Тема для медитації
Шрифт:
здрастуй Юру пішла я отеє по хліб у коперацію а коло вигону перестрічає мене Дзякунка та й ну скакати прямо в Очі виказувати усе шо в її дурній голові макітриться тішитися шо на нашу гору отії Татаре приїжджали аа каже гарного унука вигляділа Стара Відьмо ше ліпшого як дід його душогуб до в’язеня до в’язеня піде теперички антісовєтчік троцькіст конячий революцьонер оно по тілівізору показували як у Залізах його ведуть шоб судити унука твого такого доброго на горло на Горло скарають тойді всеньке ваше Кодло в селі до їдної души вже переведеться та скаче од утіхи та дулі мені під самого носа Дулі а певно раденька шо дурненька та ше ж і Сила її теперички зверху дитино моя шоб ти бачив скіки наїхало до неї Писак десь із туда чи не з Московщини самої та давай розпитувати її та записувати та на Карточку знімати ото тіки шо в Сраку її не цілували а то все було а тойді й прописали в сильно великій газеті де тіки за дуже самошедших Партійців пишеться а за таких шо не дуже то й ні але за неї написали шо стара Більшовичка активістка куркулів на Сибір одправляла хліб святий забирала в людей та здавала Державі сій проклятущій тьху гидота і язик не повертається за неї Лярву балакати отож у сій собачій Газеті за неї прописали а вся Наволоч більшовицька на селі й заплигала коло неї наче круг Малпи і голова і багрій і вчителі пенсію присвоїли їй здоровецьку і хату перекрили і в школу отеє гукали шоб вона розказувала як се треба Люд Хрещений голодом морити так шо підняли її сину як те Гівно на Вилах то вона мені й Дулі тепер під самого Носа на каже на з’їж а звісно не дурно кажуть нема Розуму змалку то не буде й до останку а вона ше із Замолода прицуцувата була сяя комсомолка як Церкву Святу в тридцятім році закривали то вони вчотирьох вона чикилдиха бовкуниха і степа іващенкова книги церковні поскладали та підпалили та й ну гопки вибивати на Престолі як дурненькі та пісеньку виспівувати ми молоді весняні квіти ми діти молота й серпа [7] Курви Мандрьохи Повійниці комсомольські було на паску люде здоровкаються христос воскрес а вони ув одвіт брешеш як Пес кажуть ні ти уяви собі тіки але ж Господь їх покарав ох і покарав степа здуріла чикилдиха здуріла бовкуниху на кавалки роздерли тіки отсяя Дзякунка живе й живе три чверти Села в Сиру Землю загнала крови людської напилася
7
Пісня 30-х років на слова Дмитра Загула. Та це йому не помогло, бо все одно репресували — прим. автора.
Він писав: «Я не маю жодних ілюзій щодо свого майбутнього. Мене посадять, і станеться воно протягом найближчого часу. Їм байдуже, веду я пропаганду чи ні — біда в тому, що такі, як я, вирізняються на тлі загальної маси. Головна заповідь радянської людини: будь таким, як усі. Всякі відхилення розглядаються, як патологія, зокрема й відхилення зі знаком плюс. Таланти, математичні здібності, феноменальна пам’ять, допитливість, відраза до спиртного чи навіть замилування поезією або есперанто — неодмінно кваліфікуються як вихід за межі середньої норми, а значить, загрозливі для держави. Певна річ, мені можуть закинути, що я сам накликав на себе це лихо, тому що провадив політичну діяльність, що карається законом; але хіба це політика — ділитися враженнями від поезії Богдана-Ігора Антонича? Хіба висловлювати свої думки про ті чи ті аспекти громадського життя — це опозиційна політична діяльність? Хіба казати, що голод у тридцять третьому році був штучний і наперед спланований — це поширення наклепницьких вигадок, які потрапляють під дію статті 62 Карного кодексу УРСР?» Юр на мить зупинився й, утупившись перед собою невидющим поглядом, став думати. Потім написав: «Найгірше в цій ситуації те, що мене засудять не за націоналістичну діяльність, а за кримінальною статтею чи, ймовірніше, відправлять на примусове лікування. Так чи йнак, а цього не минути, і перш ніж загриміти туди, звідки вороття, може, й не буде, я хочу збагнути для себе деякі речі, які, мушу зізнатися, й досі не вкладаються у мене в голові...»
