Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке)
Шрифт:
При цьому в нього був такий грiзний погляд, що син зрозумiв: попереду серйозна розмова! Вiн вирiшив мовчати, як герой.
Батько наче прочитав його думки.
– - Чого мовчиш!
– - пiдвищив вiн голос.
– - Я вимагаю пояснень!
– - Нема чого пояснювати.
– - Як -- нема?! Ми з мамою мiсця собi не знаходимо, гадаємо, що у нас у домi дiється, а це, виявляється, наш рiдний синочок сюрпризи влаштовує.
Раптом Сидiр Силович замовк i втупився поглядом у сина. Той, доки батько вичитував йому, намагався непомiтно заштовхати пiд стiл
– - Ти що ховаєш вiд мене, негiднику?! Ану, показуй!
– - I нахилився, щоб вихопити канiстрочку з-пiд столу: вона була, як вiн уже розгледiв, з якоюсь зеленкуватою рiдиною. Але син заступив йому дорогу.
– - Звiдки це?
– - ще бiльше розсердився батько.
– - Признавайся, де вкрав!
– - Не крав я! Назбирав грошей -- i купив! Два тижнi морозива не їв i кiно не дивився!
– - Давай сюди!
– - наказав Сидiр Силович, простягаючи руку.
– - Не дам!
– - чомусь страшенно перелякався син i -- вiдштовхнув батькову руку.
– - Ти глянь!
– - отетерiв Сидiр Силович.
– - Так ти ще й рiдному батьковi перечиш?!
– - Щиро кажучи, Сидiр Силович розгубився вiд несподiваної рiшучостi сина i навiть не знав, що вдiяти. Зрештою вiн махнув рукою i вже трохи спокiйнiше сказав: -- Добре! Зараз -- спати, а завтра розберемося.
Роздiл п'ятий
СХОВАНКУ ВИКРИТО...
Але наступного ранку Сидору Силовичу не довелося поговорити iз сином про нiчнi пригоди. По-перше, пiсля бурхливих нiчних подiй батько просто не змiг рано прокинутись. По-друге, на ранок вiн уже трохи охолов. А по-третє, син уже о сьомiй ранку вислизнув на вулицю, прихопивши iз собою таємничу полiетиленову канiстрочку.
Невдовзi вiн уже стукав у дверi свого друга Васька. Христофор знав звичку цiєї родини вставати разом iз сонцем, тож не боявся когось розбудити. Тато, мама й старша сестра Васька щоранку до роботи бiгали кiлометри по три -- "од iнфаркту", -- а сам Васько в цей час робив зарядку з гантелями, обливався крижаною водою i готував для всiх снiданок.
Такий режим вiн виробив для себе ще з другого класу, бо мрiяв у майбутньому стати всесвiтньовiдомим мандрiвником. Для цього йому треба було мати сталевi м'язи, не боятися нежитю й грипу i, зрозумiло, вмiти готувати їжу: адже в далеких мандрах мами коло тебе не буде!
Отож навiть вiд такої прозаїчної i, на перший погляд -- зовсiм не хлопчачої справи, як кухарство, Васько отримував щиру насолоду й величезне задоволення, бо й вона з кожним днем наближала його до омрiяної мети.
От i зараз вiн зробив зарядку, похукав пiд крижаним душем i вже розбивав на гарячу пательню, де шкварчала соковита шинка, яйця, як у дверi постукали.
– - Що сталося?
– - перелякано спитав Васько у Христофора, що стояв на порозi й нiяк не мiг вiдсапатися пiсля швидкого бiгу.
– - Та так, -- непевно вiдказав той.
– - Вийди на хвилинку, справа є.
– - Заходь краще до мене, -- запропонував Васько, -- тут поговоримо, а то яєчня згорить. Христофор ступив за порiг.
– - Ну, що там у тебе?
– - повернувся до розмови Васько, знiмаючи з плити яєчню.
– - Ось, треба сховати, -- Христофор розстебнув портфель i видобув з нього канiстрочку.
– - Що тут?
– - зиркнув одним оком Васько.
– - Поки нiчого не питай. Розкажу згодом!
– - Згодом так згодом, -- здвигнув плечима Васько.
– - А зараз давай краще перекусимо.
На цю пропозицiю Христофор пристав дуже охоче: вiн так поспiшав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навiть не встиг перехопити бодай скибочку хлiба.
Хлопцi хутко впоралися зi снiданком, запили яєчню гарячим чаєм, Васько швидко й вправно -- теж тренування для справжнього мандрiвника!
– - вимив посуд i нарештi взяв до рук канiстру.
– - Ану, що ж воно таке?
– - Вiн оглянув її з неабияким iнтересом. Для чогось постукав пальцем, подивився на свiтло, погойдав, прислухаючись до важкого плюскотiння зеленкуватої рiдини, й намiрився був вiдкрутити кришечку, але в ту ж мить Христофор, мов ужалений, зiрвався з мiсця, схопив друга за руки i несамовито заверещав:
– - Обережно! Не чiпай!
Васько так перелякався несподiваного зойку, що вiдскочив крокiв на три, впустивши канiстру. Та на пiдлогу вона не впала: її на льоту пiдхопив Христофор i з полегшенням притиснув до грудей.
– - Ти що? Здурiв?!
– - отетерiв Васько.
– - Злякався! Ця штука небезпечна, от i злякався за тебе.
– - А коли небезпечна, давай її про всяк випадок краще не вдома ховати, а десь у саду.
– - Давай у саду, -- кивнув Христофор. Хлопцi взяли у сараї заступ i вийшли в сад.
– - Отут i сховаємо, -- показав Васько на купу бадилиння пiд парканом.
– - Ямку викопаємо, а зверху замаскуємо -- жодна жива душа не знайде!
Христофор погодився, й незабаром канiстрочка з таємничою небезпечною рiдиною тихесенько лежала собi в ямi пiд чималим шаром бадилиння.
I тiльки-но хлопцi обтрусили землю з рук, як над ними пролунав пронизливий свист. Вони глянули вгору -- й побачили Бевзя! Той сидiв верхи на парканi й посмiхався.
– - Привiт, жевжики!
– - помахав вiн рукою.
– - А я до вас в ранковий час за боржочком: не хочеться чогось до вечора чекати!
– - I Бевзь зiскочив з паркану в садок.
Христофор вiдразу мовчки тицьнув йому грошi, якi вчора виручив за пляшки.
Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тодi сховав у кишеню й тяжко зiтхнув:
– - Гарна штука, та мало!
– - Як домовлялися.
– - Воно то так, але ж ти пiзно заплатив, от я й думаю: а чи не пiдвищити тобi проценти?
– - Ми так не домовлялися, -- злякано глипнув Христофор.
– - Та й у мене бiльше нема.
– - Нiчого, захочеш -- знайдеш. Ти хлопчик розумненький, -посмiхнувся Бевзь.
– - Хай дружочок допоможе. Одне слово, -- тут у голосi його забринiла погроза, -- щоб увечерi ще трохи пiдкинули, менi треба!