Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

³²) Окрім згаданої збірки з Acta Tomiciana, маю в руках ще оден документ, який показує, що кн. Сангушко дїйсно був скомпромітований в тім епізоді: Testimonium genorosi Bernardi Prethwicz capitanei barensis contra Demetriuni filium ducis Chwiedori Wlodimirski. Sigismundus etc. Significamus tenore praesentium etc., quod constitutus personaliter in praesentia nostra regia generosus Bernhardus Prethwicz statuit testem generosum Hyeronymum Szyenyawsky palatinidem belzensem personaliter coram nobis, qui testimonium praestitit praesensque adfuisse se dicit, quando praedictus generosus Bernardus Prethwicz ostendit literas serenissimi domini regis junioris nobili Demetrio, filio ducis Chwiedori Wlodimirski, quibus sua majestas serio prohibuerat omnibus capitaneis, in confiniis agentibus, ne vel ipsi ad rapinas aegendas in Oczakow aut alia caesarea Thurcarum dominia descenderent aut proficiscerentur, aut homines quoscunque mittere auderent. Quas tum literas ipse Prethwicz dicit, quod Demetrius negabat se vidisse aut sibi per ipsum Prethwicz esse oblatas vel ostensas. Insuper dux Demetrius Wiszniowieczki et nobilis Ioannes Hrynko coram nobis per literas sub sigillis eorum sunt testati ejusmodi literas et prohibitionem severam serenissimi domini regis iunioris praefato Demetrio esse per praedictum Prethwicz ostensas et explicatas, quod idem personaliter probare se submittunt aut coram nobis aut serenissimo domino rege iuniore filio nostro charissimo, quando illis a nobis aut serenissimo domino rege iuniore locus et tempus data fuerint et praescripta, — harum testimonio literarum quibus sigillum nostrum est subimpressum. Datum Cracoviae feria sexta in octava visitationis virginis Mariae anno Domini millessimo quingentesimo quadragesimo sexto regni vero nostri quadragesimo. Relatio magnifici Thomae de Sobota regni Poloniae canicellarii (Метрика

Коронна кн. 70 л. 605). Тут виступає, як бачимо, цїла компанія пограничників, що фіґурує і в записках Претвича: кн. Федор і його син, сини Мик. Сенявского, кн. Дмитро Вишневецький; тільки як в записках Претвіча вони представляють ся приятелями-товарищами, то тут, супроти гнїву короля, сердечно спихають оден на другого вину.

³³) S pa'nstwa wassego s Polski z nikotorich zamkow przotkiem z Braczlawia Izaczko, a Masslo z zamku tess wassego s Cerkass na imie Karp, Jan Dersko — су s Czerkassow y s Kiowa, y z innich zamkow nyektorzi panowie ssami w glowach, przodkem Prethwicz, Wlodimierski, Pronski, y z innich panow roszkazania ci bendacz glowami, sprawiwssi ssobie trzidzieisczi y dwie szaiky, woda przissli... pod zamek nasz Oczakow — ibid. ч. 8. Як бачимо з усього, Турки мали про орґанїзацію походу досить докладні відомости.

³⁴) Nad kt'oremi byl Biernaszewski z kosakiem z Tarszem — так в виданню (l. c. c. 58); очевидно треба читати: ztarszem або starszem. „Старший козацький” кількадесять лїт пізнїйше вже звісний нам як, офіціальна, назва козацького ватажка.

³⁵) An. Lubieniecki Poloneutichia c. 30.

³⁶) с. 15

³⁷) Напр. листи Баторія 1578-9 (Acta Steph. Batorei ч. 168, 189, 192) — Molojcom Zaporoznym; лист Язловецкого (Listy S. Z'olkiewskiego ч. 12): Panowie Моlоdсzу; лист Кр. Зборовского: Zacne rycerstwo! (Pauli Pamietniki do zycia i sprawy Sam. i Kr. Zborowskich c. 43, i т. д. — див. ще низше.

³⁸) Архива Ю. З. Р. VII. II с. 221-2, VIIІ. І с. 137-8, 222-3.

³⁹) 'Zr'odla dz. т. XX c. 144.

⁴⁰) Записки т. LXIII, ор. c. ч. 8, Книга Посольская I с. 20 і 35, 'Zr'odla dziejowe VI с. 122, Архивъ Ю. З. Р. VIII. V ч. 26.

⁴¹) „Роти” — як „Щурова рота” згадана в наведенім вище черкаськім епізодї коло р. 1503, очевидно не були ротами спеціально козацькими: нема тут їх слїду протягом цїлого XVI віку.

КОЗАКИ І КОЗАКОВАННЄ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНЇ XVI В. ВІДНОСИНИ ДО КОЗАЦТВА МІСЦЕВОЇ АДМІСТРАЦІЇ Й ЦЕНТРАЛЬНОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА: ПОЛЇТИКА ПРАВИТЕЛЬСТВА СУПРОТИ КОЗАЧИНИ В 1-ІЙ ПОЛ. XVI В., ПРОЄКТ КОЗАЦЬКОГО НАБОРУ 1523/4 Р., ПРОЄКТ ДАШКОВИЧА 1533 Р.; ТАТАРСЬКІ ЖАЛЇ НА КОЗАКІВ, СКАРГИ ТУРЕЦЬКІ І ПРАВИТЕЛЬСТВЕННІ ЗАХОДИ КОЛО ПРИБОРКАННЯ КОЗАЧИНИ, ЦИРКУЛЯР 1541 Р.

Уже з кінцем XV в. зачіпки козачини з Татарами, Турками, Москвою й скарги на них від тих правительств починають звертати на неї увагу правительства польського, а особливо литовського. Ми бачили вже, як напад козаків в 1504 р. на татарский караван з послами й купцями спинив посольство ханське для уложення угоди, і литовське правительство, що безмірно бажало якось ту угоду склеїти, для придобрення ханови наказало своїй українській адмінїстрації ужити як найгострійших способів против участників сього ненаручного інциденту. Їм поручено було відшукати заграблене й сильно покарати участників, і староста черкаський справдї не тільки повідшукував ріжні річи, але й половив ріжних участників — ходив навіть оружною експедицією для того в степи. Посадив одних до вязницї, иньших карав на смерть — принаймнї коли вірити запевненням литовського правительства та донесенням, які дістали в Криму з Черкас. В дїйсности сї нагінки не були може так суворі й гострі, й багато з того могло бути зроблено „про око”, як робило ся й пізнїйше: не в інтересах сеї української адмінїстрації було занадто приборкувати козаків, і то ще на потїху неприятеля „поганина”.

При кожній нагодї ся адмінїстрація не залишала пояснити правительству свій улюблений принціп, що розвій партизанської війни з Татарами являєть ся одиноким пострахом і способом стримання Татарів, та підчеркнути цїнність, яку мають козаки в орґанїзації такої степової війни з Татарами і оборони від Орди. Результатом таких представлень було рішеннє вел. князя навербувати з козаків пограничний корпус для сторожі шляхів і перевозів від Татар. Я згадував уже про се. В груднї 1524 р. в. кн. Жиґимот, піддаючи радї вел. князївства з нагоди близького сойму ріжні гадки й проєкти до обдумання, між иньшим пригадував справу навербовання козаків. „Писали ми вже перед тим вашим милостям, щоб ви наказали державцю річицькому Семену Полозовичу і Криштофу Кмитичу зібрати козаків і піти Днїпром на низ на службу нашу; і ми казали їм

дати ,,на страву”, а для козаків кількадесять кіп грошей і сукон. Тепер пан Семен і пан Криштоф писали до нас, сповіщаючи, що вони зібрали були чимало козаків і стояли з ними довгий час у Київі, ждучи того датку нашого, але анї їм самим анї для козаків не прислано анї одного пенязя. Через те козаки ті розійшли ся, а вони як слуги добрі й вірні, сповняючи наказ наш і в. мил. рад наших, забрали все таки малий „почот” козаків і пішли з ними Днїпром до Київа і далї — до Тавани, на службу нашу. Там вчинили вони нам не малу послугу: всїх тих ворогів Татар, що були в державі нашій, вони цїлий тиждень не перепускали. Кождого дня зчинали з ними битву, богато побили, иньші потонули. І ми за сю послугу їм дуже вдячні. І з огляду на се й. м. господар поручає сказати в. милости: коли з таким малим числом людей були вчинені такі послуги нам, то ми з того бачимо, що як би там на Днїпрі стояло козаків тисяча або дві, то певно з того була б „большая а знаменитая послуга и оборона паньствамъ нашимъ”. Через те поручаємо вам, радам нашим: звольте порадити ся і поміркувати про се. І коли б надумали ви тримати там на будучий рік козаків на Днїпрі для охорони й оборони держав наших, то звольте вибрати якогось відповідного чоловіка з наших дворян і поручіть йому завчасу, зараз по великоднї їхати до Київа — збирати козаків. І накажіть на той час післати для них сукон і грошей кілька сот кіп. А тих козаків розложити по Днїпру на перевозах, аби вони служили державі й нам, стерегли тих перевозів і боронили, скільки їм Бог поможе” ¹).

