Темна вода
Шрифт:
Неподалік від огорожі, на самому початку пляжу біля кущів стовбичив корабель. Вірніше, це був звичайний річковий буксирний катер, видно, списаний на металобрухт. Але хтось із підприємливим розумом використав його інакше: пофарбував у темно-жовтий колір, обладнав на палубі щось на зразок відкритої тераси кафетерію, заставивши її столиками та стільчиками, рульову рубку переробив під бар і на довершення картини написав синьою фарбою на борту: „АВРОРА”.
Чому „Аврора”, Мельник зрозумів відразу.
Звичайно ж тому, що крейсер.
І не інакше.
На палубі за столиками не було вільного місця. А по сходинках туди-сюди сновигав народ, в основному —
Попри загальний галас і коктейль звуків, змішаний із дитячих криків, реготу та вищання „екстремалів” біля гірки та музики з динаміка Віталій раптом вирізнив для себе якесь додаткове джерело гамору. Воно видавалося какофонією в цьому таки справді гармонійно замішаному одне на одному тарарамі. Повівши головою на цей шум, Мельник наткнувся очима на трьох кремезних хлопчаків років по сімнадцять-вісімнадцять, чимось невловимо схожих один на одного. Двоє були в плавках, один — у смугастих „сімейних” трусах. З приводу свого купального костюма він явно не комплексував, так само як не відчував дискомфорту від попечених плечей. Про що вони говорили, Мельник не зрозумів, та й не дослухався до розмови. Але поява в полі його зору цієї трійці насторожила. Причому навіть звичайна пересічна людина, не знайома зі специфікою живої щоденної роботи карного розшуку і взагалі — міліції, повинна була підсвідомо відчути небезпеку для себе і про всяк випадок триматися від них подалі.
А Віталій навіть не підозрював — він з першого погляду готовий був закластися на сто баксів, що ці троє являють собою маленьку хижу зграю.
В чому вони винні, колишній опер ще не знав. Зате знав напевне — до кожного з них при бажанні можна причепити розбій, пограбування, хуліганство, зумисне завдання тілесних пошкоджень, як важких так і середньої тяжкості. Навіть замах на вбивство. Такі, коли налітають на когось всі гуртом, менш за все дбають про те, аби ненароком не вбити людину. А крадіжка відпадає. Вони не полізуть, крадучись, у чиюсь порожню квартиру, аби забрати кілька тоненьких золотих ланцюжків і сто доларів із сховку в шафі під чистою білизною. Це саме вони з більшим задоволенням готові зробити темного вечора в тихий підворітні.
Причому якщо не всі, то один із них точно вже мав проблеми з законом. Хто саме, Мельник не міг отак відразу вирахувати. Не міг і пояснити, чим ця компанія нагадує йому вуличну гопоту. Та цей не можливо пояснити. Такі речі опера і звичайні патрульні менти відчувають на підсвідомому рівні. І практично ніколи не помиляються в підозрах.
Від цих та їм подібних треба чекати неприємних сюрпризів, а то й просто біди. Ніхто інший з людей на пляжі на подібні думки та висновки Мельник не спровокував.
По залізних сходах „Аврори” трійця перла напролом. Причому той, що рухався перший, і не подумав пропустити хлопчину з пивом. Той спробував посунути назад, але його шарпонули рукою за плече, штурхонули вниз і той буквально скотився сходами вниз, примудрившись зберегти при цьому рівновагу і не впустити з руки пиво. Він щось вигукнув. Бичок у трусах розвернувся до нього з півдороги усім корпусом, подався головою вперед, ступив крок униз. Ображений хлопчина зрозумів — краще не гратися в героя, і швиденько чкурнув геть. Кривдник провів його таким поглядом, що Мельнику мимоволі стало страшно за хлопчину. Якщо в того є хоча б мінімальне почуття самозбереження, нехай краще надалі уникає зустрічі з цією компашкою.
Протаранивши невеличкий гурт спраглих біля стійки, трійця голосно привіталася з барменом. Кілька хвилин — і вони вже сунуть назад, тримаючи в руках по літровій пластиковій пляшці „Чернігівського”. Той, у трусах, почав глушити пиво вже на ходу. Інші не поспішали. Ніхто, крім Мельника, не звертав або не хотів звертати на них увагу.
Пройшовши на пляж, трійця оточила хлопця, який розлігся просто на траві — місця на піску вже не вистачило. Лежав він трошки далі від основної маси пляжників, причому вклався на бік, примостивши руки під голову, і, здається, спав. Ніби по команді ті, хто не відкоркував пиво, скрутили кришечки з горлечок, і на голосне: „Раз, два, три!” полили лежачого пивом.
Той з матюками скочив на ноги, і почав махати руками а ногами, намагаючись зачепити терористів. Ті стрибнули в різні боки, регочучи і так само матюкаючись. Нарешті политий зловив одного, ткнув кулаком у живіт, але, як видалося Мельнику, не сильно, швидше для порядку, граючись. Потім після короткої боротьби заламав його, стиснув шию в замок і видряпав у переможеного пиво. Після того пустив його, відваживши стусана під зад.
Виглядає, ці четверо — одна команда.
І там, де твориться щось кримінальне, та ще й із втручанням нечистої сили, четвірка відвертих гопників так і проситься в число перших, хто може бути якимось боком реально причетний до цих подій.
Відмахнувшись від настирної оси, яка з’явилася біля носа, Мельник визначив для себе завданням номер один прокачати „чотирьох мушкетерів”. А оскільки в самий розпал полудневої спеки, коли довкола дуже багато народу, вони навряд чи ризикнуть чинити якійсь екстрим, Віталій вирішив відволіктися від основної мети свого перебування тут. Пройшовши вузьким проходом через лабіринти людських тіл, він дістався води, зайшов у неї, занурився з розгону і поплив.
Спочатку — навперейми течії, а потім — повністю віддавшись їй.
7. Коньячок під огірочок
— Тук-тук. Не проженеш, хазяїн?
Обухівський похмуро глянув на Мельника, потім — на годинник.
— Половина десятої.
— У вас у такий час уже спати лягають?
— Дивись там... Тільки гуляти народ починає. Он, „Аврора”, приватне підприємство — там життя тільки починається. Вони до останнього клієнта.
— Хіба це не ваша контора?
— Наша — отой вагончик, ти його вже бачив. Крейсер цей довбаний стоїть фактично за межами території, яка належить до бази. За ним — чисте поле і дикуни.
— Бачив я сьогодні вже ті намети. Серед власного сміття люди живуть.
— Я б не називав тих, хто сере там, де спить і їсть, людями, — Обухівський зітхнув. — Так ти заходиш чи через поріг будемо говорити?
— Ну, раз хазяїн не проти...
Викупавшись, відчувши заодно на собі силу течії Десни і всі підводні сюрпризи, які вона приготувала, Мельник повернувся до себе. Він не знав, за якою системою буде тут харчуватися, тому вирішив це питання для себе просто: сходив до Люди в вагончик, накупив бульйонних кубиків, консервів, кілька пачок вермішелі „Мівіна”, випив заодно ще сотню зі своєї персональної пляшки і, зачинившись із середини в будиночку, заліг спати. Проспавши так більше трьох годин, сходив із чайником на кухню, де йому без проблем дозволили кип’ятити воду, приготував собі військово-польовий обід холостяка, перекусив і знову прогулявся по околицях. По обіді людей на пляжі значно поменшало.