здрастуй сину кінчається Літо а ти все не їдеш до мене виглядала я виглядала та й сама стала Картоплю копати а вороги наші тішаться зрадецькії речі кують він сидить він сидить П’ятнадцять Год йому дали приїдь дитино шоб вони побачили тебе своїми собачими Балухами та не дзявоніли та й город поможеш мені копати бо сама вже не втну стара зробилася мішка з картоплею на Гору не занесу геть Здоровля немає серце заходиться вночі не сплю блукаю по хаті як Сновида та згадується все що було і як дівувала і яка сем’я наша була велика та багата і як замуж виходила шо серце аж тьохкало од Щастя бо з люба за нього йшла ага якраз було того щастя з горобиний скік оден ти в мене отеє зостався а то все як не в Голод погибли то на сю власть гаруючи як батько й мати твої пам’ятаю прийшло письмо з Челябінського шо вони пропали од атома котрий зірвався ото тойді а я сіла коло вікна й сама не тямлю шо зо мною сльози котяться як горох а ти ше геть маленький був та й кажеш бабо Бабо чого ти плачеш не плач я тобі осьо цукерок дам а тепер і тебе хочуть зништожити Виповзні Гадючі бач правда їм поперек горла стала еге вони люблять шоб їм потурали та вклонялися та хребта гнули перед ними Люд хрещений для них як сміття під ногами пам’ятаю записали мене в колгосп іди кажуть Відьмуго роби на совєцьку власть прощення заробляй у неї а я й пішла а куди ж було дітися Сину хто на них робив то давали черпак юшки і такий кавалок Хліба як ото з буханки цілушку зрізати та ше перерізати начетверо то такий а вже Великдень минувся Люде мерли ти собі уявити не можеш гордій трупар збирати їх не встигав ото в бур’янах умре та й лежить тиждень а коти да їжаки геть лице пообгризають не Собаки ні собак усіх половили та ше взимку поїли то люде шоб їх Звірота не жвакувала та білеє тіло не поневіряла до Кагатів ідуть та лягають коло ями та й ждуть поки Смерть прийде живцем Сину йшли на Цвинтар а ти тепер кажеш порозуміння злагода діялог якийсь ой сину сину ти не бачив того всього а то так не казав би Вовчицю ти ж знаєш то в неї у Тридцять Третім году троє дітей було і всіх вона порізала одне за другим та поїла і всеньке село знало і Голова і бригадир і парторг а мовчали нехай собі їсть було на буряки йду а вона рано вранці ходить по вигону та кістки обгризені по бур’янах розкидає шоб сліда не було повен хвартух тих кісток а вона їх розкидає а ти кажеш од комуністів добра треба ждати ага дождешся ти вже маєш од них Заплату за своє добро та щирість а ну його шо вже балакати твій дід не так з ними говорив він як побаче було комуніста чи комсомольця то зразу йому ногою під Дихало добре дасть а тоді ножа із-за халяви та й питається шо Гнидо крови християнської хтів напитися панувати хтів еге ну зараз я тебе уконтентую ото такий із ними діялог тіки і може бути а більше ніякого та нехай ще оділлються їм наші Сльози ше кривлею вони будуть блювати комуністи і комсомольці й уся наволоч отся червонопуза то приїдь сину до мене в Гості шоб вони не гавкали шо ти в Тюрмі сидиш жду тебе як Соловій літа Твоя баба чакунка
