Третя карта
Шрифт:
— В Опера, в Опера, хочу в Опера, мій друже!
На десяту ранку Чучкевич «оформив» ще п'ятьох, котрі в картотеці Мельника проходили як «слабаки». «Докази» проти Лебедя і Стецька були, таким чином, «незаперечні».
Ознайомившись із показаннями арештованих, Лебідь закричав, зриваючи голос:
— Та ви що, озвіріли? Пане Діц, ми ж бо свої! На кого руку піднімаєте? Це все штучки Мельника! Ми ж очистили Львів, ми все для нової влади робили! Що ж це таке, пане Діц? Це ж наклеп Мельника, як ви не розумієте?!
Чучкевич підвівся з своєї табуретки і спроквола вдарив Лебедя грубезною спітнілою долонею — наче кіт.
Діц схопився з-за столу, гаркнув:
— Чучкевич!
Той якусь хвилину не знав, що робити, затим розпрямився, цокнув підборами та й вийшов з камери. Діц наблизився до Лебедя, зняв із нього наручники, усміхнувся по-змовницькому і шепнув:
— Невже ви не розумієте, що так зараз треба?
— Що треба? — так само тихо спитав його Лебідь.
— Потрібно страждання, — мовив Діц. — Хіба важко збагнути? Хто-хто, а вже ви мусили б зрозуміти це, пане Лебідь. Вам і вашим друзям потрібен терновий вінок національного страждання. До серйозної, найсерйознішої боротьби ви приєднаєтесь трохи пізніше. Ви мене зрозуміли, пане Лебідь?
… Гестапо зафіксувало три самогубства членів ОУН. Один із самогубців, учитель Гребенкж, написав у передсмертній записці: «Я був самостійником, а зараз я збагнув, що я наймит. Я вважав себе за патріота вільної України — виявилося, що я мавпа, яка тягала каштани з вогню для гітлерів. Мені соромно жити».
А дев'ятнадцятирічного легіонера «Нахтігаля» Миколу Шаповала, сина селянина Степана, повісили у дворі львівської в'язниці. Було вишикувано каре німецьких солдатів. Віддалік стояли оунівці з штабу Мельника.
— Український бандит Микола Шаповал, який виявив невірність ідеям рейху, за зраду справі Великої Німеччини присуджується до смертної кари через повішення. Так буде з кожним українцем, який думкою, словом або ділом зрадить Великій Німеччині, — зачитав вирок Діц, удивляючись очима в обличчя мельниківських штабістів.
Ті стояли сумирні: в очах у них були острах і зацькована, рабська шаноба…
Полковник Лахузен, помічник адмірала Канаріса, все-таки встиг зустріти Оберлендера — всі берлінські аеродроми контролювала армія, отож про час прибуття «юнкерсів» із Львова до штабу ОКВ (і відповідно в абвері) дізналися негайно.
А що Оберлендера не було арештовано, а тільки викликано до партійної канцелярії для пояснень, то Лахузен посадив його в «майбах» і сказав:
— Гіммлер виграв. На цьому етапі виграв. Але Розенберг і Канаріс наполягли на тому, щоб Бандеру помістити в окремий «котедж» Заксенхаузена: там тримають «національні резерви», з якими треба буде працювати. На певному етапі й за певних умов ми повернемося до Бандери. Він буде в ореолі мученика національної ідеї — це справляє враження. Вам слід випередити події: внесіть пропозицію негайно вивести «Нахтігаль» до генерал-губернаторства. Запропонуйте додати легіону поліцейські функції на польських або сербських землях. — Лахузен закурив і, глибоко затягнувшись, сказав:-Або на французьких. Головне — обличчя не втрачайте. Канаріс, мені здається, вже домовився про ваше відрядження до Праги по лінії мого відділу з продовженням роботи в університеті. Затим ми знову переведемо вас до Росії, як тільки упаде Москва: потрібно буде налагоджувати сільське господарство у чорноземних областях — це ваш коньок.
