Історія української літератури. Том 1

Грушевський Михайло Сергійович

1 Початки громадянства, с. 141.

Елементи гри, з одної сторони, з другого боку, розвій пісні, музикальний і словесний, ставши властивою метою і відтиснувши на другий план мотиви магічно-мімічні, притьмили сей початковий, вихідний характер дій. А проте, на мій погляд, можна все-таки ясно вгадати сю первісну магічно-мімічну операцію в таких веснянках, скажім, як «Горошок»:

Вийся, горошку, в три стручки,

А роди, Боже, в штири, штири,

Щоб тебе черви не точили,

Щоб парубки ся женили!

або:

Ой вийтеся огірочки,

А в зелені пуп’яночки,

Грай, жучку, грай!

Не вважаючи на різні пізніші додатки, прилучені з інших забав, — елементи залицяння, парування

і т. д. (про них будемо говорити потім), — тут ще ясно виступають ті ж елементи, що в згаданих австралійських церемоніях розмноження: імітації рухів звіря чи ростини, котрої розмноження має ся дія на меті. Звиваючись на взір горохового стебла чи огіркового огудиння, учасники хороводу, несвідомо вже для себе, мають, очевидно, пособляти доброму росту гороху чи іншої городовини. (Огірок сам по собі річ недавня в вашім городницькім інвентарі, не сягає часів переселенських, і огірочний мотив тут мабуть пізніший, — він заступив якийсь інший, аналогічний.)

Сей мотив — хороводними, імітаційними рухами пособляти зростові потрібних ростин, — очевидно, лежить в основі різних веснянкових дій, і я думаю, що вони були вегетаційними (ростинними) магічними діями, виконуваними старшими, перше ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави, як «просо», як «сіяння маку», в котрих тепер поетичні образи пісні уже взяли перевагу над вегетаційними діями 1 і притьмили початковий магічний, імітаційний акт, — колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв’язку з магічними, вегетаційними танками, церемоніями, діями, котрих серія починалась з початком соняшного року і переходила через весь господарський сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища добродійні, корисні й потрібні, а знейтралізувати ворожі й шкідливі.

Подібно як австралійці переводять в своїх обрядових діях магічний посів трави, котрої насіння споживають, — розсівають се насіння в повітрі в певнім магічнім обряді або, зложивши з піску подобу їдобної ящірки, розметують сей пісок в повітрі, щоб тим способом розмножити зародки сих ящірок, — так і тут. В різних весняних грах і танках, де згадуються різні роди збіжжя і городини, немало заціліло останків подібних же магічних операцій, що рухом, ритмом, голосом, словом повелівають природним силам. Треба лише приглянутись, за поміччю порівняного етнологічного матеріалу, тим примітивнішим актам, котрі хоч покрились пізнішими поетичними формами, все-таки місцями доволі ясно з-під них виступають 2 і мають незвичайний інтерес як останки тих зав’язкових рухових і тукових, тонічних форм, з котрих розвивалась поезія взагалі, і наша зокрема.

1 «Соловейчику, пташку, пташку,

Чи бував же ти в садку, в садку,

Чи видав же ти як мак сіють?

Ой так, так — сіють мак!..

або: Горобчику, пташку, пташку,

Чи бував же ти в нашім садку?

Ой був, був. — Що ж ти чув?

Сіють мак і морковицю

Й пастернак.

(Квітка Українські Мельодії. № 35, стих дещо змінений).

2 Порівняти з наведеною піснею про мак таку старшу, очевидно, форму «макового» хороводу:

При долині мак, при широкій мак,

Ой мак чистий, головистий і коренем коренистий.

Молодиї молодці, завивайте головиці,

Станьте ви в ряд, тут буде мак (Чуб., с. 47).

Вар [іант]: Мої любі маковочки,

Сходітеся до купочки...

Постійте, дівчата, як мак на горі (ів.).

Тут ще досить ясно виступає магічний жест, вегетаційний обряд.

