Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

¹⁸) Broel-Plater Zbi'or pam. II с. 215; хронольоґічно означити подїї, розповіджені тут Наливайком, не легко, але в данім разї, здаєть ся, можна сей похід покласти на сей час з значною певністю.

¹⁹) Tagebuch c. 222-3.

²⁰) Бєльский с, 1711-8, Гайденштайн с. 304-5 (пер II с. 322-4), Listy ч. 28-34.

²¹) Гайденштайн с. 307 (II с. 326).

²²) Бєльский с. 1719-1720, Гайденштайн с. 307 (II с. 326). Судячи з листу Комуловича, похід Язловецкого мав би місце десь в жовтнї (октябрі) н. с. 1594 р. — Starine XIV с. 110, і з сим досить сходять ся оповідання Бєльского і Гайденштайна.

²³) Broel-Plater II c. 215; помиляють ся, кладучи, сей похід Наливайка по пробутку в Барі.

²⁴)

З скарги браславської шляхти виходить, що по сїм походї Наливайко прийшов в Браславщину в серединї вересня н. с.

²⁵) 1. с. 215-6.

²⁶) Гайденштайн с. 307 (II с. 327), Бєльский с. 1720. Бєльский каже, що господар Арон дістав поміч і від Турків, але се може й невірно, супроти розриву у Арона з Турками, що став ся слїдом.

²⁷) Уривок з реляції Демковича у Кулїша Ист. возсоединенія II с. 429.

²⁸) Гайденштайн 314-5 (II с. 340).

²⁹) Сей похід Наливайка якось пропускають.

³⁰) Листи Острозького у Кулїша 1. с. с. 432-5.

³¹) Сї незгоди скінчили ся тим, що семигородський начальник арештував Арона і відправив до Семигороду — Гайденштайн с. 314-5 (II с 340),

³²) 1. с. с. 216. Гайденштайн 1. c., Бєльский с. 1723.

³³) Archiwum Radziwill'ow c. 117, Гайденштайн с. 316 (II с. 342), Бєльский с. 1728-9.

³⁴) Лист Наливайка — Броель-Плятер II с. 216, пор. Гайденштайна с. 327 (II с. 363), Бєльского с. 1743.

³⁵) Archiwum Rdziwill'ow с. 117, Гайденштайн с. 319 (II с. 349 — лихо переложено); що до хронольоґії, то Замойский каже, що сей похід був jeszcze za lata dobrze, отже не під час переговорів з ханом; инакше розуміють се в лїтературі.

³⁶) Гайденштайн с. 319 (II с. 343-6), Бєльский с. 1728-41, витяги з недрукованого матеріалу у Жуковича Сеймовая борьба с. 177 і далї.

ЗНОСИНИ ЗАГРАНИЧНИХ ДЕРЖАВ З КОЗАКАМИ І УЧАСТЬ ЇХ У ВІЙНІ З ТУРКАМИ 1593-6 РР.; КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ І РОЗРУХИ НА УКРАЇНЇ Й БІЛОРУСИ 1595/6 Р.: ЗНАЧІННЄ СЬОГО ФАКТУ ДЛЯ ПОЛЬСЬКО-КОЗАЦЬКИХ ВІДНОСИН. „УКРАЇНСЬКЕ СВОЄВІЛЬСТВО”, КОЗАЦЬКІ ЛЕЖІ, РОЗРУХИ В БРАСЛАВЩИНЇ Й БРАСЛАВСЬКЕ НАРОДОВЛАСТЄ 1594-5 РР.; КОЗАЦЬКІ КОНТРИБУЦІЇ В ПОЛЇСЮ І НА ВОЛИНИ, ПОХІД НАЛИВАЙКА НА БІЛУ РУСЬ, ПОХОДИ ШАУЛИ І ЛОБОДИ, УЧАСТЬ КОЗАКІВ В РЕЛЇҐІЙНІЙ БОРОТЬБІ НА ВОЛИНИ.

Се вносило важні переміни в відносини до козачини. Досї воєнні операції козацькі, звернені против Татар і Турків, могли бути до певної міри навіть користні з становища польської полїтики; тепер в інтересах сеї полїтики треба було зробити кінець їх походам на Турків і Татар, щоб не псувати відносин, не викликати нападів на Україну; так само треба було лишити в спокою Молдаву, раз вона перейшла під польську протекцію. З другого боку поладнаннє відносин на полудневій границї більше можливости давало польському правительству звернути пильнійшу увагу на козачину, на „українне своєвільство”. Як ми бачили, ще сойм 1593 р. поухваляв дуже грізні постанови, проголосивши козаків за „бунтівників і ворогів держави”. Але сї ухвали зістали ся на папері, а козаки всї сї роки були повними хазяєвами на всїм українськім пограничу, від східнього Поділя до Днїпра. Розквартировували ся тут, де хотїли, збирали контрібуції й припаси на виживленнє і взагалї поводили ся як у якімсь окупованім краю, а місцеві урядники й пани мусїли тихо сидїти й корити ся, та запобігати ласки козацьких ватажків. От напр. які цїкаві відомости подає Як. Претвич з Барщини, де козаки розквартирували ся зимою 1594-5 р., між двома походами в Волощину:

„Третїй день, як вїхали вони до Бару — сам Лобода став в містї Польськім, з Хлопіцким; на Черемиськім містї поставили Наливайка з кількома сотнями коней; в Руськім містечку, що під замком, стало до двох тисяч людей. Вчора мали раду (kolo) і на нїй постановили розставити добру сторожу, щоб нї оден чоловік не прибув і не вийшов з міста без їх відомости; кінну сторожу сильну мають розставити наоколо себе; навкруги до маєтностей наших мають росписати свої унїверсали, щоб ми їм туди посилали всякі запаси; а у того що зістав ся на замку як намістник старости допоминали ся реєстрів усяких доходів. Який там страх, як люде з своїх домів тїкають, куди можуть,

того й описати не можу — і коли не буде ласки божої, а поради від короля і старання від вас (гетьмана), пограбують і зубожать нас усїх”. До листу приписка: „за дві години по написанню прийшла до мене звістка, що ті розбійники скінчили списувати осади (для контрібуцій, очевидно) під Зиньковим, в двох милях від мене” ¹).

Який переворот в тутешнї відносини вносила козачина, особливо характеристичні ілюстрації сього маємо з Браславщини. Вже з осени 1593 р. чуємо про великі клопоти, які браславський староста мав з міщанами, „з своєвільством і бунтами тих злих хлопів” ²). Козачина, що розгосподарила ся в сих краях в тих роках, служила неустанним ферментом для дальшого опозиційного руху. Головно тут гостив Наливайко з своєю козачиною і між иньшим зводив рахунки з Калїновскими, як оповідає сам про се в листї до короля: „п. Калїновский моєму батьку, котрого я одного мав, без усякої причини ребра поломав, і таким чином батька мого зігнав зі світа, а я за сю велику кривду, від якої вже більшої мабуть і не може бути нїкому на світі, не будучи свідомим правних способів і не маючи коштів і накладів, потрібних для процесу, як чоловік бідний (chudy pacholek), признаюсь до того — постановив був над ним помстити ся способом „худопахольським” ³). Здогадують ся, ще в осени (вереснї) 1594 р., по невдалім походї на Молдаву Наливайко знову прийшов у Браславщину, де пробував і перед сим походом. Козаки розложили ся тут і казали шляхтї давати їм „стацію і помірне, та по селах наших вибирали собі з стад коней — по кілька сот коней, як і тодї як ішли до Тегинї, також волів, яловиць цїлї череди”.

Шляхта була з початком вересня зїхала ся до Браславу на сесію земського суду, але перервала сесію й розїхала ся, тому що Наливайко прислав якісь грізні листи. Потім довідавши ся, що Наливайко не має при собі багато війська — бо мовляв його сильно погромили в Волощинї, а багато козаків розійшло ся від нього до дому, задумала шляхта поставити ся. Зїхавши ся на депутатські вибори до Винницї, рішила їхати всїм разом, оружною рукою до Браславу, щоб там відбути сесію земського суду, а властиво — здобути собі місто, що опанували ворохобники міщане з козаками; козакам ухвалила відмовити стації — мовляв побоюєть ся, щоб за се потім на неї не впала кара — „абыхмы мы также помочниками Наливайку не былы поличоны”. Міщан через своїх послів заспокоїла, щоб вони не дивували ся сьому походови, бо шляхта їде тільки на свою сесію браславську нїчого більше. Але коли шляхта з своїм походом прийшла під Браслав в ночи, на ночлїгу під Браславом напали на сей шляхетський табор браславські міщане з Наливайком і його козаками. „Війт браславський Роман Тишкович, з бурмистрами й лавниками і з усїм поспільством, маючи в поміч собі того безбожного чоловіка Наливайка з його дружиною, ск оро по півночи напали на нас, побили, помордовали”, декого забили на смерть, иньших покалїчили, пограбили, забрали коней, шати, наготовлені до суду документи й розпорошили шляхетський табор на чотири вітри ⁴). Після сього погрому своєвільні браславські міщане стали повними панами міста; вони взяли замок, забрали армату, понищили ґродські й земські акти.

Таке народовластє браславське потягнуло ся мабуть до самої весни 1595 р., коли Наливайко з Лободою вибрали ся на Волощину; староста Струсь, здаєть ся, був собі вернув браславський замок, принаймнї судячи з одного сучасного листу Сопіги. Але з Волощини прийшов назад Наливайко і знову розложив ся „кошем” в Браславщинї й заволодїв замком. Аж лїтом рушило на Україну польське військо з гетьманами, і Жолкевский прислав з своїм ротмистром королївський мандат, де король поручав йому приборкати непослушне міщанство. Перед грозою воєнної експедиції браславська міщанська републїва капітулювала: віддала замок з гарматою й актами назад свому старостї і обіцяла нагородити всї шкоди ⁵).

З иньших місць маємо звістки звичайно тільки про контрібуції козацькі, які переходять часами в прості грабунки; соціально-полїтична сторона сього козацького господаровання пропадає. Так в київськім Полїсю господарить частина низової козачини під проводом Полоуса. Маємо пізнїйшу згадку козацьку про се, що Полоус, „відступивши від Лободи, пройшов горі Днїпром і там ходив з своїм полком, виберав стацію й чинив наїзди на шляхетські доми” ⁶); в квітнї 1595 р. маємо його лист з Мозиря до Радивила, де він потїшав його, що хоч чинить шкоди, але по королївщинах, а не в Радивиловах маєтностях ⁷).