Таємниця піратських печер
Шрифт:
Не гаючи часу, діти розійшлись. Аліна та Маркос рушили до табору, а близнята з Мочітою попрямували до скелі Корсара.
— Он твої археологи біля Піратських печер, — показав Пако, коли вони дістались до скелі.— Що вони, казали, збираються шукати?
— Щось із кераміки… Хоча дивно. Не розумію, чому Ірма так сказала. Бо коли вирушаєш в експедицію— ніколи не можна знати, що саме знайдеш. Ну, гаразд, я пішов до них.
— Поспішай. Вони ось-ось зайдуть до Зоряної печери.
Археологи справді ввійшли до печери, яку до того оглядали діти.
— Бувайте! — кивнув Пепе й побіг.
— Облиш його, Мочіто. Ти підеш зі мною, — сказав Пако. Він підняв із землі палицю й кинув уперед.
Цуценя жваво кинулось шукати її, принесло і поклало перед хлопчиком.
Невдовзі вони опинились перед входом до Лійкуватої печери.
«Я таки дослідник у душі. Нерозгадане не дає мені покою, — подумав Пако. — Треба довідатись, чому гавкала Мочіта»,
Розділ XI
НЕПРОХАНИЙ ГІСТЬ
— Якщо Хосефа наважиться ночувати сама — тоді може… Гаразд, побачимо, — сказав Селестіно своїм дітям. Ті заспокоїлися й подалися в своїх справах. Вони були майже певні, що навідаються на узбережжя ще раз.
Сховавшись на Сосновій горі, дочекалися, поки з хатини вийшов Хасінто й попрямував до моря. Маркос наглядав за ним, щоб сестричка могла спокійно діяти. Аліна тим часом спустилася схилом, поминула смітник перед халупою і поволі підійшла до вікна.
«Чому б мені не зазирнути? — подумала вона. — Може, побачу там якийсь ящик чи скриню…»
Дівчинка боязко заглянула у вікно. В хатині був страшенний розгардіяш. У кутку — поламаний ослін і старий нефарбований столик. Біля нього — складане ліжко з невміло залатаною ковдрою і кількома джутовими мішками, кі, мабуть, правили за простирадла. Окрім того, скрізь було розкидане старе лахміття.
«Якщо він і знайшов скарб, то ховає його десь в іншому місці», — вирішила Аліна. Вона вже випросталась, щоб відійти від вікна, аж тут помітила щось цікаве.
На стіні біля вікна висіла стара шабля. Дівчинка нічого не тямила в зброї, але збагнула, що це старовинна річ. Подекуди лезо було іржаве. На руків’ї — кілька подряпин і якийсь напис. Аліна витягла шию, намагаючись розібрати його.
— Ко-ко-а-нут, — по складах прочитала вона. — Коконут.
«Написано не по-нашому, — подумала дівчинка. — Звідки в нього ця шабля..?»
І раптом у неї промайнув невиразний здогад. Чи не піратська це часом зброя? Може, саме вона служила піратам у їхньому розбої? І якщо шабля у Хасінто, то, виходить, їхні підозри небезпідставні і він таки знайшов… скарб?
Тим часом Пако пробирався печерою вслід за Мочітою. Цуценя дісталося до вчорашнього місця і знову загавкало,
— Зажди, Мочіто! — гукнув позаду хлопчик.
Стеля нависла так низько, що дряпала йому спину, Висота печери тут була футів [7] зо два, не більше. Цуценя не вгавало.
— Я тут, Мочіто, — сказав хлопчик.
Руки й ноги у нього були в глині, але він таки домігся свого. Коли цуценя побачило його поруч, то перестало гавкати, лиш гарчало,
7
Фут — міра довжини, що дорівнює 30,48 см в країнах з англійською системою мір (Англія, США), а також міра різної довжини в деяких інших країнах (Австрії, Нідерландах, Парагваї, Кубі тощо).
— Побачимо, що тут, Мочіто.
Хлопчик не взяв з собою ліхтарика, тому діяти доводилося наосліп. Він почав обережно обмацувати долівку навколо себе. Нічого не знайшовши, вирішив трошки просунутись уперед і ще пошарити рукою.
Кінець кінцем щось таки знайшов. Його права рука потрапила в порожнечу. Це був отвір. Досить широкий, щоб пролізти людині. Пако підсунувся ближче. Простяг руку, але дна не дістав. Тоді знайшов камінець і кинув його вниз. Камінець упав десь близько внизу. Мочіта загарчала.
«Неглибоко», — зміркував хлопчик.
Він присунувся до отвору і спустив туди ноги. Почав сповзати, аж поки завис на руках.
«Тут можна впасти, — подумав він. — А як же потім вилізти нагору?»
Хлопчик вибрався назад і примостився, коло отвору перепочити.
Раптом він насторожився, та й Мочіта почала гавкати. Чути було якийсь дивний звук, і часом щось неначе шуміло. Пако прислухався. Цей звук йому щось нагадував. Що ж це таке? І тут він зрозумів.
«Який я дурний, — сказав Пако сам до себе, — Це ж море. Море б’ється об скелі».
Але відразу ж заперечив собі. Як море? Море під землею?
Мочіта гавкала далі. Хлопчик зрозумів, що більше нічого не може вдіяти.
«Найкраще вертати назад, — вирішив він. — Але я ще прийду. Візьму ліхтарик та мотузок і повернусь. Треба з’ясувати, чому знизу долинає шум моря».
Через півгодини Маркос у таборі розповідав близнятам новини:
— Хасінто подався на берег, сів у човен і ловить рибу у відкритому морі.
Аліна, яка вже розказала про бачене в хатині, була в цей час разом із Селестіно на березі. Пепе та археологам не пощастило в пошуках. Що ж до відкриття Пако, то всі погодились, що туди треба сходити з мотузком і ліхтариком.
— Цей старий дуже худий і кудлатий, — розповідав Маркос далі.— І не схоже, щоб він розмовляв сам із собою, бо коли я йшов за ним назирці, він не розкрив рота.
У цю хвилину в таборі з’явилась Аліна. Пако, що саме дивився в її бік, скам’янів — лише в кількох метрах за дівчинкою, яка ні про що не здогадувалася, йшов чоловік. То був Хасінто.