Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Вони повантажили здобич у задню частину Таксі Хо Фат та повезли її до струмка. Загалом довелося зробити три ходки. Коли туші було складено одна на одну, Роланд обережно поклав на купу голову однолітнього самця. Голова дивилася на них скляними очима.
— Навіщо вона тобі? — спитала Сюзанна з Деттиними нотками в голосі.
— Нам знадобляться всі мізки, які зможемо витягти, — сказав Роланд і знову зайшовся сухим кашлем, затуливши рота кулаком. — Це брудний спосіб зробити те, що нам потрібно, але швидкий і дієвий.
Коли
Перш ніж вирушити збирати хмиз, Роланд обстежив берег крижаного струмка і викопав камінь. Передав його Сюзанні, і вона провела великим пальцем по ніжній, відполірованій водою поверхні.
— Кварц? — спитала, але одразу ж засумнівалася. Не зовсім те.
— Сюзанно, я не знаю такого слова. У нас цей камінь називається черт. З нього роблять інструменти, примітивні, але дуже корисні: сокири, ножі, рожна, шкребки. Нам потрібні шкребки. І щонайменше один молоток.
— Я розумію, що ми будемо шкребти, але що забиватимемо молотком?
— Я покажу. Але спершу я б хотів, щоб ти до мене на хвилинку приєдналась. — Роланд став навколішки й узяв її за холодну руку. Разом вони подивились на оленячу голову.
— Ми дякуємо тобі за все, що зараз отримаємо, — сказав Роланд, і Сюзанна здригнулася. Саме такими словами її батько починав молитву перед великим обідом, таким, на який збиралася вся родина.
«Наша власна сім’я розпалася», — подумала вона, але вголос цього не сказала. Минулого не виправиш. Відповіла вона так, як її змалечку вчили відповідати:
— Отче наш, дякуємо Тобі.
— Скеруй наші руки й серця, коли ми братимемо життя у смерті, — промовив Роланд. І, здійнявши брови, подивився на Сюзанну, запитуючи без слів, чи не хоче вона щось додати.
Сюзанна відчула, що хоче.
— Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки.
— Гарна молитва.
— Так, — погодилася вона. — Я прочитала її не зовсім правильно… давно вже не молилася… та все одно це найкраща молитва. А тепер берімося до роботи, поки я ще відчуваю руки.
Роланд був тільки «за».
Стрілець узяв відрізану голову оленя-однолітка (маленькі роги полегшили йому завдання), поклав перед собою і з розмаху вдарив каменем завбільшки з кулак по черепу. Кістка глухо хруснула, від чого Сюзаннин шлунок стисся в грудку. Роланд ухопився за роги й потягнув у два боки: спершу
Роланд ударив ще двічі, чітко, як хірург — скальпелем. Потім своїм ножем вирізав у шкурі голови коло і стягнув шкуру, як кепку. Під нею відкрився розбитий череп. Стрілець втулив лезо ножа в найбільшу тріщину й скористався ножем, як важелем. Коли показався мозок оленя, він вийняв його, обережно відклав убік і глянув на Сюзанну.
— Нам знадобляться мізки усіх оленів, яких ми вбили. Ось для чого потрібен молоток.
— Ой, — здушено промовила вона. — Мізки.
— Ми змащуватимемо ними шкури для вичинки. Але від черта може бути набагато більше користі. Дивись. — Він показав, як стукати шматком об шматок, поки один чи обидва не розколються й від грудок з загостреними краями не залишаться великі, майже рівні шматки. Сюзанна знала, що так розпадається метаморфічна порода, але аспідний сланець і споріднені з ним породи були зазвичай надто м’які, щоб робити з них знаряддя. А цей камінь був твердий.
— Коли матимеш шматки, які з одного боку будуть досить товсті, щоб за них триматись, а з іншого — тонкі, — навчав Роланд, — відкладай їх. Ото й будуть наші шкребки. Якби в нас було більше часу, ми б прикріпили до них ручки, але часу нема. До ночі ми постираємо собі руки.
— Як думаєш, довго доведеться робити шкребки?
— Не дуже. Черт добре розбивається, принаймні я таке чув.
Поки Роланд перетягував сухі гілки для багаття в діброву, де росли верби й вільхи, біля краю замерзлого струмка, Сюзанна оглядала берег, шукаючи черт. На той час, коли в її арсеналі вже була дюжина великих каменів, вона також помітила гранітний валун, що ріс із-під землі, рівний, вивітрений негодою. Вона вирішила, що він чудово послужить ковадлом.
Черт справді коловся вдало — до того часу, як Роланд привіз третю велику купу гілля, в Сюзанни вже було напоготові тридцять скребків. Він склав малу купку хмизу для розпалу, і Сюзанна прикривала її руками, бо вже почався мокрий сніг, і хоча вони працювали під доволі щільною запоною дерев, їй подумалося, що невдовзі вони обоє будуть мокрі як хлющ.
Коли багаття зайнялося, Роланд відійшов на кілька кроків, знову опустився на коліна і склав руки.
— Знову молишся? — здивувалася Сюзанна.
— Те, чого ми навчилися в дитинстві, має звичку супроводжувати нас усе життя. — Він на декілька секунд заплющив очі, потім підніс складені руки до рота й поцілував їх. Єдине слово, яке Сюзанна змогла розчути, — Ґан. По тому він розплющив очі й підняв руки, красиво розкинув їх, наче птах, що летить. А коли знову заговорив, його голос звучав сухо і прозаїчно: містер Перейдімо-до-справ. — Ну що ж, дуже добре. А тепер до праці.
Як і Мордред, вони зробили з довгої трави мотузку і підвісили першого оленя (того, що вже був без голови) за задні ноги до нижньої гілляки верби. Роланд розпоров йому ножем живіт, попорпався рукою в нутрощах і витяг два червоні органи, з яких крапала кров. Сюзанна подумала, що то нирки.