Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань

Влад Марія Миколаївна

Якби ся Кедроватий отворив,То би на ввесь свіг засвітив!.. —

бо

десь там і Довбуш похований, і все його срібло-злото... Шо, каявся великий опришок перед смертев:

Ану, хлопці, гей, молодці,Беріт мене на топорці,Беріт мене на топори,Несіт мене в сині гори.Беріт відси бочку меду,Бочку пива та горівки,Та й там пийте, та й там трубіт,Та й відти си всі розходіт.Лишіт, хлопці, розбивати,Людську кровцю проливати:Людська кровця не водиця —Проливати

не годиться.

Як не знає малий гуцулик, то виросте і буде знати. Відкриється йому його Кедроватий, засвітить багатством, правдою, засліплюючи криву лжу, котра століттями оббріхувала правду про наш край і наш народ. І перейде мій гуцулик соляними чумацькими шляхами з Карпат до Києва і Сум, до Хортиці козацьким гостинцем і вздрить-прозріє: Україна одна, лиш така розмаїта, як Великодна писанка, і дороги її перехрещуються із Заходу на Схід, з Півночі на Південь спервовіку, спервороду — і гуцульські опришки перейдуть до Переяславського коша козацького, і прославлять Шевченків край гірською відвагою, як до них коліївці уславили свою степову могуть у Карпатських горах. І стрітиться слава зі славою, брат з братом. То буде велике Стрітеннє народне.

Книжка рихтувалася все життя, а писалася з Божою поміччю в 1980 — 1990 роки