Темна вода
Шрифт:
— Ви вже, мужики, вибачте ідіота, — миролюбно промовив він. — Це такий експеримент був.
— Який, на хер, експеримент? Ти зовсім із головою не дружиш?
— Вас мусив попередити Заруба.
— Та попереджав він нас, що ти підійдеш і треба якась допомога. Тільки він не казав, що ти зовсім на голову хворий.
— Добре, я все поясню. Тільки давайте зараз кудись у район „Аврори” відійдемо. З боку це виглядатиме так, ніби я повів вас могорич ставити.
— Ми на роботі не вживаємо, — попередив перший.
— Хто це знає? Он конкурент ваш на посту, — кивок у бік здоровила Серьоги. — Мене Віталій звуть, Мельник прізвище. Давайте знайомитися, чи що.
Рятувальників звали Микола Чабан
Після розмови з рятувальною командою і узгодження всіх деталей пройшло дві години. Мельник підозрював, що це трошки запізно, та інших варіантів у нього не було. Він не міг відразу по тому бігти до Люди у вагончик. Надто вже на виду опинився, тут треба витримати паузу.
Ближче до вечора в вагончику-маркеті стало трошки людно. Тут товклися в основному мужики, прицінюючись до пива та горілки. Віталій терпляче дочекався, поки Люда відпустить чергового набридливого клієнта, і підійшов до стійки впритул.
— Драстуйте, Людочко...
— О, драстуйте вам! Це вас тут недавно хтось із наших побив?
Нічого собі — новини наче сорока на хвості носить.
— А чому з ваших?
— Тут більше нема кому! — радісно повідомила Люда. — Кажуть, ви до когось у Козуби бігали. Ну, наші хлопці вас десь і перестріли.
— Хто каже?
— А всі!
— Гм, цікаво... Може ви знаєте, хто мене так?
— Ви самі повинні знати. До кого ходили, в тієї і питайте, — настрій у Люди ставав усе кращим. — Вам водки?
— Можна і водки, — Мельник витяг із кишені купюру. — Тільки у нас тут із вами розмова не так давно була. Ну, про рибку...
— Про яку рибку?
— Наче пацани якісь можуть кілька кілограм лящів чи щучок підігнати. Тільки ви казали, наперед замовляти треба.
— Це вам?
— Ага... Ну, не зовсім мені, але я розплачуватися буду. Коротше, замовляю рибу я. Тільки мені таких, крупненьких. Реально?
— Трошки запізно ви сказали. Вам на завтра?
— Якщо вийде.
— Ну, не знаю, — знизала товстими плечима Люда. — Нате вашу водку. А я якщо сьогодні когось побачу, то скажу. Не завтра, так позавтра принесуть. Нормально?
— А що робити? Спасибі вам, Людочко.
Пастка була дуже простенькою. Але Мельник дуже сподівався: ті, на кого вона поставлена, клюнуть на гачок.
Справді, досить займати глуху оборону. Пора починати справжнє полювання.
19. Доброго полювання
Він знову вбив комара.
Мабуть, мільйонного чи двомільйонного. Мельник знав, що цих лютих і набридливих комах тут значно більше, всіх усе одно не перетовчеш. Але від нудьги, втомившись сидіти в засідці вже після першої години сидіння, почав рахувати, скількох кровососів пощастить прихлопнути. На першому десятку безнадійно збився, потім зрозумів — марна це справа. На кожного розчавленого на щоці чи руці комара прилітає не менше десяти нових бійців. Тому облишив дурну справу і машинально бив їх просто так, без ліку.
На відміну від учорашньої ночі Мельник вирішив цього разу не спати на Тихому Затоні до ранку. Тут комарі, до речі, трошки допомагали — варто піддатися чарам сну, як відразу ж якійсь мерзотник залітав у вухо чи носа. До того часу, як почав сіріти новий день, Віталій уже чухався, наче блохастий собака.
Він і рятувальна команда вибралися сюди, коли остаточно стемніло. Ольга надвечір стала на диво нав’язливою, чого за нею в принципі поки не помічалося. Мельник досі шкодував, що повівся з нею трошки грубо, відіславши спати і пославшись на втому. Адже вдень ніякої втоми не виявляв, навпаки — показав таку швидкість і натиск, що білявка кілька разів не стримала крику. І ось тепер на тобі — замучився. Але, швидше за все, вона лише грала сильно ображену. Подметься і перестане. Зараз Мельника цікавив лише результат його задумки.
