Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке)
Шрифт:
– - Ну й ну!
– - Васько та Христофор переглянулися.
– - Треба йому розказати всю правду!
– - вирiшили вони.
Аж тут з'явився i сам Бевзь.
Христофор i Васько вилiзли iз своєї схованки i пiдiйшли ближче до компанiї.
– - Семе! Можна тебе на хвилинку?
– - тихо покликав Христофор.
– - Чого вам, шмаркачi? Грошики принесли? Давайте!
– - Нема в нас грошей, -- виступив наперед Васько.
– - Ще не дiстали.
– - Чого ж тодi приперлися?
– - пiдвiвся з колоди Бевзь.
– - Шпигуєте за мною, хочете директоровi настукати? А от я вас!
– - I вiн зробив крок до хлопцiв.
– - Нiкому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Пiдiйди на двi хвилини, -- попросив Христофор.
– - Тобi ж краще буде!
– - додав Васько.
– - Що-о-о?!
– - ревонув Бевзь вiд такого зухвальства.
– - Ви мене залякувати?!
– - Вiн пiдсмикнув рукава на курточцi й посунув на хлопцiв, якi лише вiд самого Бевзевого вигляду так i заклякли на мiсцi.
А здорованi вiд реготу аж попадали на землю й задри?али ногами, гукаючи вслiд Бевзю:
– - Ой, Бевзику, надають же тобi малявки! Ех-хе!
– - Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!
Кпини приятелiв ще бiльше розлютили Сема, й вiн вирiшив, що тiльки розквашенi носи й пiдбитi очi знахабнiлої дрiбноти зможуть повернути його авторитет.
От вiн наблизився до них упритул...
От уже розмахнувся -- i...
Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за пiдняту руку. Бевзь рвучко озирнувся -- i похолов: за спиною в нього стояв дiльничний мiлiцiонер, а бiля колоди на землю осiдала хмарка куряви, яку зняли його дружки.
– - Бiйку затiваєш?
– - грiзно запитав дiльничний.
– - Та що ви, товаришу мiлiцiонер!
– - перелякано заклiпав Бевзь.
– Це я так... прийомчики показую. Правда ж?
– - благальне глянув вiн на хлопчакiв.
Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлi губи й ледь видобув iз себе:
– - Еге... прийомчики... Ми самi попросили...
Дiльничний, не дуже вiрячи, оглянув друзiв, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив i покрокував собi далi у своїх важливих мiлiцейських справах.
– - Дякуйте долi, -- для авторитету грiзно просичав Сем, коли постать дiльничного сховалася за рогом.
– - А то було б вам!
Насправдi ж вiд його лютi майже нiчого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята -- молотки, не виказали його!
– - Дарма ти наскакуєш на нас, -- вiдразу посмiливiшав Христофор.
– - Ми тiльки хотiли тебе спитати: ти взяв наш клей?
– - Який клей? Нiякого клею я не брав, нiякої вашої канiстри не бачив!
– - кинув Бевзь i викрив себе з головою: вiн сказав про канiстру, хоч хлопцi нi словом не прохопилися про неї.
Бевзь вiдразу зрозумiв свою помилку i, хоч було вже пiзно, вирiшив вiднiкуватись до кiнця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтiв:
– - Що за клей? Мабуть, дорогий? Тато й мама а-та-та дадуть за нього?
– - Просто вiн дуже небезпечний!
– - перебив його Христофор.
– Клеїть геть усе, i -- мертво!
– - Бреши!
– - гигикнув Бевзь.
– - Я не брешу, а знаю точно, -- образився Христофор за таку недовiру до його винахiдницького генiя.
– - От приклеїшся до чогось -i привiт! Так i житимеш приклеєний!
– - Ти менi баки не забивай, -- гримнув Бевзь.
– - Менi собак на шию не навiсиш! Нiчого я не брав -- i квит!
– - Брав! Брав!
– - вигукнув Христофор мало не плачучи, бо тiльки зараз збагнув, що так само, як i Сем хвилину тому, сказав зайве, розпатякавши про фантастичнi властивостi клею.
– - Ну, це ще довести треба. А поки що бувайте!
– - махнув Бевзь недбало рукою i подався геть.
Хлопцi теж пригнiчено посунули по домiвках, так i не розповiвши Семовi, як пiдступно пiдманули його дружочки.
А вдома на Христофора ще чекала довга й важка розмова, котру обiцяв йому тато, така довга й важка, що про неї i згадувати не хотiлося...
Крiм того, батько придбав новий замок, зачинив на нього сарай-лабораторiю, закинув ключа в рiчку, а для певностi ще й набив на дверi двi дошки навхрест.
– - Отак, щоб знав!
– - сказав вiн синовi.
– - Вчи краще уроки i не марнуй часу на всякi забавки.
Роздiл дев'ятий
"СЬОГОДНI УРОКIВ НЕ БУДЕ!"
Учорашнiй день був невдалим для всiх наших героїв.
Христофор, як ви знаєте, втратив лабораторiю i суперклей, чудо нашого вiку, та так i не змiг поки що повернути його.
Яким Якович поки що не здибав суперагента, щоб нарештi зiйтися з ним вiч-на-вiч у двобої.
Та й сам суперагент досi не виконав своєї обiцянки шефовi -- до вечора заволодiти винаходом Христофора Тюлькiна.
Одне слово, цей день став днем суцiльних невдач, а як вiдомо, здебiльшого невдачi потроюють сили справжнiх героїв -- i вони зрештою досягають мети. Поглянемо ж, що принесе їм день сьогоднiшнiй...
До початку урокiв лишалося пiвтори хвилини, коли Христофор кулею влетiв на шкiльне подвiр'я. Але потрапити сьогоднi у клас йому не судилося. I не тому, що вiн запiзнився: сьогоднi у клас не потрапив жоден учень, навiть тi, якi щодня приходять чи не за годину до дзвiнка. Та що там учнi! Навiть учителям на чолi з директором сьогоднi не судилося щедрою рукою роздавати п'ятiрки та одиницi, записувати в щоденники зауваження й виставляти бешкетникiв за дверi. I все через те, що...
А втiм, навiщо поспiшати? Розкажемо по порядку.