Тарзан, годованець великих мавп
Шрифт:
17. ПОХОРОН
Коли зовсім настав ранок, товариство, у якому ніхто ні чого не їв від минулого ранку, заходилося готувати їжу.
Матроси зі “Стріли” вивантажили для п’ятьох висаджених пасажирів невеликий запас сушеного м’яса, консервованих супів та овочів, печива, муки, кави і чаю; усе це було нашвидкуруч розпаковано, аби вгамувати зголоднілі
Наступним завданням було зробити хатину придатною для подальшого проживання, і з цією метою вирішено прибрати похмурі сліди трагедії, що скоїлася в давні часи.
Професор Портер та пан Філандер дуже зацікавлено заходились оглядати скелети. Вони встановили, що обидва кістяки належали чоловікові й жінці білої раси.
Маленькому кістякові було приділено надто мало уваги, оскільки те, що він лежав у колисці, не лишало сумнівів: це було немовля, народжене від нещасного подружжя.
Виносячи для поховання кістяк чоловіка, Клейтон виявив масивного персня, який, імовірно, був на пальці чоловіка в момент його смерті, оскільки крізь нього все ще була просунута одна з тонких кісток плесна.
Коли Клейтон підняв персня, щоб краще роздивитись, то від подиву аж скрикнув: на благородному металі був викарбуваний родовий герб Грейстоків.
Водночас Джейн Портер знайшла в шафі книжки, і коли розгорнула одну з них, то побачила на титульній сторінці напис: “Джон Клейтон, Лондон”.
В іншій книжці було лише одне слово — “Грейсток”.
— Дивіться, пане Клейтоне! — вигукнула дівчина. — Що це? На цих книжках стоять імена членів вашої родини!
— А ось, — урочисто додав той, — родовий перстень Грейстоків, який щез відтоді, відколи мій дядько, Джон Клейтон, колишній лорд Грейсток, зник, ймовірно, загинувши у морі.
— Але як ви поясните, що ми знайшли ці речі тут, у диких африканських джунглях? — вигукнула Джейн.
— Це, пані Портер, пояснити можна лише тим, — відповів Клейтон, — що покійний лорд Грейсток не втонув, а помер у цій хатині, і ці кістки — все, що залишилось від його тлінного тіла!
— Тоді це повинна бути леді Грейсток, — сказала Джейн Портер, показуючи на купу кісток на ліжку.
— Чудова леді Аліса, — сказав Клейтон, — про численні чесноти якої та красу я стільки чув від моїх батьків! Бідна, бідна жінка! — сумно прошепотів він.
Шанобливо і врочисто рештки покійного подружжя були поховані біля стіни їхньої маленької африканської хатини, а між ними поклали маленький кістяк Калиного дитинчати.
Загортаючи крихкі кісточки немовляти у шмат полотна, пан Філандер звернув увагу на його череп. Потім підкликав професора Портера, й вони півголосом кілька хвилин розмовляли.
— Диво! Диво дивне! — говорив професор Портер.
— Як собі хочете, — наполягав пан Філандер, — але ми повинні негайно повідомити пана Клейтона про наше відкриття.
— Годі, годі, пане Філандере, годі! — запротестував професор Архімедес Кв. Портер. — Лишіть мертвих у спокої!
І ось сивий старий став читати заупокійну молитву над могилою, а четверо його супутників стояли з похиленими головами, знявши капелюхи.
З сусіднього дерева Тарзан спостерігав урочисту церемонію, але найпильніше вій пас очима тендітну постать та миле обличчя Джейн Портер.
Нові почуття пробуджувались у його дикій, темній душі. Лісовик не знав, чому він так дуже зацікавився цими людьми, яка причина змусила його зазнати таких труднощів задля порятунку трьох чоловіків. І не міг збагнути, чому він відірвав Сабор від тендітного тіла чужинки.
Чоловіки, певна річ, були дурні, смішні та боягузливі. Навіть мавпочки Ману розумніші за них… Якщо він, Тарзан, тієї самої породи, що й вони, то йому навряд чи можна пишатися своїм походженням!
Але дівчина… о, це зовсім інша справа! Тарзан чомусь знав, що вона створена для того, щоб бути під його захистом, а його призначення — захищати її.
Він не розумів, навіщо викопали велику яму. Щоб закопати сухі кістки?
Було б на тих кістках м’ясо — це ще зрозуміло, адже лише загрібши в землю, можна було врятувати м’ясо від гієни Дінго та інших злодіяк із джунглів.
Засипавши могилу, всі повернулися до хатини. Есмеральда все ще гірко оплакувала двох людей, про існування яких вона щойно довідалася і які померли двадцять років тому. Несамохіть негритянка позирнула на бухту, і її очі вмить висохли.
— Ви подивіться лишень на тих матросів! — пронизливо закричала вона, показуючи на “Стрілу”. — Залишають нас самих на цьому клятому острові!
І справді, “Стріла” повільно виходила у відкрите море крізь вузьку бухту.
— Вони обіцяли залишити нам вогнепальну зброю та набої, - зауважив Клейтон. — Безсердечні люди!
— Усе це справа рук того суб’єкта, якого звуть Снайпсом, я певна! — докинула Джейн Портер. — Кінг був жорстокою людиною, але ж трішки й гуманною. Якби вони його не вбили, я знаю, він би потурбувався про те, щоб ми отримали все необхідне, і лише потім лишив би нас напризволяще!
— Як шкода, що вони не провідали нас перед відплиттям! — сказав професор Портер. — Я попросив би їх залишити нам скарб, адже я зовсім розорюся, якщо він пропаде!
Джейн Портер сумно подивилася на батька.
— Не варто про це думати, любий тату, — мовила дочка. — Це б нічого не дало, бо вони перебили офіцерів лише заради цього скарбу й через те саме висадили нас на цей жахливий берег.
— Годі, годі, дитино, годі! — заперечив професор Портер. — Ти славне дитя, але ти недосвідчена в життєвих справах! — і, відвернувшись, професор Портер спроквола почвалав до джунглів, заклавши руки за спину під полами сурдута і втупивши очі в землю.
Донька провела його поглядом, жалісно посміхаючись, а тоді обернулась до пана Філандера й прошепотіла: