Стріла Часу
Шрифт:
Боораа спохмурнів, потім його обличчя знову засяяло посмішкою.
— Тепер все буде гаразд. Слухайте, Ваасии, я коротко розкажу вам, чому ми летимо до вашого Сонця.
Наша планета Наа кружляла навколо зірки Ла, яка знаходиться на відстані сорока парсеків від вашого світила. Ми досягли величезних успіхів у науці і техніці, відкрили дивовижні тайни природи, побудували гармонійне суспільство рівних і вільних людей. Але настали погані часи для Наа. Ла згасав, льоди з полюсів насувалися на наші міста і села, вимирали тварини, зникали ліси. Ми почали будувати підземні міста, магістралі і залишати поверхню. Так минали тисячоліття. Ви бачите, ми створили чудовий світ у печерах,
Василь знову, не витерпівши, обняв Боораа і Орраа. Він розумів, що в житті людства відкривається нова епоха, яка розсуне перед розумом необмежені горизонти.
І раптом… Горовий завмер… Він згадав, що на поверхні планети стоїть корабель і в ньому… Барбара! Адже вона нічого не знає! Вона вважає його мертвим. Вона думає, що в нього закінчився запас кисню!
Горовий схопив свій шолом, благально звернувся до нових друзів:
— Боораа! Орраа! Там, на поверхні, в кораблі, моя супутниця! Вона думає, що я загинув. Крім того, треба передати радісну вістку на Землю, щоб заспокоїти людство.
— Ми підемо з вами, — рішуче сказав Боораа.
Через десять хвилин три постаті підходили до «Сіріуса». На чужинцях були легенькі, зовсім прозорі скафандри з термоізоляційного матеріалу. Василь з острахом поглядав на них, ніби побоювався, що вони замерзнуть в страшному холоді безповітряного простору. Але його страх, безумовно, був даремним. За тисячі років, проведених під згаслим сонцем, вони створили найефективніші засоби захисту від холоду.
Боораа і Орраа з подивом і захопленням розглядали гігантський корабель, про щось жваво перемовляючись. Горовий не міг ні чути їх, ні розмовляти з ними. Адже перекладна машина залишилася в печерах. Проте з їхніх жестів Василь міг зрозуміти, що вони віддають належне генію людей Землі,
Горовий наблизився до корабля. Люк був закритий. Що б це могло означати? Невже Барбара збирається відлітати з планети? Ну, звичайно так! На Землі всі давно вже вважають його мертвим. Скоріше, скоріше! Горовий ввімкнув зв’язок, схвильовано крикнув:
— Сіріус! Сіріус! Я повернувся!
Відповіді не було.
Горовий зблід. Невже вона вимкнула зв’язок? Ракета готова до старту. Що робити?
Потім він згадав. У скафандрі є імпульсний радіосигнал тривоги. Василь натиснув кнопку на грудях, прислухався. Почувся шурхіт. Горовий знову покликав:
— Міс Деніс! Ви чуєте мене?
В телефонах щось заклекотіло, почувся радісний вигук. Ще мить, і люк відчинився. Горовий і чужинці зайшли в підйомник, який хутко виніс їх нагору. Двері до каюти рвучко розчинилися. Василь не встиг зняти шолом, щоб запросити гостей досередини, як Барбара кинулася йому на груди, здригаючись від ридань.
— Спокійно… Спокійно, дівчинко, — ніжно говорив Василь, пестячи її золоте волосся.
— Живий, живий, — без упину повторяла
— Барбара! — прошепотів Василь, стиснувши її в обіймах, не зважаючи на чужинців, що стояли позаду. — Любиш?
— Люблю, милий, — щасливо бурмотіла дівчина, сяючи заплаканими очима. — Завжди любила… Любитиму вічно!
БРАТИ З КОСМОСУ
Три місяці людство жило в атмосфері тривоги і страху. Тінь загибелі нависала над Землею, сіяла паніку і розгубленість. Але спроби окремих груп і людей протиставити інтереси індивідуума інтересам суспільства ганебно провалилися. Перемогли воля і розум. Всі народи, всі уряди, всі нації об’єднали свої сили і багатства, об’єднали свій розум і знання, щоб відвернути лихо, щоб врятувати цивілізацію — плід неймовірних зусиль тисяч і тисяч поколінь.
План Французької академії відразу ж одержав міцну матеріальну основу. Сотні заводів перейшли на виготовлення космічних ракет, які повинні були зустріти чужу планету в космосі і зруйнувати її. Перша партія грізних кораблів з ядерними зарядами вже була готова до вильоту. Ждали тільки сигналу Горового.
Сигнал прийшов. Але зовсім інше почули й побачили люди Землі, зовсім не те, чого з острахом чекали кожного дня.
На екранах телевізорів виникли постаті Горового, Барбари Деніс і двох чужих істот. Та ні, не істот, а людей, справжніх людей! Мільярди глядачів і слухачів завмерли від лавини найпротилежніших почуттів. Кілька хвилин тиші, урочистої тиші… а потім вся Земля загриміла криками радості і щастя.
А Василь розповідав людям Землі про високу культуру планети Наа, про їхню історію, про титанічні зусилля по створенню колосального світу в печерах, про неймовірний переліт через пустелі простору до нового сонця.
— Дорогі друзі! — закінчив Горовий. — Не загрозу несе планета Наа, не загибель цивілізації, а світло нового знання, близьких нам по духу і тілу братів з Космосу. Тепер уже Земля не буде самотньою в просторі.
Спостерігаючи за польотом космічних кораблів, люди знатимуть, що ті вогняні дороги з’єднують силою Розуму два братські світи!..
Боораа і Орраа посміхалися, привітально піднімали руки вгору, і в їх ясних поглядах люди бачили вогні великої мудрості, чистої дружби і тієї неповторної радості, що переповнювала зараз серця всіх жителів Землі.
…Через кілька годин Президент Всесвітнього Конгресу Науки повідомив Горовому, що його товариші, які перебувають на Марсі, видужали. Вони вітають Василя і нетерпляче ждуть його повернення. Але Барбара і Василь затримувались. Вони мали залишитися на планеті Наа до того часу, доки вона вийде на орбіту Землі. Всесвітній Конгрес Науки уповноважив їх бути першими делегатами від великої сім’ї народів Землі…
Боораа і Орраа їхали разом з Барбарою і Василем саморушною дорогою, показуючи гостям підземні міста, річки, велетенські магістралі, плантації плодових дерев. Портативний автомат-перекладач допомагав їм зрозуміти одне одного.
Люди Землі були вражені титанічною роботою тутешніх жителів. Печери, що починалися від шлюзів, перехрещуючись з іншими печерами, утворювали гігантську підземну систему, яка охоплювала всю Наа. На перехрестях печер були зроблені величезні площі. Стіни підземних вулиць і майданів викладалися синтетичними плитами рожевого кольору. Джерела освітлення будівники влаштовували за тими плитами. Люди створювали ніч або день за своїм бажанням, дотримуючись того режиму, до якого звикли рослини упродовж мільйонів років життя в системі Ла.