Рятувальники вислухали простенький план мовчки, особливих питань не задавали, з усім погодились, навіть не особливо вдавалися в деталі. Правда, в жодного з трьох „мисливців” не було зброї. Та нічого не поробиш. Мельник із досвіду знав, що найкраща зброя — це несподіваний напад.
Цього разу дісталися до Тихого Затону пішки, рухаючись у нічній темряві за Моругою. Той запам’ятав дорогу ще тоді, коли виїздив разом із опер групою на огляд місця убивства Кулакова. Не заблукали, лише йшли майже дві години: аби не перепливати Десну по темному, дісталися до траси, яка проходить через дамбу, там перейшли на інший берег і так само повернулися в зворотній бік, у потрібному місці завернувши в гущину лісу. Ліхтариками запаслися всі троє, тому не тинялися в темряві серед дерев, майже відразу знайшли нешироку стежку, якою вийшли нарешті до потрібного місця.
Спочатку сиділи разом, били комарів і стиха перемовлялися. Говорити їм особливо не було про що, тому раз по раз поверталися до плану ранкових дій. Правда, Мельник поки не знав, що робити, якщо Лютий з компанією не клюнуть на замануху про щедрого оптового покупця лящів і не виїдуть з ранку трусити чужі сітки та екрани. А те, що рибалки на затон уже навідалися, Віталій знав — уже по обіді на той бік плавало кілька мужиків на човнах із рибальським манаттям.
Коли почало сіріти, Мельник і його команда взялися до роботи. Рятувальники налаштували свого чудо-човна з моторчиком і зайвий раз пояснили Віталію, як ним кермувати. Потім зайнялися другим човном — його Мельник позичив сьогодні в діда Івана. Не просто позичив — узяв на прокат, заплативши старому вчителю півсотні гривень. Той навіть не спитав, для чого, тільки хитро підморгнув. Хоча ексклюзивне весло зажав, видав звичайну пару маленьких. Над водою традиційно нависав не надто густий туман. Але його було досить, аби Чабан перетнув затоку і заховався в єдиному придатному для цього місці — в очереті, яким заросла невеличка ділянка біля протилежного берега. Моруга лишався на березі — всяке може трапитись.
Годинник на руці Мельника показував десять хвилин на шосту, коли з вузенького проходу, по якому він учора дістався на Тихий Затон, керований дідом Іваном, поволі виплив уже знайомий імпортний гумовий човен. Навіть крізь туман Віталій упізнав Лютого на носу і Череду з веслом на кормі. Майже відразу за ними вигулькнув ще один човен. На веслах сидів Малий, Кора дивися поперед себе.
Обидва човни рухалися в тумані, наче примари.
Очевидно хлопці знали, де теоретично можуть стояти сітки. Череда розвертав свого човна без додаткових порад, працював веслами впевнено і звично. Другий човен рухався за ним. Швидше за все, міські жителі звикли вже довіряти аборигену.
Не допливаючи до берега, на якому зачаївся Мельник, човни зупинилися. Лютий взяв із дна човна якусь палицю з гачком, обережно опустив її у воду і почав водити туди-сюди. Нарешті задоволено ойкнув, потягнув палицю до себе. Віталій зі свого місця не міг розгледіти точно, що саме він знайшов, але здогадувався — зачепив чужу сітку, яку треба перевірити і спорожнити.
Він вирішив не чекати, поки вони це зроблять. Підвівся на повний зріст, швиденько зіпхнув свого човна на воду, умостився в ньому, запустив мотор. Це вдалося з першого разу, хоча раніше Мельник ніколи не мав справу із човнярськими моторами. Четвірка звернула на нього увагу лише тоді, коли ревнуло і загарчало. Мельнику таки вдалося застати їх зненацька, і поки вони квапливо розверталися йому назустріч, підійшов до них на відстань у пару метрів, зробив довкола них коло, збуривши невеличку хвилю на тихий воді затону, і закричав: