ТАРС уповноважений заявити…

©

Авторизований переклад з російської Надії Орлової

— Бачите, Майкл, — замислено мовив Нелсон Грій, поглядаючи на онуків, які хлюпалися в басейні, облицьованому червоним туфом, що його він привіз із Туреччини, — будь-яке відчуття правильне, як відчуття. Інша річ — судження про відчуття. Воно може бути правильним чи хибним… Я запам'ятав лекцію професора Мітчела, ви тоді були ще хлопчиком, а не заступником директора Центрального розвідувального управління… Мітчел говорив: якщо весло, занурено у воду, здається зламаним, то відчуття в цьому випадку правильне, бо той, хто дивиться на весло, сприймає це саме так. А коли він під впливом цього стане твердити, що весло справді зламане, то судження буде помилковим… Помилки людські, дорогий Майкл, полягають не в хибних відчуттях — бог з ними, з тими відчуттями, — а в хибному судженні…

Нелсон Грін примружився, очі його, маленькі, наче крапельки води, були сховані під сивими бровами; на засіданнях Спостережної ради його корпорації «Ворлд'з даймондс» секретарі й стенографісти ніяк не могли збагнути: дивиться старий чи спить з розплющеними очима.

Майкл Велш усміхнувся.

— Отже, моє відчуття, що суниці, які нам щойно подавали, пахнуть травами Техасу, правильне?

— Це не відчуття. Це судження, Майкл, і судження хибне. Суниці, які нам подавали, не можуть пахнути травами Техасу, там ще холодно; вони пахнуть Африкою, мені тепер доводиться ганяти літак не в Нагонію, а в Луїсбург, і це погано, бо там суниці дорожчі на сорок сім центів, та й летіти туди на сто дев'яносто два кілометри далі, отже, й пального треба більше, а це немалі гроші.

— Не збанкрутуєте? — спитав Велш.

— Можу, — в тон йому відповів Грін. — Крах починається з цента, а не з мільйона.

— Яким чином ви можете вплинути на Пентагон?

Грін сьорбнув жасминового чаю й насмішкувато запитав:

— Ви маєте на увазі доставку суниць на їхніх транспортних літаках? Думаю, вплинути можна. А заради чого? Є ідея?

— Є. Але мені конче потрібна підтримка Пентагону.

— Це ми вирішимо. А державний департамент? З ними ви обговорили свої міркування?

— Ранувато. Поки що не слід розкривати їм наші задуми, інакше буде розголошено інформацію. Наші дипломати стали багато пити… Професійна хвороба — цироз печінки, я переглянув вибірково висновки лікарів по трьох наших посольствах: у сімдесяти процентів чиновників хронічне захворювання печінки…

— Не хитруйте, Майкл, не треба. Ви добре знаєте, що до моїх інтересів небайдужі кілька славних хлопців з державного департаменту; якщо я втратив у Нагонії десь близько трьохсот мільйонів, то вони розпрощалися з кількома сотнями тисяч, а для них і це — гроші…

— Нелсон, повірте мені, державний департамент зараз підключати ще рано. Якщо ми здійснимо те, що планується…

— Не перечте старому, — перебив Грін. — Посол для особливих доручень — мій акціонер, і він говоритиме те, що йому напишуть у моєму секретаріаті. Не відмовляйтеся, Майкл, це нерозумно. Краще скажіть мені, які у вас плани, можливо, я стану вам у пригоді — хоча б як радник.

— Маємо дещо цікаве. В нас є агент у Москві. Дуже поінформована особа. Значить, ми плануємо не наосліп, ми маємо змогу розрахувати свій хід, передбачаючи зустрічний хід Кремля. Розумієте? Такого агента у нас ще не було, Нелсон, тому я вірю в наш успіх.

— Постукайте по дереву.

Велш постукав пальцем по голові.

— Чудова порода, — сказав він. — Мов кедр… Так от, коли вже у нас є така людина, то удару треба завдати якомога раніше, ми завжди програвали, не мавши свого судження — самі лише відчуття.

— Непогано викрутилися, — зауважив Грін. — У всьому люблю довершеність, а найвища форма довершеності — коло. Про що я повинен домовитися з Пентагоном?

— Конче потрібно, щоб флот передислокували до берегів Нагонії в той самий день і в ту саму годину, коли почнеться наша операція. Необхідно, щоб авіація була готова перекинути туди десант — тисячу чоловік, не більше, зелені берети вміють працювати чітко й точно. Це все.

— Якщо я зрозумів вас правильно, ви вводите в дію флот і авіацію на останньому етапі? Акція залякування, чи не так?

— Звичайно.

— Посла для важливих доручень, в якому зацікавлений я особисто, ви включите в роботу негайно?

— Я не хотів би цього робити, Нелсон, та якщо ви наполягаєте…

— Спасибі. Коли все це може відбутися?

— Через два-три тижні.

— Адміністрація фінансує цю справу?

— Ви ж знаєте їх — це страшенні скупердяги.

— Що ж, я ладен купити акцій ЦРУ мільйона на півтора, — посміхнувся Нелсон Грін. — Навіть на два: надто вже очевидною стає тенденція до співробітництва з Кремлем. Відень… ОСВ-2… Так що, гадаю, вдарити у Нагонії — варто. Хочете ще суниць?

— З радістю. Тільки нагонійські мені подобаються більше — a propos…

«Джордж Грісо на фотографіях здається дуже високим — це неправда. Він невеликий на зріст, худорлявий, але рухається дуже повільно — голову повертає обережно, немов боїться побачити щось жахливе.

Коли я сказав йому про це, Джордж Грісо повагом, ніби долаючи в собі якийсь невидимий тягар, відповів:

— У вас правильне враження, бо я лише рік, як знову навчився ходити. Будь-який рвучкий порух не просто завдає мені болю, — я можу злягти в госпіталь, а зараз не маю на це права.

І він розповів мені, чому тільки рік тому знову навчився ходити.

— В пору партизанської боротьби, коли перемога народу була очевидна, — ми наступали на столицю стрімко, — єпископ Фернандес прислав мені листа: він запропонував зустрітись у моєму рідному селі, він згоден був приїхати туди сам-один, будь-коли, щоб домовитися про поетапну передачу нам влади.