ТАРС уповноважений заявити…

Семенов Юлиан Семенович

— Отак просто й пояснити? — Дулов усміхнувся.

— А чого ж? Навіщо притемнювати? В конспірації теж треба знати міру.

— Спробуємо.

— Парамонов, до речі, ніколи на прийомах не бував?

— Ні, Віталію Всеволодовичу, він же не дипломат…

— А може, коли випадково потрапив?

— Цього не було, — впевнено відповів Дулов і зітхнув. — Та ще при нашому кошторисі, кожна пляшка на обліку.

… Запитання Славіна, одверто кажучи, не сподобалось

Дулову — лобові запитання, без гри, трохи відгонить схемою.

Зате

відповіді Дулова Славіну сподобались: він любив людей, які вміли відстоювати власну точку зору, хоч — тут від інтонації багато чого залежить — краще б для нього було підстроїтися під приїжджого, та ще такого звання й рівня.

«Центр».

Що відомо про Парамонова:' Чи сповіщав він комусь, що його затримали в поліції? Коли сповіщав, то що саме? Чи існують у Центрі дані про російську еміграцію в Луїсбурзі? За моїми відомостями, тут проживає близько сорока чоловік.

Славін».

«Славіну.

Дані про російську еміграцію дуже незначні, бо в Луїсбурзі немає клубу емігрантів. З непідтверджених відомостей, у Луїсбурзі живе якийсь Хрєнов Віктор Кузьмич (Кирилович), колишній власовець, брав участь у боях за Вроцлав (Бреслау). Точного місця проживання не знаємо, але, за відомостями трирічної давності, він наймав номер у готелі коло вокзалу. Відомо також, що якийсь час у Кілі він жив на ті гроші, які вигравав на більярді, дістав кличку «від двох бортів до середини». В нас нема даних, чи добровільно він пішов до Власова, чи з примусу, якщо запланували зустріч, будьте дуже обережні. Даних про його зв'язок з розвідслужбами не маємо, лише відомо, що в Кілі він брав участь у пограбуваннях.

Центр».

Константинов

Проскурін розіклав перед Константиновим на великому темно-горіхового кольору столі для засідань десять аркушів паперу, на яких було видруковано найменування міністерств і відомств, так чи інакше зв'язаних із поставками в Нагонію.

Константинов швидко переглянув сторінки й трохи роздратовано сказав:

— А ще конкретніше можна?

Проскурін знизав плечима:

— Я тут прикинув. Коло звужується. Залишилося всього кілька чоловік.

— А скільки з них мають доступ до секретних документів?

— Дванадцятеро.

— Установочні дані підготували?

— Підготував.

— Є таке, що може насторожити?

— В мене до жодного з них немає претензій.

— Претензій? — перепитав Константинов. — І не може бути претензій до радянських людей. Або факти, або — нічого.

— Я виходив з наших сьогоднішніх критеріїв.

— А от що стосується критеріїв — то вони сталі. Де матеріали про цих людей?

— Трухін передруковує.

— Коли закінчить?

— Сподіваюся, до обіду.

Константинов глянув на Проскуріна і повторив:

— Коли

закінчить, я питаю?

— До чотирнадцятої нуль-нуль.

— Спасибі.

Задзвонив один з семи телефонів; Константинов зразу вгадав, який з них дзвонить, узяв трубку:

— Слухаю. Так. Привіт. Ну? Заходьте негайно.

Поклавши трубку, Константинов замислено подивився на телефонний апарат, потім обернувся до Проскуріна:

— У ваших списках Парамонов проходив?

— Той, про якого повідомив Віталій Всеволодович?

— Еге.

— Проходив.

— Але у звужене коло його не включили?

— Ні. Ви ж сказали, що агента все-таки просять передавати дані політичного характеру.

— Правильно. Але Парамонов може бути передавачем інформації. Де він зараз працює?

— У «Міжсудремонті».

— Ким?

— Завідує автобазою.

— Що саме робить «Міжсудремонт»?

— Цього я ще не з'ясував.

— Приблизно можете відповісти?

Проскурін знизав плечима:

— Я не наважуюсь, бо знаю ваше ставлення до приблизних відповідей.

— Загалом правильно. Будь ласка, спробуйте з'ясувати це негайно, бо спостереження — після повідомлення Славіна — одержало дуже тривожні сигнали на Парамонова, вони йдуть доповідати мені. За чверть години з'ясуєте.

— Я постараюсь, але краще б — за півгодини.

— Гаразд. Але тоді, будь ласка, дізнайтеся, чи не допомагає Парамонов комусь з начальства ремонтувати машину — в особистому, так би мовити, плані. Кому карбюратор поміняв, кому кільця перебрав, ясно? Славін схопив деталь, проаналізуйте її: за півгодини, як умовились.

«Михайло Михайлович Парамонов, 1929 року народження, росіянин, одружений, родичів за кордоном не має, вийшов о 12. 47 з «Міжсудремонту», біля зупинки автобуса перевірився, імітуючи, ніби зав'язує шнурок черевика, діждався, поки в автобус сіли всі пасажири, і вскочив туди останнім, коли вже зачинялися двері. Він проїхав дві зупинки, вийшов, знову перевірився, постояв коло вітрини магазину «Мінеральні води» і вбіг туди за хвилину до того, як продавець вивісив табличку «Перерва на обід». Ні з ким, крім продавця, в контакт не вступав, випив тільки склянку мінеральної води, потім сів у автобус, повернувся в «Міжсудремонт» і пробув у гаражі до закінчення роботи, перефарбовував у сріблястий колір «Жигулі», державний знак 72–21».

Константинов звів очі на полковника Коновалова. Той ніби чекав цього погляду. Одразу ж дістав з папки ще один аркуш паперу з текстом, надрукованим майже без полів, і мовчки подав його генералові.

Константинов заходився читати:

«Продавець магазину «Мінеральні води» Свердловського райхарчоторгу Цизін Григорій Григорович, 1935 року народження, росіянин, безпартійний, одружений, має родичів за кордоном по лінії матері, притягався до суду за халатність, засуджений на один рік виправно-трудових робіт за місцем роботи».