, ніякого замирення не сталося. Але що писаного акту взагалі не було-се давало поле для ріжних толкувань і здогадів.

Ще більше неясности настало після сього замирення в відносинах до Криму. Гетьман очевидно не розірвав з ханом. Після того як йому не вдалось перенести операції Орди на волоський ґрунт, очевидно весь зміст сеї кампанії для гетьмана і його штабу зводився на те, щоб не дати Полякам перетягнути хана на свій бік і замиритися з Ордою коштом козаків і против них, як того собі бажали польські політики. Переговори про се між королем і ханом велись, на се є натяки досить виразні, і очевидно, були моменти, коли гетьман дуже серйозно рахувався з можливістю поєднання польських і татарських сил против Козаччини, а з тим-вибуху ворожих течій в самім козацькім війську. Вище наведене оповіданнє його свояка Павла, як гетьман задумував вислати свою родину до московського кордону чи навіть за кордон, перенести свою резиденцію з Чигрина до Миргороду, під московську границю, під охорону московського війська і т. д., я вважаю симптомом оттакої небезпечної ситуації. Хан не хотів вертатися без ясиру, але не давав себе намовити на рішучу розправу з королівським військом, ні на експедицію в румунські краї-з огляду на суворі остороги Порти. Супроти того гетьман очевидно вів на те, щоб Татари обловилися в загонах і вступилися, і серед сього повороту Орди хотів непомітно відвести військо назад; ми бачили сей момент навіть в оповіданнях бранців чи в балачках з приводу їx у польськім таборі. Але ханському дворові очевидно кортіло зірвати з короля яку небудь контрибуцію, і Сефер-казі кінець кінцем “зачіпив” з тим польську сторону і розпочав переговори, не вважаючи на всі заходи гетьмана против сього. Не можучи перебити сих переговорів, гетьманові й старшині прийшлось зайняти ролю пасивних партнерів, пильнуючи не допустити сих двох моментів: польсько-татарського союзу против Козаччини і побору ясиру з козацької території. Се їм удалось. Як саме, се по всіх многословних оповіданнях і поясненнях Виговського, гетьмана й инших зістається не дуже ясним, бо цілком очевидно, що брати їх оповіданнє за чисту монету не годиться ніяк. Зовсім неймовірно виглядає, що потім як хан зажадав від гетьмана присилки делєґатів для переговорів, сі переговори пройшли без їx участи і порозуміння. Якесь порозуміння мусіло бути, хоч кінець кіпцем за краще прийнято поставити справу так, нібито козаки не взяли участи в замиренню. Але яка могла бути позиція їx супроти нового польсько-кримського союзу і плянів війни з Москвою, союзницею і протекторкою козаків?