Тунель
Шрифт:
Уже другого дня тунельні акції піднялися на сім відсотків! Одна зухвала газета надрукувала вранці повідомлення про те, що в наступному місяці Етель Ллойд заручиться з Маком Алланом.
Удень інша газета опублікувала спростування Етель.
Міс Ллойд заявила: «Той, хто поширює таку чутку,— найбільший брехун у світі. Я — щирий друг Мака Аллана. Це правда, і я цим пишаюся.»
Проте репортери не дрімали. І через кілька тижнів газети обійшла замітка, сповнена прозорих натяків на те, що Мак Аллан знов переїздить до Нью-Йорка.
Це була правдива звістка,
Знизу будівля була готова до шостого поверху, а згори були опоряджені тридцятий і двадцять дев'ятий поверхи. Посередині зяяло плетиво ґрат залізного каркасу, в якому вдень повзали й стукали молотками малесенькі люди.
Аллан жив на другому поверсі, якраз над великою центральною аркою вокзалу. Він перевів свій робочий кабінет до просторої ресторанної зали, з якої відкривався мальовничий краєвид на Гудзон та нью-йоркську набережну.
Етель не могла спокійно дивитися на ту величезну незатишну залу, вже сам вигляд якої навіював меланхолію, і вирішила взяти участь в її оздобленні. Вона звеліла вислати зі своїх массачусетських оранжерей кілька вагонів кімнатних рослин і сама привезла в автомобілі сувої килимів.
Алланів вигляд їй не сподобався. У нього був блідий, нездоровий колір обличчя. Він швидко сивів, погано спав і мало їв.
Етель послала до нього одного з батькових кухарів — мастака-француза; поглянувши на людину, він міг сказати, які страви припадуть їй до смаку. Далі Етель пояснила Алланові, що тепер йому особливо потрібне свіже повітря, оскільки штольні отруїли його кров. Без зайвих слів вона почала приїздити щодня о шостій в своєму автомобілі кольору слонової кості й рівно годину катала Аллана за містом. Він не заперечував. Під час цих прогулянок вони іноді не перемовлялися жодним словом.
Чутка про те, що невдовзі мають відбутися заручини, зринала в газетах усе частіше. Внаслідок цього акції синдикату почали підвищуватись. (Ллойд тайкома доручив скупити їх на десять мільйонів доларів, коли вони майже нічого не коштували, і вже тепер заробив на них ціле багатство!)
Акції важкої промисловості також росли. У всіх справах, навіть у найменших, помітне було поліпшення. Вже та обставина, що автомобіль Етель Ллойд щодня рівно о шостій під'їздив до станції Хобокен, впливала на світову біржу.
Комедія, що завдавала Аллану сорому й мук, набридла йому, і він вирішив діяти.
Під час однієї з прогулянок він освідчився Етель.
Однак Етель тільки весело засміялася й глянула на нього великими здивованими очима.
— Не кажіть дурниць, Аллан! — вигукнула вона.
Аллан підвівся й постукав шоферові. Він був смертельно блідий.
— Що ви збираєтесь робити, Аллан? — злякано, не вірячи своїм очам, запитала Етель і почервоніла.— До Нью-Йорка тридцять миль!
— Мені байдуже! — безцеремонно кинув Аллан і виліз з автомобіля. Він пішов, не попрощавшись.
Кілька годин Аллан блукав у полях і лісах, скрегочучи зубами від гніву й ганьби. Все, годі водитися з тою інтриганкою! Годі! Ніколи, ніколи в житті вона більш його не побачить! Нехай їй грець!
Нарешті він натрапив на якусь залізничну станцію й поїхав до Хобокена. Повернувся Аллан серед ночі. Він одразу викликав свій автомобіль і вирушив до Мак-Сіті.
Цілими днями Аллан не виходив з тунелю. Йому не хотілося бачити ні людей, ні білого світу.
4
Етель Ллойд вийшла на яхті в море й проплавала тиждень. Вона запросила з собою Вандерштіфта й дошкуляла йому так, що він ладен був кинутися за борт і хрестом-богом присягавсь повік не бачитися з Етель Ллойд.
Повернувшись у Нью-Йорк, вона ще того самого дня під'їхала до станції Хобокен і спитала про Аллана. Їй сказали, що він у тунелі. Етель тут-таки послала телеграму в Мак-Сіті. Вона просила в Аллана вибачення. Його пропозиція, писала Етель, захопила її зненацька, і вона, розгубившись, зробила велику дурницю. Вона просить його приїхати завтра на вечерю й навіть не чекає відповіді — нехай це доведе йому, що вона на нього розраховує.
Аллан іще раз витримав тяжку боротьбу з самим собою. Він одержав телеграму Етель у тунелі й прочитав її при світлі запорошеної електричної лампочки. Десяток таких лампочок блимало у мороку штольні, і це було все. Аллан думав про мертві штольні. Він їх бачив! Американські, європейські, океанські... Він бачив усі оті тисячі машин, що працювали марно. Бачив пригнічених, виснажених одноманітною роботою інженерів на покинутих станціях. Сотні інженерів уже пішли від нього, не в змозі терпіти далі це монотонне життя. Очі в Аллана палали. Коли він згортав телеграму Етель, у його вухах раптом почало шуміти. Він чув гуркіт поїздів у штольнях — тунельних поїздів, що переможно мчали від Америки до Європи. Вони дзвеніли й свистіли в його мозку, і він хмелів від їхнього шаленого перестуку...
Етель зустріла Аллана жартівливими докорами: він, мовляв, мав знати, що вона — розпещена, примхлива пустунка!
Від цього дня її автомобіль знов рівно о шостій під'їздив до тунельної станції. Тепер Етель змінила свою тактику. Досі вона просто осипала Аллана своєю увагою. Цього вона більш не робила. Навпаки, Етель почала привчати Аллана виконувати її забаганки.
Вона казала:
— Завтра грає Бланш. Я б залюбки пішла, Аллан!
Аллан діставав квитки в ложу й нудьгував, спостерігаючи, як та актриса впадає то в істеричні ридання, то в істеричний сміх.