Багатство руху, тісне об’єднання словесної музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в веснянкових грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості, коли в нім більше розглянутись. Пісенні тексти,

т[ак] ск[азати] лібретто дій, дуже прості й небагаті змістом; величезну ролю грають повторення, зміст наростає дуже поволі; пісня загалом стоїть на другім плані, за танцем і ритмом. З другого боку — незвичайно цікаві елементи діалогу, драматичної дії, котрі тут бачимо. Вони переважно дуже примітивні, але переходили також і в більш розвинені драматичні форми. Маємо їх тепер в весільнім обряді, а правдоподібно, що таких драматизованих дій було багато і в сім вегетаційнім репертуарі. Напр. похорони й оплакання Коструба, яке заховалось в дуже убогих останках, або Купальна дія, що також звелась нині до незначних останків, могли мати колись далеко багатші драматизовані форми. Форми антифонного співу двохорової дії виступають і тепер іще дуже сильно в сім конгломераті останків різних старих обрядів соняшного календаря, що зістались в нинішнім веснянім циклі. Лиш, кажу, їх ще треба пошукати 1.

1 Двадцять літ тому російський історик літератури Е. Анічков зробив цінні початки в сім напрямі в своїй двотомовій праці: Весенняя обрядовая пЂсня на ЗападЂ и у насъ (Сборникъ отд. рус. языка Петерб. академій, т. 74 і 78, 1903 і 1905). Перевів паралелі між західноєвропейськими і слов’янськими весняними обрядами, розвиваючи вище цитовану тезу Ніцше про розвиток поезії з обрядового закляття, в дусі магічної теорії англійського етнолога Фразера, і притяг до сього дещо й українського матеріалу. Небагато, розуміється. Належало б нам хоч і з деяким опізненням, зате використовуючи новіші соціологічні і фольклорні помічення, перевести сю роботу повніше і глибше, використовуючи зібране вже і розглядаючись за недосить завваженим досі. Нижче читач знайде огляд українського календаря і зв’язаної з ним обрядовості; я був би рад, щоб він послужив заохотою до ширшої колективної української праці в сім напрямі.

Вертаючись до магічного елемента в обрядовості, я зазначу далі, що не самі лише гри і хороводи повні ними. Напр. закликання весни, котрим розпочинається весняний цикл, звісне в білоруських варіантах.

Да поможи, Боже,

весну закликати,

на тихо лЂто, но ядряно жито —

жито и пшаницу,

усякую пашницу.

(Безсоновъ, БЂлор. п., 181).

такі «весняночки»:

Ой весна, весна,

да весняночка,

ой де ж твоя донька,

та паняночка,

опис весняних дарїв:

Ой весна-красна, що нам винесла?

Ой винесла тепло, і добреє літечко,

Малим діткам — ручечки бити,

А господарям поле орати...

(Чуб., 109).

всі вони, в своїй основі, являються не простим привітом приходові весни, а магічним обрядом, котрим весна дійсно закликається, кличеться, велиться їй прийти волею сих кликунів, які виходять для сього на горбки, вишки, дахи 1.

Сьому відповідають такі ж колективні закляття мороза, зими і смерті, що виголошувались, очевидно, паралельно з очищенням землі огнем від усякої нечистоти, що відбувались при тім — і заховались в практиках різдвяних новорічних, в огнях великого четверга і великодньої ночі та в різних обрядах очищення 2. На жаль, самі закляття звісні тільки в не досить певних варіантах: Чубинського, нібито з збірника Куліша, з Проскурівського повіту (с. 180), але тотожнім з варіантом Головацького (II, 530):

Смерте, смерте, іди на ліси,

Йди на безвість, йди на море,

І ти морозе, великий і лисий,

Не приходь до нас із своєї комори!

Смерть з морозом танцювала,

Танцювала і співала

А за море почвалала.

Чуб., 180 весн.,

і новішим варіантом з того ж Підгір’я:

Смерть з морозом танцювала

Та за море десь пігнала,

Пішла собі смерть у ліси

Побіг за нев мороз лисий.

І сидять там у темній норі

За водами у коморі.