Як міркувати з сього, вже не далї як при кінцї другого десятилїтя виник проєкт узяти козаків на державну службу. Се була досить смілива гадка — обернути на службу державі тих степових розбійників, яких в. князь так недавно наказував ловити й горлом карати, і признати їх за своїх слуг, зсолїдаризувати ся з ними. Мусїло минути кілька лїт, поки в. князь, заклопотаний охороною від Татар своїх полудневих границь, рішив ся взяти сей проєєкт за свій і поручити — десь в 1523 р. — радї вел. князївства до виконання. Його сповненнє було поручене двом панам державцям київським — Полозовичу, бувшому овруцькому державцю й Кмитичу чорнобильському. Але проєкт був певно підтриманий, коли не поставлений поважнїйшими репрезентантами української адмінїстрації, почавши від київського воєводи Немировича, одного з героїв пограничної боротьби з Татарами. Характеристично, що кільканадцять лїт пізнїйше на запитаннє польського сойму про спосіб оборони від Татар, Дашкович поставив тойже проєкт орґанїзації залог (очевидно козацьких) на долїшнїм Днїпрі як єдино реальний спосіб ²). Отже се була задушевна гадка української адмінїстрації. Рада в. князя Литовського, очевидно, прийняла її, й передала великокняже порученнє Полозовичу й Кмитичу; але при хронїчній бідности скарбу в. кн. Литовського кошти на сю експедицію не були вислані нею. І о той же камінь очевидно, зачепив ся й новий проєкт в. князя: повербувати на р. 1525 козацький полк з тисячі або двох тисяч. Ми не маємо нїякого слїду, аби він був здїйснений. Сойму тодї, здаєть ся, не було, проєкти в. князя лишили ся не сповненими, і свого проєкту вербовання козаків він потім не поновив. ³).

Вісїм лїт пізнїйше пригадав сей проєкт Дашкович сойму коронному. Приїхавши на пьотрковський сойм, на початку 1533 р., разом з послами свого приятеля й протеґованця Іслам-ґерая, обсипаний дарунками й комплїментами за свою останню кампанїю з Татарами ⁴), він на запитаннє сенаторів про способи оборони від Татар, розвинув той давнїйший проєкт. ,,Коли в сенатї питали того Остафія, оповідає Бєльский, як би запобігти тому, щоб Татари не чинили шкод у нас, він радив, щоб ми держали на Днїпрі по всяк час дві тисячі чоловіка, які б на чайках боронили перевозів від Татар, а кілька сот їзди на те, аби їм довозити поживу. Окрім того на островах, яких багато на Днїпрі, побудувати замки й коло них аби осаджено міста. Рада ся подобала ся всїм, але таки нїчого з того не вийшло” ⁵).

Відложивши на бік гадку про побудованнє замків і міст на Днїпрових островах, ми в сїм проєктї Дашковича бачимо старий проєкт 1520-х рр. про те, щоб розложивши козацьке військо на Днїпрових перевозах, боронити приступу Татарам ⁶). Безперечно, що й сим разом мова йшла про навербованнє козаків, хоч Бєльский і не ужив сього слова ⁷).

„З того нїчого не вийшло”. Правительство не здобулось на енерґію, на розвагу й такт на те, щоб узяти в свої руки орґанїзацію козацького елєменту в початках його зросту та цїною певних субсидій звернути його на службу державним потребам. Козачина була полишена своїй долї, своїй еволюції, і зростала як стихійна, неорґанїзована сила далї, під покровом і опікою провінціальної адмінїстрації, котрої мотиви й інтереси одначе дуже сильно росходили ся з інтересами держави, як незадовго прийшло ся констатувати самому правительству.

Але козачина й не потрібувала державної опіки й підмоги для розвою своїх сил. Раз рушивши ся, вона зростала й росла своєю власною стихійною силою. Тільки свої сили й свою енерґію вона обертала не на оборону границь, як хотїло собі правительство, але на далеко интереснїйшу й видатнїйшу партизанську війну з „поганством” — походи на „улуси” татарскі й турецькі, „лупленнє чабанів татарських” та купецьких караванів. З зростом козачини сї зачіпки й своєвільства ставили все частїйші та переходили в значнїйші воєнні експедиції. З пізнїйших років маємо посольство хана, де він заявляє свою готовість посилати своїх людей на землї литовського неприятеля в. князя московського, тільки жадає щоб їм не було перешкоди від козаків: аби Татар пускали через литовську, заднїпрянську територію, і щоб старостї черкаському й канївському наказано, аби не було шкоди від козаків: