Талан
Шрифт:
Гирявий. Готово! Дай третій! (Дзвонить).
Музика починає за лаштунками тихо грати.
Котенко. А як збор?
Гирявий. З приставними...
Котенко. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.
Гирявий. Він має втрати...
Котенко. Брехня!
Гирявий. Сам підраховував книги, - вірте!
Котенко. Певно,
Гирявий. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!
Котенко. Скажіть!
Гирявий. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...
Котенко. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!
Ті ж і Юркович.
Юркович (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!
Гирявий. Ну?
Юркович (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!
Котенко (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!
Юркович. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, - балакаю!
Котенко. І гаразд.
Юркович (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!
Котенко. Пора б; перше гребали...
Юркович. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!
Котенко. Хто? Як? І це ви кажете щиро?
Юркович. Саме щиро.
Котенко. Лучицька б то світ перевернула?
Юркович. Вона, своїм талантом надзвичайним...
Котенко. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, - так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль - всьому голова, всьому сила!..
Юркович. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік - вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...
Котенко. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...
Юркович. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди... Ми всі дивуємось... ми, малороси...
Котенко. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих - під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, - а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!
Юркович. Так, так! Зовсім справедливо... Ви мені просто розплющили очі... Це зовсім вірний і оригінальний погляд... Я проводитиму... Тільки треба за афіші погодитись.
Котенко. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше...
Юркович. А знаєте, я і сам помічав...
Котенко. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто - погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, - і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, - вона самородок, вона сама навчить кожного... і пішла, і пішла... Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері... А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка...
Юркович. Знаєте, ваші думки - їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба...
Котенко. Конечне. Ходім до моєї уборної... Коньячку пропустимо...
Юркович. З агромною охотою.
Ті ж і Квятковська.
Квятковська (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!
Котенко. Чудесно. Ану, яка?
Квятковська. Роздивляйтесь, пане отамане!
Котенко (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?
Юркович. Очі сліпить.
Квятковська. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте...
Юркович. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі... і підеш старцем навіки...
Квятковська. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?
Юркович. Антик!