Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
Деякі спеціальні обставини причинились тут до кращого консервування старої спадщини. Напр. се, що сі обряди перейшли на гри підлітків, а думаю, в значній мірі урятувало їх від нагінок церкви і адміністрації, які знищили майже до решти забави і обряди старшої молоді.
З другого боку, ще більше значення мало для їх заховання, що в сім циклі особливо живо і нерозривно заховалася зв’язь словесного тексту, пісні з мелодією і ритмом, при тім. ритмом не речитативним, а співовим, який своєю стислою, арифметичною будовою зберігав традиційні тексти безмірно краще, ніж речитатив.
В народній бо українській поезії паралельно існують два роди ритму: ритму синтактичного, речитативного, нерівноскладового, в котрім ритмічна симетрія підтримується голосовою модуляцією в ширшій амплітудії, —
Вже весна воскресла,
Що ж сь нам принесла?
Ой я вам принесла,
Дівоцькую красу
(6-склад, одноцільний).
Гагілка гагілкою,
Підем в село за дівкою,
А Кудлиха, стара мати,
Має дочку заміж дати
(7-склад, двоколінний).
Питалася мати дочки,
Чи садила огірочки —
Ой садила, підливала,
Щонеділі вибирала
(8-склад. двоколінний).
А ми поле виорем, виорем,
Ой дід-ладо, виорем, виорем!
А ми просо засієм, засієм,
Ой дід-ладо, засієм, засієм!
(7-склад, двоколін., з повторенням 2 коліна).
Ой до Львова | доріженька, | до Львова,
Висаджена | виноградом | довкола,
Там молода | Ганусуня | заснула,
Вийшов, вийшов | їй батенько | не чула
(11-склад. триколінний) 2.
1 Ф. Колесса в згаданій праці (Наверствов., с. 63) характеризує сю верству як найдавнішу:
«Найдавніші є безперечно мелодії укр. обрядових пісень, на шо вказує подекуди вже їх об’єм (ambitus) і головно групування тонів квартами і квінтами, хоч квартовий і квінтовий об’єм пісні не завсігди е признаком її старинності. Мелодії весільних і обжинкових пісень обертаються по найбільшій часті в дуровій або мольовій кварті, хоч подибаються також інші види кварти, н. пр. дорийська. Гаївкові і веснянкові мелодії виказують переважно об’єм кварти або квінти; мелодії колядок рідко виходять поза сексту».
В ранішій праці про гаївки, зазначивши однорідність їх мелодій, він далі характеризує так їх ритмічну і метричну будову, доволі різнородну завдяки різним комбінаціям метрично-ритмічного елемента:
«Результатом співділання мелодичного і метрично-ритмічного елемента являєся кристалізація пісенних колін, їх групування і симетричний уклад у менші і більші строфові цілості. Фрази мелодії, відповідаючі пісенним колінам, визначаються сталою ритмічною структурою, так що можна їх уважати мелодичними і ритмічними мотивами. Кожний мотив обіймає стале число ритмічних вартостей, а з кожною такою вартостію в’яжеться один склад співаного тексту пісні так, що групі нот, злученій у ритмічний мотив мелодії, відповідає група складів у тексті. Коли ж фрази музичні, покриваючися з ритмічними мотивами, відділені від себе мертвими інтервалами, каденціями і паузами, то сей поділ із мелодії переноситься на текст і зазначується сталими цезурами, як і відділені від себе силабічні групи тексту. Таким способом музична строфа з симетричним укладом ритмічних мотивів творить неначе сталу форму, в яку відливаються усі строфи тексту від першої до послідньої, причім цезури в мелодії мусять завсіди сходитися з цезурами в тексті, а число вартостей ритмічних у кожнім мотиві годиться з числом складів відповідної групи в тексті. Оттим то
2 Наводячи тексти, я не оговорюю дрібних поправок правопису, вимови, закінчень, ритму, котрі роблю в сих цитатах, там, де не маю Щодо сих помилок ніяких сумнівів. Наводячи їх для ілюстрацій літературних, вважаю зайвим триматись діалектичних відмін тих місць, де сі тексти записані, більше-менше припадково, — мені хочеться, щоб вони легко читались і відчувались читачем неспеціалістом з боку естетичного, поетичного. Спеціаліст не буде робити діалектичних ні філологічних студій по моїм цитатам.
Се свого роду циклопічна будова, немов обрахована на зламання зубів часу, що не має через те над нею ніякої власті. В сих формах старі поетичні твори мають шанси перетривати нескінченно довгі часи. Та на жаль, ще не ясним зістається питання, від якого часу можна рахувати сю пісенну, строфову будову? відколи взагалі рахувати сю двоїсту ритмічну систему рівноскладового, переважно римованого стиха і нерівноскладового риторичного ритму?
Гадки в сій справі невироблені, поділені. Не можу глибоко входити в сі розходження, але коротко мушу спинитись, бо воно потрібне для освітлення різних питань поетичної еволюції.
Заслужений дослідник великоруської й української пісні В. Перетц в своїй дисертації, виданій 20 літ тому 1, розслідивши початки нового російського віршування і довівши, що вони були ділом німців, пастора Глюка і його співробітника й наступника в завідуванні першої «гімназії» в Москві магістра Пауса, — що вони перші перенесли на російський грунт німецькі віршові взірці 2, — притім доводив, що нове українське віршування утворилось під впливами шкільного силабічного віршу на старий народний, нерівноскладовий стих, аналогічний з билинним. «Народній стих не тільки надає силабічному деяку правильність акцентуації, але й сам запозичає у нього рівноскладовість, рим і основні типи віршові, найбільш уживані авторами силабічних віршів» (III, с. 424). Таким чином український пісенний, рівноскладовий, римований вірш мав би бути результатом шкільних впливів XVI — XVIII, головно — очевидно, XVII та XVIII вв.
1 В. Н. Перетцъ. Историко-литературныя изслЂдованія и матеріали, І — III, 1900 — 1902.
2 Годиться завважити, що повторювана за Франком звістка Бодянського про переклад лютеранських гімнів на білоруську мову, зроблений в XVI в. розміром оригіналу (рівноскладовим римованим віршем), в дійсності належить до перекладів Глюка і Пауса, як се довів власне Перетц (III, с. 91 — 2).
Не вважаючи на значний і ефективний історично-літературний апарат, видвигнений автором на доказ такого погляду, він розбився о факти: існування датованих записів українських пісень рівноскладового типу вже з 2-ої пол. XVI в. і першої четвертини XVII. Се пісня про воєводу Штефана, записана в чеській граматиці Яна Благослава 1571 р.: дванадцятискладовий вірш з цезурою (6+6), з свободним римом:
Дунаю, Дунаю, чом смутен течеш?
і пісня про козака Плахту, надрукована в польській брошурі Дзвоновського 1625 р., з складною, але вповні симетричною, строфічною будовою (семивіршові строфи схеми 2 (5+3), 4 (4+4), 1 (3+3), з правильною римою, навіть в середині вірша:
Ой козаченьку, | пане ж мій,
Далек же маєш [ домик свій?
При березі | при Дунаю,
Там я свою | хижу маю:
Ліс зелений, | оздоблений
Красним цвітом, | густим лісом,
То дім мій, | то покій.