Історія української літератури. Том 6

Грушевський Михайло Сергійович

"АПОЛЛЕІА Апологіи, книжки діалектом русским написанои, польским зась ве Льво†друкованои, вкоротце, а правдиве зъсуммованная през стан духовный Восточнаго Православіа, под послушенством святЂйшаго патріархи константинополского, звыклого в Россіи господина, отца и пастыря стале и неотмЂнне аж и по сес час знайдуючій ся, и до друку на жаданє многих поданая за благословенієм и позволенєм старших в тойже святой церкви Россійской. Року от създанія міру 7136, а от рождества Господа нашего Іисус Христа 1628 мЂсяца августа 30 дня" 1.

1 Передрукував її теж Голубєв, П. Могила, І, дод. с. 305.

Як епіграф подано виписку з конституцій сойму того року про оподаткування руського духовенства, що нібито послужила притокою для скликання цього собору (в дійсності ініціатори собору підстроїли цю податкову конституцію власне для того, щоб мати законну нагоду вчинити нараду

про релігійний компроміс). Далі наступає присвята брошури львівському владиці Тисаровському, що не був на соборі і взагалі не брав ніякої участі в змові з Смотрицьким, був таким чином людиною не підозрілою, і тому його повагою хотіли, видко, до певної міри покрити цей епізод київські ініціатори собору: вони, мовляв, інформували неприсутнього Тисаровського про інцидент, який виник на цім соборі з приводу "Апології", видрукуваної в нього у Львові. Мало це заразом послужити до інформації і інших неприсутніх — на те й друкувалось.

По присвяті видрукувана "маніфестація", заява, вписана Борецьким до київських гродських книг перед собором, аби скликане ним "совЂтованіє" не було фальшиво перетолковане: воно, мовляв, не має іншої мети, як тільки вияснити матеріальне убожество православного духовенства та запобігти його оподаткуванню. Зовсім непередбачено предметом соборових нарад стала "Апологія" Смотрицького:

"Таковый фундамент консультацій нашоє в тот цель а конец гды ся заложил, в том, часЂ, двома днями пред праздником прибыл до Києва превелебный в бозЂ господин отец Мелетій Смотрискій архієпископ полоцкій и проч. и в монастыри святого Міхаила Золотоверхого мешканьє назначоноє одержал. А же книжкою тою по Руску написаною і въпрод засланою посоченый и пошлякованый был за мудрствуючого противноє благочестію восточному, не въпрод з ним до обаченя ся пришло преосвященному митрополитови посвященным єпископом, аж упередило посланьє до него певных персон з собору на то депутованых. До котораго прибывши гды з ним долго розмовляли, а то все в любви з собою отправуючи розышли ся, пришло за ласкою и помочью божією до такого скутку, иж помененый господин отец архиепископ на день завтрешній таковый весь лист власною рукою своєю до преосвященного господина отца митрополита писал".

Наводиться тут другий лист Смотрицького до Борецького, поданий вище, а далі оповіщення від собору іменем митрополита з підписами всіх головніших учасників:

"ВЂдомо чиним, иж мы з духовенством своим: архієпископом, єпископами, архимандритами, игуменами, протопопами, ієреями и иншим причтом церковным знесши ся з собою в обители святого архистратига Міхаила по празницЂ Успенія пречистои Богородицы, за позволенєм з сейму прошлого, и посовЂтоваши яким бы способом (любо то [1 Хоч.] бенефіцій жадных не маєм) и от нашого духовенства россійскаго прикладом иных приложенє ся датком на так пилную потребу Речи Посполитой статися могло. И той нашой намо†сполной, през их Милость паны послы з разных воєводств и повЂтов, на пришлый сейм собраныи скуток и конец ознаймити пред себе взявши и постановивши. Та тоюж оказиєю прибытя з многих сторон и мЂсц люцій православных духовного и свЂтского стану реч потребную усмотрили смо; народ христіанскій православный Россійскій, так в КоронЂ як и в великом князст†Литовском под послушенством святЂйшаго вселенскаго патріархи константинополского, а смиреніа нашего благословенієм стале и неотмЂнне трваючій, нетолко устне в благочестіи святом въсточном укрЂпити и змоцнити, але и тым унЂверсалным листом нашим до вЂцомости всЂх донести — по смиреніи нашем то обетуючи и прирекаючи:

"Иж яко смо по сесь час о жадном отступст†не мыслили, и до апостасіи унЂатскои не склонялисмо ся, так и до исхода душ наших за ласкою и помогою всесилнаго Бога тогож стеречи ся под клятвою, перед святЂйшим патріархою на себе учиненою, а на тот час потверженою хочем и обязуем ся.

И по милостех ваших 1, Народе Россійскій православіа восточнаго, так духовного яко и свЂтского стану, потребуєм и пилно просим, а з власти нашеи пастырскои и напоминаем:

Абы при добродЂтелном житій христіанском побожном, учинками и благочестієм свЂтло сіаючом статечными зоставати хотЂли".

Але це ще не кінець:

"По написаню того листу, и сконченью того зъєзду духовного, тудЂж по отєзде и єго милости господина отца архієпископа, на тых мЂст 2 новины почали ся носити межи людми таковыи, якобы Апологія книжка не през митрополита, архієпископа и епископов мЂла быти шарпаная, паленая и проклятству вЂчному отдаваная, але толко през нЂкоторых пресвитерств".

