Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Тоді “за божою милостю і за помічю Пречистої, заступством святих московських і всяких инших і за щастєм великого государя” Бутурлин з товаришами привели гетьмана, писаря, обозного, суддів і осавулів військових, полковників і все військо Запорозьке під високу руку государеву. “Гетьман Б. Хмельницький, писар, обозний, судді, військові осавули і полковники 12) зложили присягу в тім щоб бути їм з землями й городами під царською великою рукою на віки невідступно”. Приводив до присяги той казанський архимандрит, за московською “чиновною книгою”; текст присяги гетьман, писар, полковники й старшина “говорили з слізами”. Обіцяли цареві й його родині, живій і ненарожденній служити щиро й без усяких сумнівів — “як у тій обітниці писано”. По відчитанню присяги царський диякон “кликав многоліттє” цареві, і серед “всенароднього множества”, що тоді було в церкві, богато плакало з радости, що Бог їм сподобив бути всім під царською рукою. Так описують се московські красномовці в посольськім звідомленню 13).
Після сього гетьман з боярами поїхав каретою назад на збірний двір, а полковники й инші люди пішли пішо.
Великий государ велів тобі, гетьмане, сказати: Відомо всім, що ніщо не робиться в людях без волі божої. Побачив се й великий государ наш, що все що діється, і як діється в вашій країні неспокійній, божою волею діється, і се Бог, дбаючи про вірних своїх — велико поневолених в землі сій від відступників та иновірців, підняв тебе, благочестивий гетьмане війська Запорозького з благохотним (охочим до всього доброго) військом твоїм на оборону святої церкви і всіх православних всій землі сущих. Споможений його всесильною ласкою і покритий покровом Пречистої, підкреплений святими руськими ти досі кріпко борешся за православіє і здобуваєш побіди над насильниками православної віри. Розуміє також благовірний государ, що всемилостивий Бог, хотячи піднести силу християнства, постановив 14) вашим заходом об'єднати під його скипетром також і сю землю, як то було за часів благовірного царя Володимира й його наступників. Піддаючися такій волі божій, показує вам благовірний государ, за твоїм і всього війська бажаннєм, свою царську ласку, і через мене й моїх товаришів дарує тобі сю корогву. На сій царській своїй корогві подає він тобі всемилостивого Спаса, в побіду над ворогами, Богородицю — в покрову, святих печерських з святою Варварою 15), руських молитвенників — на заступство тобі і всьому твому православному війську. Так як колись всемилостивий Спас наш — як оповідає історія про походженнє Чесного Хреста — дав православному руському цареві і всім християнам побіду над ворогами і мир, — аби так і тобі з побожним військом дав побіду на ворогів, що кривдять і тіснять православних. Аби з Ісусовим іменем всякий гордовитий нарід упав на землю (перед військом козацьким), вороги православних прогонилися, і спокій забезпечився православним, в гоненії сущим. І як Пречиста колись в Царгороді — накриваючи вірних своїм чудовим покровом, всесильним своїм заступством, що діється від її чудовної ікони, — одних чудодійно побила, инших з соромом прогонила, — так і вас — на сій царській корогві написана і посеред полків ношена, нехай вас покриває від зброї иновірних і побіду на них дарує тобі з усім православним військом і з усіми вірними вас заховує безпечно. І святі угодники руські — Антоній і Теодосій з святою Варварою — котрої святі мощі, як многоцінний скарб держить ваша країна, як на початках православія в Руській землі скріпляли її силу 16) — так і тепер нехай будуть скорими помічниками тобі і всім — забезпечуючи спокій православній вірі. І так ся корогва царського величества нехай буде знаком побіди, страшним і жахливим всім вашим неприятелям”.
При инших знаках інвеститури промови були коротші. Передаючи булаву, санкціонувалося значіннє гетьманської влади. Цар посилає її гетьманові, аби він нею щасливо начальствував над благочестивим військом і всіми людьми (се інтересне відзначення всенароднього характера гетьманської влади). “Тих що пишаються на православіє і непокірні — аби собі покоряв. Військо своє благочестиве як досі добре порядкував, так і далі сим знаком, царською булавою — розумно правив. Так щоб сам вид сього стройно тобою правленого війська страшив усіх ворогів, що на вас і на благочестіє повстають, і їx аби прогоняв”.