— Прикро, — мовив Оберлендер, і його м'яке, округле обличчя зробилося жорстким. — Прикро, коли програємо у дрібницях.
— Всякий програш таїть у собі виграш. Ставтесь до програшу як до предтечі перемоги. Гітлера не стане — дух нації вічний. Він зробить те, що
Оберлендер глянув на Лахузена допитливим поглядом.
— Чи не занадто ризиковано говорите, полковнику?
— Я веду машину, радіо увімкнуто, вас викликають, щоб дати прочуханки, — що за користь вам доносити на мене? Засуджуючи особу Адольфа Гітлера, я думаю тільки про велич Німеччини і ні про що інше. Та й потім, знаєте, краще одержувати тисячу марок за те, що тримаєш язик за зубами, аніж сто за те, що тримаєш кайло в руках.
— Розумно, — згодився Оберлендер. — Вельми розумно. Для себе — не для справи. Виходить, ідея васальних слов'ян вичерпала себе?
— Поки що важко говорити. Армія підтримує Розенберга. Можливо, нам пощастить внести до одного важливого документа зо два вельми важливих абзаци. Ми гадаємо, що фюрер — на цій стадії — підпише наш документ; йому бракує часу вчитуватися в абзаци, оскільки більшовики завзято воюють. Абзаци важко протягувати у дні миру; війна допомагає тим, хто ризикує…
… Розенберг надіслав до Львова директиви, доручивши апаратові партійного гауляйтера ознайомити з ними усіх співробітників міністерств східних територій; копію він вручив фюрерові, щоб «відвести всілякі інсинуації з приводу мого так званого лібералізму щодо слов'ян».
Перший документ називався «Пам'яткою для молодих працівників рейхсміністерства», і в ньому було сказано:
«1. Не помиляється той, хто не присвятив себе боротьбі.
2. Стислі вказівки у формі наказу — ніяких роз'яснень: українці воліють бачити в нас авторитетних керівників.
3. Якщо в тебе і є підстави обурюватися німцем, твоїм колегою, — не роби цього у присутності українця. Перед українцем захисти і приховай будь-яку помилку німця.
4. Вирішальне: здобуті нові території на Україні належать німцям віднині й навіки. Тому слід застосовувати найжорстокіші заходи щодо місцевого населення, коли цього потребуватиме державна необхідність.
5. Не мучся наслідками твоїх дій для українця — думай про інтереси Німеччини.
6. Не здумайте залучати українців до націонал-соціалізму! Не допускайте їх до наших завдань!
7. Бідування і голод українці терпіли століттями. Не здумайте запропонувати їм німецький стандарт!
8. Ніякого співчуття до українця! Ви господарі — віднині й назавжди!»
Наступна директива мала суто економічний характер, роз'яснюючи, які повинні бути норми видачі продуктів на душу населення.
«Українець, який працює, одержує по відривних талонах двісті грамів хліба на день. Дитина — сто грамів. Тому, хто працює, — і тільки йому — на місяць видаються по карточках такі продукти: 60 грамів масла (з розрахунку 2 грами на день); 400 грамів борошна, 300 грамів крупи, 1,5 кілограма м'яса, 250 грамів цукру, 2 коробки сірників, 30 штук цигарок».
З приводу промислових товарів у директиві було сказано таке:
«Якщо українець виявить бажання купити пальто, костюм або черевики, він зобов'язаний написати мотивовану заяву до управителя будинку, який повинен створити комісію для обстеження заявника: якою мірою той має потребу в черевиках або пальті; мати дві пари черевиків або два костюми українцеві заборонено. Висновок про справжнє економічне становище заявника та про стан його взуття і костюма має бути передано до районної управи, а звідти — з висновком авторитетного службовця (бажано завізоване німецьким керівником) — надсилається до міської управи, яка виносить остаточну ухвалу».