Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Другого дня, 27 с. с. грудня прийшов на двір по послів Виговський, сказав, що його прислав гетьман: сьогодня він їде в своїх справах до Суботова, але послів відправить скоро. Посли піднесли нові дарунки Виговському з компліментами за вірну службу, і просили довірочних пояснень про союз гетьмана з ханом, в додаток до того, що гетьман і він говорили на офіціяльній авдієнції. Оповіданнє Виговського про понову сього союзу над Богом, і підстави для його уневажнення я подав уже вище (с. 663), так само і те, що потім розповів Виговський про свої зносини з Білорусами і аґітацію, що він веде серед них за підданнє Москві ⁹): се можна вважати його рефлєксом на московські пляни походу на литовську границю, висунені послами на вчорашній розмові.

Наступного дня, 28 с. с., Виговський знов прийшов до послів і оповістив, що гетьман того дня вернувся з Суботова і запрошує до себе на другий день: на відпуск і на обід. Другого дня, 29 с. с.,

знову прийшли Томиленко, підскарбій Іван та Яско щоб повторити запросини і просити послів сим разом їхати на своїх конях; Виговський приїхав їх провести. Гетьман з сином стрів, як першого разу. Перед тим як сідати за стіл, Виговський приніс листа до царя, він був запечатаний військовою печатю. Гетьман узявши від писаря листа поцілував і промовив: “Я гетьман і все військо Запорізьке чолом бємо великому государеві за велику ласку, що він задля православної віри і церков нас прийняв під свою руку. Сповістіть його, що ми йому служити раді і присягти готові хоч би й нині, і просимо прислати військо в поміч скоро, бо король ладиться до походу: сподіваємось його наступу в піст або скоро по великодні” ¹⁰). Віддавши листа послам поклонився він і всі присутні, а посли запевнили, що все те цареві перекажуть. Потім гетьман передав іще листа до патріярха, і по сім запросив на обід. Ніяких розмов на політичні теми видимо небуло: посли в своїм звідомленню нічого не принотовують. Після обіду гетьман і його син провожали послів “з світлиці, з сіней до коней”, і гетьман перепрошував, що не поїде їх провожати-“бо з туги мало що може”-пішле сина їx провести. Провожали до двору Виговський, Томиленко й козаки. Посли частували їх у себе, і між иншим розпитували, що чути про Татар і про короля. Оповіданнє Виговського про останні переговори гетьмана з ханом, що стояв тоді під Межибожем, я подав уже вище (с. 697). Про короля Виговський сказав, що він тепер у Львові, розпустивши військо; буде тепер сойм, а після сойму король почне похід на козаків. Але і перед соймом гетьман сподівається, що Ляхи наступатимуть на козацькі городи, тому просить царя скоро прислати своє військо.

Потім Виговський вернувшися до гетьмана привіз гетьманські дарунки; Стрешневу коня, ядринський лук і 80 левків грошима-рахуюча на єфимки 64 єфимки; так само Бредихину, тільки грошей менше-50 левків; иншим членам посольства по 12-20 єфимків, та в роздачу людям 100 єфимків. Посли “били чолом” гетьманові за дарунки, а Виговського частували й обдаровували, і того ж дня поїхали з Чигрина на Дніпровський перевіз до Бужина. Провожали зо дві верети від Чигрина гетьманич Юрко і Виговський і з ними до 50 чоловіка козаків, під корогвою, з музикою-“с трублею и литавры”. Але в Бужині вони мусіли простояти день, тому що на Дніпрі йшов великий лід, і перевозитися не можна було. З великою бідою перевезлися останнього дня старого року, ст. ст., і вислали звідомленнє цареві.

А в Москві того самого дня 31 ст. ст. грудня виправляли польського гінця Млоцкого. Царський уряд рішучо відхилив польську пробу якось злагодити вражіннє від своєї неґативної постави до московських пропозицій, поставлених через Репнина. Він констатував, що король не задоволив московських вимог в справах порушення царського титулу, сі порушення поновляються раз у раз, і в останній грамоті, що привіз Млоцкий, задано цареві не абияке безчестє-написано, що він “істязався” за прописки в ріжних посольських розговорах. Цар сам на ніяких розговорах не буває, ведуть переговори його посли з королівськими панами-радами і послами, і ніде то не принято, щоб самі великі государі бували на посольських розговорах. Згадуючи в останній грамоті про претензії з польської сторони за прописки, королівський лист не сказав, що король бував на посольських розговорах, тільки були розговори між королівськими послами і царськими думними людьми, з того знати, що таке безчестє цареві написане “з умислу”, а королівська честь “остережена”.-“И такие многие с вашее стороны неправедные дела, которые чинятца к нарушенью вЂчнаго докончанья, Богъ свыше зритъ и мститель будетъ” ¹¹).

Се означало проголошеннє війни Польщі одночасно з формальним переходом України під зверхність царя.

Примітки

¹) Бабанський сотник Тимофій, що їхав з гетьманом і “від'їхав” його у Винниці, казав, що гетьман буде їхати з Винниці на Животів, на Ставища і Торчицю-і там буде чекати послів, — с. 103.

²) Акты X с. 103 дд.

³) В друк.: получать.

⁴) Акты Х с. 198.

⁵) Акты Х с. 116-7.

⁶) Акты с. 203-4. Лист видимо писаний нашвидку, гетьман пригадував ріжні річи і велів дописувати.

⁷) Тамже с. 121 і 138.

⁸) Акты X с. 126-9.

⁹)

Тамже с. 132, див. вище с. 720.

¹⁰) Акты Х с. 133-4, сю промову наводжу в скороченню, кінцеву частину її я навів вище.

¹¹) Польські справи 1653 р. стовб. 11. л. 109-110.

VII. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА

БУТУРЛИН НА ГРАНИЦІ, БОГУН СТРІЧАЄ МОСКОВСЬКУ МІСІЮ, СТРІЧА В ПЕРЕЯСЛАВІ, ЗНАЧІННЄ ЦЕРКОВНИХ МАНІФЕСТАЦІЙ

Того ж останнього дня 1654 року ст. ст., коли Москва виповідала війну Польщі, в'їздила до Переяслава надзвичайна московська місія — Бутурлин, Алферьев, Лопухин для полагодження “великого земського діла”: здіснення ухвали земського собору в справі приймлення під протекторат царя “Запорозького війська з городами і землями” і оформлення сього переходу їх під московський протекторат ¹).

Ще 1 листопада ст.ст. приїхала вона на українську границю, до Путивля, але тут просиділа трохи не два місяці, чекаючи з одного боку — повороту з походу гетьмана, з другого — ріжних додаткових присилок і інструкцій з Москви, потрібних для сповнення даного доручення. Перед усім було велено їй чекати в Путивлі гетьманських клейнотів для інвеститури: корогви, булави, кафтана і шапки, і без того за границю не їхати ²). Потім коли сі клейноти прийшли, виявилося, що корогва в дорозі попсувалася: підмокла і малювання від того потерпіло (“писмо поисщеплялось”, як висловлялися інструкції), отже в Москві велено робити нову корогву, яка мала бути прислана місії, і вони її мали почекати. Потім прийшов наказ не чекати, і тим часом передати гетьманові попсовану корогву, з попередженнєм, що вона має бути замінена справною, — але кінець кінцем нова корогва наспіла перед виїздом місії з Путивля, й інцидент таким чином був ліквідований. Чекали також “образцового письма” — тексту церемоніяльних промов, що мали бути виголошені при інвеститурі, і “присяжних записів” — тексту протоколів присяги, що мали бути переведені з українською людністю на знак її переходу під московський протекторат. Се ж був факт величезного значення з становища традиційної політики Москви: об'єднання під рукою московського царя всіх володінь старої Руської, Київської системи — спадщини Володимира Великого, праотця московської династії. Політична гадка московских політиків напружено працювала, силкуючися вложити в сі тексти промов і присяг далекосяглий зміст, котрий потім можна б було як найповніш використати в інтересах московської політики. Наздогін посилалися ріжні доповнення і зміни вироблених текстів, все нові й нові інструкції. На жаль ся кореспонденція заховалася тільки в части, і не використана належно в нинішнім виданні актів посольства, зробленім Карповим — що не дооцінював, а може — й не мав охоти з відповідною виразистістю представляти сю сторону місії. Положивши в основу посольське звідомленнє Бутурлина він переважно тільки згадує про зміст листування царя з послами, цитованого в сім звідомленню, тим часом як повний текст сих листів мабуть дав би не одну конкретну вказівку й освітити сю далекосяглу політичну роботу — що мала такий вплив на дальші політичні відносини України і Москви ³). Але я не міг узяти на себе сеї роботи — проробляти на ново акти посольства.

Ще 3 (13) грудня приїхав від гетьмана до Бутурлина до Путивля полковник Богун — або як його зве посольське звідомленнє — “полковник кальницький Іван Федоренко”, відряджений від гетьмана для звязку і супроводу місії. Він сказав, що гетьман призначив їй побаченнє в Переяславі, і доручив йому, Богунові, провести їх туди, а він, гетьман, в такім разі до них туди ж неодмінно приїде — хочби довелось для того навіть учинити тимчасове замиреннє з королем ⁴). Але Бутурлин мав ще тоді з Москви наказ без клейнотів до гетьмана не їздити, і тому “віддавши чость” Богунові, і давши дарунки йому і його синові відправив їx назад за границю, до того часу поки місія одержить з Москви відповідні інструкції. Богун лишив у них двох своїх козаків для зв'язку, а сам виїхав до Ромна, чекати вістей ⁵). 17 (27) грудня Бутурлин одержав з Москви ті клейноти, а також і всі потрібні “записи”, і заповів Богунові, через його козаків, що 20 (30) грудня він з товаришами рушить з Путивля до Переяслава — щоб він повідомив про се гетмана, згідно з його наказом:

Дійсно того дня, 30 н. с. місія виїхала ⁶), але заїхала недалеко, бо другого дня — відїхавши всього лише яких 10 верст від Путивля, одержали уманські вісти, від Стрешнева і Бредихина, про звісне вже нам гетьманське сповіщеннє за жванецьке замиреннє з королем, і устні доповнення козака, що з тим сповіщеннєм приїхав: що гетьман замирився з королем на підставі Зборівського договору, і в Київі буде з'їзд і договір з Поляками про поворот польських урядників до козацьких міст і т. ин. ⁷).