Історія української літератури. Том 1
Шрифт:
1 Древнія церковнославянскія стихотворенія IX — X вв., новійший передрук в 88 т. Сборника отд. русс, языка Пет[ербург.] академій; вперше звернуто увагу на сі вірші ще в 1880-х рр., власне на азбучний акростих Константина, звісний в копіях XII — XIII вв.:
Азъ словомъ | симъ молю ся Б'oгу:
Боже вьсея | тв'aри и зиждит'eю
Видимымъ | и не видимыимъ,
Господа Д'yха | посъли живущаго...
(двадцятискладовий вірш з цезурою після п’ятого складу, при чім ь і ъ треба приймати за голосівки).
Повстає отже питання, чи не тоді, в перших ближчих стрічах з греко-римським світом, різні слов’янські народи засвоїли собі з уст місіонерів і з уст народних, стикаючись з римськими колоністами, з романізованою і геленізованою людністю Подунав’я, балканських країв, Чорномор’я, сей рівноскладовий,
Апріорно се можна б прийняти. В тих часах таке розпросторення правдоподібніше. Навіть не тільки щодо рівноскладового пісенного вірша, але так само і щодо нерівноскладового рецитаційного (риторичного ритму), котрий можна б було назвати віршем героїчним (хоч у нас він не менше сильно заступлений в закляттях і голосіннях, в формах релігійно-ліричних), можна б поставити подібне припущення. Хоча сей рецитаційний вірш вважають звичайно старшим від рівноскладового, але властиво на се я не бачу ніяких певних доказів. Отже, коли мова йде про таку давню епоху, то, властиво, можна б прийняти так само, що під впливами грецької поезії, котра знов сама стояла в тім під впливами семітських поетичних форм, переданих Святим Письмом, особливо псалтирем — найпопулярнішою його частиною 1, — виробився і той рецитаційний поетичний стиль, риторичний ритм, якого взірці бачимо, з одного боку, в наших замовленнях і голосіннях і великоруських билинах (котрі колись теж пішли на північ з наших дружинних центрів), а з другого — в церковній риториці і в фрагментах героїчної поезії київської доби. Тому-то я його назвав героїчним, в відміну від пісенного — ліричного передусім.
1 На сю тему стара розвідка нашого земляка, київського гебраїста Олесницького: Ритмъ и метръ въ ветхозавЂтной поэзіи, Труды кіев. духов. академій, 1872.
Але чи поезія слов’янських племен сеї епохи — епохи доволі пізньої, в котрій мусимо припускати у сеї слов’янської людності уже досить розвинену словесність, не мала ніяких власних форм ритмічної поетичної мови і аж у сих стрічах з романізованою і геленізованою людністю дістала перші ритмічні форми, пісенні і рецитаційні, для своєї поетичної творчості? Для всякого, хто скільки-небудь ясно уявляє собі розвій форм сеї творчості і їх розмірну давність, таке припущення буде цілком неймовірним. Зав’язки поетичної творчості, котрі народи індоєвропейської групи мусили мати ще перед першим своїм розділом — племен арійських і західних, неминучо розпоряджали і тими ритмічними формами, які являються таким же загальним добром людини, як її чотири кінчини і хребетний стовп (див. вище). Хорові відправи, без сумніву розвинені в добі перед розселенням, мусили мати своїм знарядом рівноскладові форми; коли стрічаємо Lx у австралійців, не можемо припустити, щоб їх не було у співолюбців-слов’ян перед розселенням. Не могло так само обійтись і без рецитаційних форм, хоч би для голосінь і заклять, аналогічних до тих, які стрічаємо у найрізніших народів на аналогічних ступенях розвитку.
Тому я думаю, що ми мусимо прийняти вже для часів перед розселенням існування зав’язків обох сих ритмічних типів, і то навіть досить розвинених, котрі тільки підпали греко-римським впливам в часах розселення (може бути також впливам германської поетики, — перед розселенням і під час самого розселення), але дані, були епохою слов’яно-балтійської спільноти, себто часами, коли племена протослов’янські, германські й литовські жили ще в тісній культурній зв’язі, — і ще навіть ранішими.
Отже, правильним в головних рисах здається становище Потебні, що аналогії слов’янських пісенних форм вважав наслідком «первісного споріднення — або запозичення такого старого, що його вже не можна й відрізнити від первісного споріднення» (Объясненія, II, c. 46). Певні ритми він зв’язував з певними категоріями обрядових пісень як їх спеціальність і характеристичну прикмету. Характеристичними розмірами веснянок, напр., він уважав сей розмір «Проса», 4+3, з повторенням другої цезури:
«А ми просо сіяли, сіяли»,
або
«Вербовая дощечка, дощечка».