1 Від вас.

2 Зараз, полонізм.

Яка близька суголосність з представленням

Смотрицького, і яке свідоцтво тому, що, підозріливо ставлячися до поведення владиків, громадянство надію свою справді покладало на собор священиків.

Запобігаючи цим чуткам, митрополит з владиками (включно з самим Ісайєю, що півроку тому остерігав громадянство від владичого опортунізму) за тиждень по соборі випустили нову відозву:

"Взявши смиреніє наше вЂдомость певную о том, иж нЂкоторыи персоны по съборЂ нашом смЂли и важили ся мовити и межи людми удавати, якобы Апологія книжка до народу руского, з друку на свЂт по полску отчасти ве Лво†выданная, а по руску на писмЂ вся пресланая до нас и читаная, не през нас митрополита, архієпископа и епископов мЂла быти читанная, шарпаная, паленая, и проклятству вЂчному отдаваная, з анафемою на тот час на Касіана Саковича в том дЂлЂ услугуючого, але толко през нЂкоторых презвитеров, — кождому православному и хотячому відати то ознаймуем: иж не хто иншій впрод прочитавши з иншим духовенством, але мы митрополит и епископове, при бытности самогож господина и сълужителя нашего господина отца Мелетія Смотриского архієпископа полоцкаго, єпископа витепскаго и мстиславского, архимандрита виленского и дерманского, который литургію божественную по обхожденіи c кресты в храмЂ Успенія пречистои Богородицы в святой великой ЛаврЂ Печерской кієвской будучом в всем архіерейском одіню з нами сполне целебровал, — публицЂ на амвоні по євангели тепер, а рукою власною от его милости написанои шарпалисмо, допталисмо и огню властію себЂ от собора даною (проклинаючи и книжку и Касіана) предавали смо. И сам господин отец архієпископ шарпал, и палил, и анафемЂ як книжку так и Касіана пред лицем всеи церкви отдавал" 1.

1 Передрук Голубєва, с. 315.

Процитувавши цю відозву, "АПОЛЛЕІА" кінчить короткою наукою до читачів, щоб вони "Апології" не читали, з Кас. Саковичем в ніякі зносини не входили і твердо стояли при східній православній вірі.

Так нехитро позамітавши сліди і вибіливши Смотрицького, а вину зваливши на Саковича, Борецький і Могила, очевидно, сподівались, — як я кажу, — далі спільно з ним продовжувати компромісову акцію. Правдоподібно, зараз по скінченню собору відбулися про це наради втаємничених з участю Смотрицького і намісника Віленського братства Йосифа Бобриковича, що привіз від віленських братчиків різні запитання до Смотрицького і, очевидно, був ним втаємничений, бодай у деякій мірі, в уніонну акцію, так що й далі виступає одним з головних її учасників.

Смотрицький, видко, без усякого труду переконав київських головачів, що їм нема чого тримати його в Києві, як то спочатку йому ставилось умовою від собору, і він буде кориснішим для справи на Волині.

На останній відозві владиків, 24 серпня, його підпису вже нема, а 7 вересня, в Дермані, датована вже його "Протестація" проти соборного з ним поступовання.

Коли ця "Протестація" вийшла з друкарні, не знаємо; але перше ніж це сталось, цілий ряд звісток і фактів показали київським змовщикам, що Смотрицький їх зрадив. Насамперед прийшла відомість, що, приїхавши до Дерманя, він відкликав своє відречення від "Апології", видане київському соборові, і зовсім не думає про те, щоб її знищити або справити, як то він був обіцяв у Києві 1. Його лист до Древинського (наведений вище), писаний в останні дні серпня і до кінця жовтня, очевидно, вже звісний у Києві, грозив опублікуванням друкованого протесту, коли б собор, організований порядніше, з канонічного становища, не вислухав того, чого відмовив йому Київський собор. Все це змушувало київську ієрархію, замість далі боронити Смотрицького, готуватися до явної боротьби з ним. І коли "Протестація" вийшла з друку (не раніш, мабуть, кінця 1628 року), київський гурток зараз виготував проти неї "Репротестацію" "іменем всього руського народу".

На жаль, вона не заховалась, звісна нам тільки з відповіді на "Репротестацію", випущену потім 1629 року, як досить правдоподібно догадувався пок. Голубєв, з-під пера Феліціана Коженьовського, ченця-бернардина, що в тім же часі писав також у формі листа до Борецького заклик до участі в соборуванні 2.

1 Але що згаданий Смотрицький для мізерної інтрати та спокійного дочасного життя, вернувшися з Києва до Дерманя і тим за своє відречення не прийнятий, відступив від нього (відречення) і заявив, що стоїть при "Апології", — так пояснив Мужилівський причину написання свого розбору "Апології" (передмова), і з цього видно, що далеко скорше, ніж з’явилась "Протестація" Смотрицького, в Києві була одержана звістка, що Смотрицький уневажнив своє відречення, дане Київському соборові, і це було першим сигналом тривоги для київських кругів.