Юр писав: «Про той страшний год я чув іще маленьким. Зійдуться, було, люди в бабиній хаті та й починають згадувати, як прийшли активісти, вигребли усе, а далі такий мор настав, що трупи валялися просто на шляху... Аж у зрілому віці я почав дошукуватися причин цієї трагедії і врешті-решт збагнув: факти потребують тлумачення, тому що без цього Тридцять Третій рік так і зостанеться в нашій свідомості страшною макабричною казкою, не більше. Не знаю, чи пощастило мені дочерпати до самісінького дна, одначе для себе я зумів розібратися в деяких найбільш загадкових феноменах тієї епохи. Першим з-поміж цих явищ слід назвати психологію сільського активіста...» Він трохи подумав; затим почав швидко-швидко писати: «Що ж таке червоний активіст? За півтора року в університеті мені довелося аж надто близько спілкуватися з цією породою людей; й уже тоді впадала в око разюча подібність комсомольців 30-х років і тої безмозкої тупоголової комси, яка заправляла у нас на факультеті. Зараз можна з певністю сказати, що буксири, які провадили заготівлю в нашому селі, й комсомольські активісти середини 70-х, що здійснювали політичні судилища, — належать до того ж самого психологічного типу. Якби Вірочку чи Дембовського послали на село викачувати хліб, то діяли б вони точнісінько так же, як і їхні попередники — цебто вимітали б усе до зернини, видирали недоїдений шмат коржа в маленьких дітей, а згодом, розперезавшись, убивали б людей або закопували живцем у землю. Питання полягає ось в чому: навіщо активісти свідомо коїли зло, та ще й раділи од того, що вони його роблять? Які мотиви лежали в основі цієї патологічної поведінки? Соціяльний психоаналіз — невдячне заняття, хоча б тому що за це в Радянському Союзі садять до тюряги; однак я вирішив записати на папері свої спостереження, тому що в майбутньому навряд чи зможу це зробити...» Він знову замислився. Далі рішуче струснув головою, і перо забігало по сторінці, виводячи нерівні кострубаті літери: «У розповідях очевидців дуже часто повторюються свідчення про нелогічні дії червоних активістів. Ці люди сміються там, де інші плачуть, танцюють там, де інші моляться, й узагалі вони все роблять навиворіт, причому без жодного логічного обґрунтування. Найбільше мені в пам’ятку розповідь про те, як у сусідньому з нами селі куркулили чиюсь родину. Обстановка трагічна, вся процедура скидається на похорон, — а комсомольські активісти регочуть та свистять... Але, зразу ж додавали очевидці, Господь їх покарав — усі вони потім здуріли! Оця невелика, однак дуже нав’язлива деталь (патологія поведінки, яка закінчується божевіллям) змусила мене знову переглянути свої записи про події Тридцять Третього року, і я просто-таки остовпів: подібні явища спостерігалися чи не в кожному селі! Аж врешті я дійшов висновку: виходить, на початку хлібозаготівлі 1932 року серед сільського активу налічувалося від 30 до 40 відсотків психічно хворих людей, котрі відзначалися агресивною, садистською поведінкою!
Та чому ж на отаку явну патологію не звертали жодної уваги нормальні люди, які працювали в комісіях? В тому й полягав трагізм цієї страшної епохи, що практично всі активісти поводили себе як божевільні, себто поведінка нормальних людей нічим не відрізнялася від поведінки психічно хворих, інакше кажучи, патологія дорівнювала нормі, чи, ще інакше кажучи, нормою людських стосунків виступала патологія, а не власне норма як така. Втім, у цьому явищі мене більше цікавить інша, часткова проблема: чому найбільшими садистами тут виступають молоді й, за свідченнями очевидців, дуже вродливі дівчата? Чому вони відмовилися виконувати традиційно жіночу роль — плекати родинне вогнище й народжувати дітей, — а натомість зробилися активістками? Аналізуючи психологію дівчат-комсомолок 30-х і 70-х років, я дійшов до висновку, що ми маємо справу з певним психологічним (а, може, й соціяльним) явищем, яке можна було б назвати „феноменом Вірочки“»...
здрастуй юру ти ото як ми бараболю копали усе за тих Лярвів розпитував комсомолок отих прицуцуватих котрі стільки Люда Хрещеного в сиру землю загнали а Я тобі й забулася розказати сину була ж у селі Степа комсомолка доброволка петра Іващенка доця ох і звіряка ж була хай Господь милує і сохраняє таке чинила шо більшовики які не сволочі а й ті спиняли її а вона ти думаїш слухала еге де там не мішайте мені вищить не мішайте я комсомолка доброволка шо вже з Людей здівалася того й на воловій Шкурі не списати семену карбачеві око вибила як Хліб у нього трусили козаченка старого шпортнула ножем бо чимсь їй не догодив а як василь карнаух норму не здав то вони учотирьох бовкуниха чикилдиха вона і Багрій у сіліраді йому п’яти Огнем смалили а Господь з неба дивився либонь дивився та й годі сказав да так покарав сюю просцітутку шо Люде й досі за те розказують а почалося воно вже Весною ми тоді буряки сапали сіли оддихнути бо від голоду аж у в очах темно було от якась Молодиця й питається степо а чого ж се ти замуж не виходиш така дівчина з Лиця хоч води напийся срака як Жорна оддалася б за якого Парубка то може й такою звірякою не була б як ти отеє єсть а вона тоді й каже в одвіт а нашо міні той Замуж у мене єсть чоловік ми й роти пороззявляли а хто ж се твій Чоловік степо а вона тойді й каже Лєнін каже мій чоловік а я його Жінка так він же ж умер закричали ми хором ну й шо каже вона шо вмер а до мене приходить уночі тут стало видко шо тут щось не те та й щож він тобі робить питає ота Молодиця а вона й каже цілує каже милує голубить як чоловік жінку й застидалася застидалася почервоніла наче маків Цвіт тіки говорить як Цицьки цілує то Борода сильно лоскочеться в нас тойді й Коси дуба повставали ну і як же ж тобі степо від того питаємося ооой каже вона так мені добре так мені добре я наче попід небом літаю а тоді сплю як убита одне погано сорочка мокра мокрісінька хоч викручуй Сину їй бо не брешу сама була при тому та сама чула й Другі молодиці чули теж се ж не те шо я брехню яку справляю але слухай же ж далі шо було ото минулася Весна й Петрівка і Жнива вже минулися хліба святого наїлися всі аж стало тій Комсомолці таке робитися шо падає прямо на людях чи в Колгоспі чи в коперації чи на вигоні й корчиться і по землі качається й одіж із себе зриває прийшов прийшов кричить а тоді як завищить мов тая Сучка в тину й уже не качається а лежить і зіпає мов Рибина й очі горять мов Свічки степо кажуть їй дівчата се в тебе Переполох піди оно до баби шоб Яйцем бичачим викачала а вона каже ідіть Дури не мішайте се до мене лєнін приходить возлюблений мій аж якось упала на току стала дригатися Підтичку заголила по самісіньку шию а був якийсь приставник та й очі вирячив шо ето такоє питається она шо піддираска шо так мовляв спідницю піддирає а йому й кажуть а се товаришу Приставник лєнін до неї прийшов не мішайте хай Діло своє зробить та й іде собі з богом а то не доведи Господе ше якого лиха нашле на нас какой такой лєнін Вождь коммуністіческой партії што лі ну да кажуть а який же ж іще у нас другого не було дай розказали шо з тею комсомолкою доброволкою коїться він тут і заматюкався Конем крутнув і погнав на район через дві години приїжджає бричка троє міліціянтів у ній і приставник той ану кажуть де се та шо до неї лєнін ходить давайте її сюди та взяли тую Степу попід білії руки да в бричку й тіки покуріло за ними і по сей День ані жодна душа не знає де вона поділася ото такі вони сії Активістки собачі боронь боже тобі сину з ними зв’язатися обходь їх дитино десятою дорогою бо то такі Псиці скажені шо можуть з тобою шо хоч зробити Твоя баба Чакунка
Він писав: «Спостерігаючи за поведінкою Вірочки, я довго не міг утямити, що ж рухає цією ще зовсім юною істотою — адже видно було, що в своїй громадській діяльності вона керується суто приватними інтересами. Моє зацікавлення цією проблемою було зумовлене й тим, що на факультеті працювало ще кілька отаких активісток, і всі вони відзначалися схожими рисами: приваблива зовнішність, янгольський голосочок, чарівна посмішка — і водночас неймовірна стервозність, яка приголомшувала навіть партійних фюрерів. Розповідь про комсомолку-доброволку 30-х років, до якої ходив Ленін, просто-таки приголомшила мене — я зрозумів, що діяльність активісток зумовлюється дуже специфічними чинниками, в основі яких лежить гіпертрофована сексуальність. Вже зараз із певністю можна стверджувати, що аномалії, котрі спостерігалися в поведінці молодих комсомолок 30-х років, були породжені невтамованим статевим потягом, який став причиною психічної хвороби. Аж тепер, подумки повертаючись до університетського періоду свого життя, я почуваю сором і ніяковість од того, що з презирством дивився на Вірочку та її колег. Чесно зізнатися, мені навіть трохи шкода їх, адже по суті це були глибоко нещасні істоти — стільки сліз, покусаних подушок, зім’ятих простирадл і багатогодинних мастурбацій стояло за отими стервозними, істеричними виступами на зборах! Але відразу ж мені пригадуються кагати з тридцять третього року, витягнуте лице Дзякунки, на совісті якої не одна загублена душа, криниця біля школи, яка, розповідають, до верху була забита трупами — і я почуваю, як у мені закипає холодна чорна лють...»
юру дитино моя чого се ти забувся за мене уже Місяць від тебе ні слуху ні духу щодня Листоноши питаюся чи немає мені письма а вона в одвіт нема бабо нема Іван якось приїжджав шихверу привіз на Хліва питається як ти мамо тута й за тебе питав аа каже доскакався протів совєцької Власти йшов а я йому тоді й кажу їдь кажу собі Сину та й не балакай дарма не з твоїм Розумом про теє судити він і поїхав а я дивилася йому вслід та й думала а в мене ж таких синів шестеро було поки голодовка не прийшла одведи їх кажуть у ясла Відьмо а сама на буряки бігом робити бо немає кому виморили чи не всенький люд на селі а то ми тебе на Сибіряку одправили б тіки б загриміло а я й одвела думаю їсти дають то нехай а того й не відала шо там дітей годують бовтанкою із Муки й води сирої геть і не варять а так дають їжте мовляв шоб ви поздихали тиждень пройшов бачу шось не те пропадають Діти простісінько на очах уже й не балакають Смерть над ними стоїть боже мій думаю боже шо ж се робити да й зо скрині достала Намисто ше од прапрапрабаби перейшло котру Ляхи ото коло жашкова спалили дуже берегли теє намисто в нашім Роду тіки на весілля й надівали та й пішла у містечко там казали торсин бере й золото і срібло й каміння шляхетне ше з Села я не вийшла коли ж у коловороті стрічає мене така гарна Дівка у вінку у сорочці вишитій у черчатій плахті та й питається а куди ж се ти йдеш Босорканю а я їй і кажу в містечко вона тойді й каже се ж ти шо Намисто несеш продавати а я стою з голоду чамренна да й нічого не тямлю еге ж кажу а вона тойді як не розгнівається шо се ти надумала каже Відьмо здуріла чи шо ану вертай додому зараз же я тойді й головою покрутила Діти мої кажу вмирають а нашо те й Намисто як рід наш із Круга світа зійде от сяя Дівка й дає мені Глек сметани і хлібину білу здорову як теє Колесо іди каже додому дурепо бігом біжи то ше порятуєш своїх дітей не всіх каже бо кількоро вже Морана в лоб поцілувала а сеє намисто боронь боже чіпати як збудеш його в чужі Руки то всеньке наше Кодло переведеться на білому світі я й побігла на силу божу на Гору видерлася забігаю в Хату до дітей а четверо вже й захололи лежать на припічку голови повивертали мов кошенята я і в поли руками вдарилася Діти мої Діти кричу шо ж ви не дождалися мене ось же ж їсти я вам принесла а їван да петрусь Батько твій ше живі були да як заянчать пиппипу меньку митьку ютьки мовляв сип сип у маленьку миску юшки ото тіки їх я й одрятувала а шоб у містечко пішла то геть усі пропали б другого дня однесла тих четвірко на цвинтар яму викопала неглибоку сину бо сили вже не було поклала їх у рядні глянула лежать рядком соколята мої Василик Михась Пилипко і Гриць самий менший поміж них був Сини мої Сини кажу простіть своїй Матері шо не догляділа вас а я собі повік сього не прощу та й завалила їх Землею ото таке у тім Тридцять Третім году коїлося комуністи да комсомольці зо сталіном до такого людей довели а ти Сину ше хтів із ними в гембель заходити думав шо вони Люде еге дитино моя ніколи вони людьми не стануть бо то Свині котрі в людей перекинулися а зо свиньми яка балачка може бути різати їх треба та й годі досі не знаю де Могила моїх дітей дощі лляли всенький червень порозмивали шукала я шукала після Жнив та й не найшла тіки й знаю шо десь біля Кагатів а тепер оден Ти в мене зостався їван меж комуністи поступив наче вони Батька його не вбили наче він отуто на припічку з голоду не вмирав наче й не просив пип пип у меньку митьку ютьки аа шо там балакати одрізана Скиба од нашого Хліба а се ше й тебе сину хотять у сиру землю загнати ворожила я на Молоці то щось дуже Зле на тебе пантрує котиться шось таке шо Бог би милував сама не втямлю шо Воно бо якісь наче звіряки в Дзеркалі блукають чи не з Отхлані самої оой то Біда буде як із Отхлані я Богу молюся і вдень і поночі й усіх уже просила за тебе й Тора і Коштруба й Матер Морану і Душу тої прапрапрабаби а се ж вона перестріла мене тойді в Коловороті бач із того світа прийшла шоб рід наш од смерти одрятувати хай же ж буде земля їй пухом і Душа її в Ирі упокоїться напиши мені сину шоб я знала шо ти живий і здоровий під милий Біґ тебе прошу твоя баба чакунка
Він писав: «Існує ще одна проблема, яку належить з’ясувати фахівцям з історичної психології: яких змін зазнала свідомість пересічного українця в період голодовки? Це питання залишається актуальним і сьогодні, оскільки є чимало підстав говорити про те, що зміни ці мають незворотній характер і передаються на генетичному рівні майбутнім поколінням...
Перше, що найбільше вражало сучасників, — це винятковий садизм, який був притаманний не тільки червоним активістам, але тою чи тою мірою і всьому населенню. Враження таке, наче о тій порі всіх охопило божевілля: вбивали за шмат хліба, за гнилу картоплину, за жменю квасолі чи жита — причому не стільки для того, щоб мати який-небудь зиск, а просто так, заради самого процесу вбивства. Наростання цієї тенденції прослідковується протягом зими 1933 року і свого піку сягає в травні, виливаючись у поховання ще живих людей і канібалізм, який спостерігався практично в кожному населеному пункті. Другою стороною цього феномену виступають аберації у сприйманні часу і простору — для людей, котрі пережили голод, період з осени 1932 по червень 1933 року відзначається прискореним перебігом і протікає наче у замкненому колі: ніхто не думав про минуле чи майбутнє, всі жили тільки сьогодні, а тому кожен, хто пережив цю пору, згадує її як сколапсований згусток часу, котрому притаманні специфічні функції та властивості. Те ж самісіньке відбувалося й зі сприйманням простору — як свідчать очевидці, після жнив їм не вдалося розшукати могили своєї рідні, яка померла від голоду, хоча вони власноруч здійснювали поховання; і причина їм бачиться в тому, що змінився світ, себто він став не таким, яким був до голодовки. Й коли замислюєшся над оцими розповідями, то врешті-решт складається враження, що голод Тридцять Третього року був патологією, яку неможливо пояснити логічними чинниками, що це була свого роду хвороба, причому не тільки суспільства, а й цілого фізичного світу, що це було аномальне явище, яке мало космічний характер і призвело до того, що після його завершення всі виявилися не такими, які вони були доти...»