Передаючи “ферязь” (верхня одіж, що бралася поверх спіднього кафтана) Бутурлин се пояснив як символіку нової царської опіки над Україною. Цар має в гербі орла і як орел захотів покрити своєю ласкою “своє гніздо” і своїх пташат — город Київ з иншими городами, що були колись гніздом його царського (гербового) орла, і з ними прийняти під свою оборону своїх вірних пташат, що були колись під державою благочестивих царів”. На знак такої своєї ласки він дарує гетьманові сю одіж, показуючи тим своє рішеннє “покривати своєю незмінною ласкою тебе і всіх православних, що підклоняються під його державу”. Гетьман же, вживаючи “сеї теплої ризи” аби загрівався до продовження розпочатої служби царській державі і православній вірі, “аби розпалившися ревністю до православної віри і царської держави, перемогав їх ворогів”. Нарешті шапка має служити охороною гетьманській голові “наділеній від Бога високим розумом, щоб промишляти про оборону православія”, аби Бог хоронив її в здоровлі і всяким розумом її наповняв на добре кермуваннє православним військом, аби православні під його гетьманством могли взяти під ноги ворогів і покоряти його мудрій голові безглуздє гордих. З другого боку — ся царська шапка має тримати “многоумну” гетьманську голову в покорі цареві, в вірности йому з усім військом, і т. д. 17)
Тут мабуть були передані й усі ті соболі призначені гетьманові: звідомленнє сього не згадує виразно, говорить про роздачу дарунків полковникам та иншій старшині. Після сього гетьман велів розгорнути нову корогву й нести перед собою, і в новій шапці і “ферязі”, з царською булавою прийшов до свого двору в супроводі старшини.
Примітки
1) Акты Х с 208-9.
2) Акты Х с. 211-3, самих листів в актах не заховалося.
3)
4) “Приказныя дЂла старыхъ лЂтъ” посольського приказу в москов. архивосховищі, вязка 286 №77: “7162/1653 окт.9. Списокъ именамъ запорожскихъ казковъ приведенныхъ съ ихъ гетманом Б. Хм. на вЂрность... въ городЂ Переяславл”. В дійсности се реєстри заприсяжних послами в Переяславі, Київі, Ніжині — мабуть був і Чернигів, але кінця нема; черновик, склеєний з листочків, списаний на части, мабуть з українських записок московськими піддячими і кілька разів виправлений. Буде виданий в Укр. Археограф. Збірнику. Тимчасову замітку з приводу сих реєстрів друкую одночасно в Известиях Академии СССР п. заг.: “К истории Переяславской Рады 1654 года”.
5) З огляду на се звертає на себе увагу приписка в “списку приведенных на верность при кінці реєстра заприсяжених полковників, що займає осібну (третю) картку. Дрібнішим письмом, з огляду на недостачу місця, тут приписано: “Кальницкои бывшей наказной полковник Іван Федоренко”. Друкуючи сей реєстр в “Докладах Академії СРСР”, я вважав, що під сим іменем записано Богуна — бо приймав, як і інші, сей здогад Липинського, висловленний ним в ранішій збірці Z dziej'ow Ukrainy (c. 288), і підтверджений в новішій праці (Україна на переломі с. 277), що Іван Федоренко полковник кальницький “реєстри” 1649 р. й Іван Богун полковник кальницький інших звісток, се одна і та сама особа: Богун інакше звався по батьку Федоренком (див.VIII том ч. III сеї Історії, с. 277). Але М. Н. Петровський, що в ранішій своїй роботі про діярій Зорки сам прихилявся до сеї думки і висував се як доказ неавтентичности діярія, що в нім одночасно виступають як дві ріжні особи Богун і Федоренко (Псевдо-діяріюш С. Зорки, с. 182), тепер опираючись на присяжнім списку виступає рішучо против ототожнювання Богуна з Федоренком і доводить, що Фрдоренка дійсно треба вважати бувшим кальницьким полковником: він був попередником Богуна на сім полковництві, в 1649 р., а потім бував наказним кальницьким полковником (До біографії Івана Богуна — Записки Ніжинського інст. нар. освіти, кн. X, 1930).Тому що М.Н. Петровський працює тепер над біоґрафією Богуна, я вважаю за краще зіставити се питання відкритим, до часу, коли з сею біографією в руках можна буде зважити всі аргументи за і против тотожности Ів. Богуна й Ів. Федоренка, і відповідно справляю се місце.
Завважу тільки, що коли Федоренко не Богун, то його вписано до реєстру дійсних полковників тільки тому, що Богуна в Переяславі не діждались і за відсутністю полковника дійсного приписали нарешті бувшого (“бувший наказний” — се все таки титул доволі абсурдний, який можна пояснити тим, що записував піддячий, слабо обзнайомлений з українською титулятурою).
Про те, що Богун присяги тоді не зложив, досі ми вся таки не маємо ніякого компетентного свідоцтва — ні від самого Богуна ні від гетьманського уряду. Ми бачимо з одної сторони заяви польських урядових кругів сприводу тих відомостей, що до них дійшли про Богуна — що він не схотів присягти цареві (нижче с. 835); з другої сторони — заяви московські, які виходять з тих польських листів у сій справі, що Богун через гетьмана переслав цареві (с. 840). Найбільш проречисте свідоцтво про те що Богун якийсь час цареві не присягав, се оповідання Грека Тафларія в московськім приказі в місяці вересні, — що великим постом король збирався післати на руки до Богуна свої “прелесні універсали” “для того что Богун в то время государю еще креста не целовал” (Акты X. с. 773). З сих слов виходило б, що пройшло кілька місяців, поки Богун зложив присягу цареві. Але московська запись, оповідання аґента — Грека, що на місці подій тоді не був, треба признати — не таке вже категоричне свідченнє, щоб на нім можна було твердо спертися.
6) Акты X с. 216-7.
7) Акты X с. 218-9; спопуляризована була ся промова вперше історією Бантиша-Каменського: там в додатках першого тому, 1822 року, надрукований був уривок з посольського звідомлення 6-9 січня с. с.
8) Акты X с. 222-3. Ся частина промови буквально повторяє царське експозе на земськім соборі, тамже с. 13-4.
9) На сю справу звернено в Москві увагу вже після виїзду Бутурлина. В паперах посольства маємо записку: “Доповісти государеві — Киянинові старцеві Теодосієві показано в польській конституції (соймовій очевидно) присягу Яна Казимира на коронації, і старець Теодосій, переглянувши конституцію і прочитавши всю ту статтю, порадив сю статтю списати і послати гетьманові”. На сю доповідь дав цар резолюцію: перекласти ту королівську присягу і післати переклад Бутурлинові, написавши в грамоті, що як він буде у Хмельницького, аби в відповідних обставинах заговорив про сю присягу — зацитував її і пояснив, що своїми насильствами над православною вірою король їх учинив вільними від підданства: “І щоб своїм товаришам і царським людям (що поїхали з ним) наказав, аби говорили в розмовах, хто буде мати нагоду”. Инакше сказавши — аби члени місії всяко популяризували між українською людністю, що з огляду на насильства над вірою вона вільна від яких небудь моральних з'обовязань супроти короля. Така грамота й була післана Бутурлинові 6 (16) листопада, коли він сидів в Путивлі. Але на жаль, Карпов не видрукував її — Акты Х с. 152-3.
10) Акты X с. 223-4.
11) Акты X с. 225-6. Як бачимо, се було те запевненнє, якого гетьман добивався, тільки дане в менш виразній формі, а головне без присяги; його треба мати далі на увазі.
12) Значить “військо Запорозьке” в попередній фразі згадано так би сказати символічно, і далі (с. 232) ще більш категорично сказано, що з гетьманом зложили присягу тоді тільки писар, обозний, судді, військові осавули і полковники, а полкову і сотенну старшину, козаків і міщан заприсяжено 9 січня. Але з присяжних реєстрів виходить, що разом з гетьманом і полковниками 8 січня присягала також і нижча старшина і козаки від полків, стільки їх було, — з військом переяславських, що присягали окремо.