Для купальських розмір 5+4 —
Малая нічка купальночка.
Для колядок 5+5+рефрен:
Ой в ліску, в ліску
На жовтім піску.
Для щедрівок 4+4 —
Щедрий вечір, добрий вечір, і т. д.
Я вважаю сю гадку, в основі своїй, дуже серйозною, і дальші порівняні розсліди в сім напрямі дуже пожаданими. Я поставив би її в такій формі (не чужій ходові думок Потебні):
Дуже старі, традиційні, ритмічні, хороводні форми існували від часів передрозселення і зв’язувались з певними обрядами.
Коли певна форма хороводу зв’язувалась з весняними відправами, вона приносила свій ритм і мелодію. Але вона могла попасти, теж з непам’ятних часів, по спільності мотивів, і в обряд весільний, величальний — новорічний, великодній чи інший.
Сі форми перейшли в історичних часах через різні впливи, дані культурними стрічами: в чорноморсько-дунайську добу се були особливо впливи романізованої балканської культури, в тім і тракійського елемента, славного споконвіку своєю музикальністю: в романізованій формі він потім виступив як елемент румунський.
На се налягли потім візантійські впливи — слідні особливо в формі рецитаційній.
Почасти паралельно, почасти пізніше — також впливи західнослов’янські, які служили посередниками впливів німецьких і середньовічних романських.
Сі виявили себе особливо в Західній Україні, тим часом як у Східній розвивались далі впливи східні, турецько-іранські, котрих початки могли сягати не тільки початків розселення (се певно!), але навіть ще ранїших часів — перед розселенням (се не виключено!).
Потім, з кінцем XIV в., на се прийшла нова балканська хвиля — впливи сербських співаків. Що ж до шкільної схоластичної поезії, то її впливи тільки змінилися в XVII в., з заведенням української схоластики. Посередньо, через школу латинсько-польську, вони розвивались і раніше — особливо з XIV в., а в слабших формах, через посередництво чесько-польське, впливали І в попередніх століттях.
Сі впливи через українські землі і елементи йшли й до земель білоруських і великоруських: до XIV віку інтенсивніше, пізніше — слабше. Тим пояснюється отсе зменшення ритмічності і рівноскладовості в напрямі з полудневого заходу на північний схід, піднесене дослідниками.
Я не впроваджую таким чином якихось зовсім нових елементів впливу — хочу тільки представити в дещо докладнішій Історичній перспективі сю складну систему.
Зокрема, я підчеркну значення церковного, візантійського елемента, до котрого декотрі дослідники ставляться з деяким недовір’ям і недооцінюванням, як мені здається 1.
1 Впливи грецької церковної поезії, спеціально гімнів, на розвів «староруської дружинної поезії», як він висловлюється, — підніс Вол. Бирчак в своїй цінній студії «Візантійська церковна пісня і Слово о полку Ігореві» (Записки львівські, с. 95 і 96). До виводів його з певного неприхильністю поставився, одначе, Ф. Колесса в останній праці про думи (Про генезу і т. д., с, 114). Він посилається на старі помічення ак. Ягича, що грецькі церковні гімни перекладано на слов’янську мову прозою — їх складочислову конструкцію ігноровано чи навіть не зауважано, як висловлюється Ф. Колесса. Я думаю, що сю увагу ак. Ягича тепер, по згаданих студіях ак. Соболєвського над старими слов’янськими складочисловими віршами, треба б ще докладніше перевірити — чи дійсно такий складочисловий принцип все і всюди ігноровано при перекладах грецьких гімнів! По-друге, належало б зостановитись над тим, що при перенесенні церковних мелодій під їх строфічну будову підкладався текст, який би він не був, складочисловий чи ні. Канони, напр., мають і досі дуже докладну строфічну будову в слові, хоч текст їх для нас — тільки проза. Він вирівнюється в ритмічно-мелодійнім виконанні, подібно як се констатується в билиннім речитативі (цитована студія Ф. Колесси, с. 125: «всі стихи билини підходять під одну схему ритмічну і мелодичну; вслід за сим іде приблизне вирівняння стихів щодо розміру, числа складів, розміщення цезур, а подекуди й ритмічних наголосів, які не завсіди сходяться із граматичними, та угрупування пісенних колін» — признаки ритмічності «при співі виступають багато виразніше, бо мелодія вирівнює дрібні різниці у складочисленні»).