здрастуй юру дитино знов приїжджали до мене тії Гицлі сього разу двоє за тебе розпитували в сіліраді й ще на кутку питали хто сюди їздить і коли й чи Агітації якої не провадить а тоді до мене зайшли оден хирявий але зразу видно шо наволоч а другий лимар із тих Лимарів шо на Хуторі сиділи котрим я ворожила в 32 году а вони послухалися да втікли аж у Козакстан кажуть мені Бабо ми знаємо шо твій унук десь літіратуру сховав оддай поки ми добрі а то ми його посадимо оддай а то гірш буде поняла да от же ж Бовдури зразу видно шо комуняки думають баба дурна бабу за копійку можна круг пальця обвести наче комсомолку яку прицуцувату а воно ж усе на печі й лежить як ото ти поклав шукайте кажу вже десять таких як ви нишпорили тута і не найшли то може вам Щастя посміхнеться а сама думаю нехай Лизень вам посміхнеться шо то третій поріг у в Отхлані стереже а той уже як посміхнеться то з білим світом прощайся а лимар тоді плаща знімає та й не куди а прямісінько на піч де тії Бомаги у скрині й лізе о вже змисний ну та вони всі були такі всеньке їхнє Кодло хитре було а я зразу ж на тую Піч і наклала Коштрубове Свастя ага думаю лізь то він як гепне з лежанки да горізнач да потилицею об долівку аж кавкнуло ааа думаю поживився Чортова Тінь се тобі не в підвалах із люда хрещеного жили витягати очі свердлами вивірчувати да суглоби на дибі вивертати а се ти з Босорканею діло маєш устав тойді він за поперек держиться ох ох сів коло столу да й каже ну каже Бабо видно шо ти відьма в натурі я ж по Горах лазив да не падав а тут не з Доброго Дива загримів а я йому й кажу нічого Урвителю ше не те буде се тіки Початок а далі всі погибнете й винен у всьому Ти будеш бо проти нас пішов а він каже як се а я кажу ото я од Смерти вас у 32 году одрятувала так тепер ваше Кодло борг має передо мною тяжкий Борг кривлею печатаний у Книгах на тім світі записаний оддать можна тіки Тим Самим так шо недарма твоя Дорога з моїм унуком перетнулася а раз ти на нього ворогуєш значить пропадете ви всі як Руді Миші немає вже вам Спасіння хоч би я й просила за вас втямив а він як загиржить хахаха отеє ти бабо відколола Фортеля а я тоді й питаю а як за всеньке твоє життя зараз розкажу то повіриш ну розкажи говорить розкажи я й виклала йому за все шо було з ним геть і за таке шо тіки він Оден знав а тепер кажу пропадете переведетеся до їдної души не знатимете відки й Лихо се на вас окошилося клямка вам запала він тоді й побілів на Лиці а хирявий каже да шо єйо слухать она дура у нєйо ума нєт ми каже марксісти лєніністи в ето нє вєрім не вірите кажу то й добре а тепер ідіть звідси ідіть шоб ви туди не дойшли і назад не вернулися вони й пішли наперестріч Смерті своїй пішли сину бо коло Винограда вдарилася їхня машина в дерево якраз у тому місці де Ляхи нашу прапрапрабабу спалили колись ше за Шляхетчини перейняла її Душа цих гицлів да й повела на той світ хирявий убився а лимар скалічений сильно та він ше год повинен прожити мусить ше побачити як їхнє Кодло буде конати а так більше нічого нового й немає сину ото хіба Дзякунку на курорти повезли райком путьовку дав шоб вона там купалася й у Морі плавала як просцітутка а так більш нічого пиши сину як ти там твоя баба Чакунка