Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Кепкує з дурня. Аж голосить,
Аж плаче, бідний, батька просить,
Щоб та Фамар сестра прийшла.
«Драгий мій отче і мій царю!
Вели сестрі моїй Фамарі,
Щоб коржика мені спекла
Та щоб сама і принесла,
То я, вкусив його, возстану
З одра недуги». Вранці-рано
Фамар спекла і принесла
Опріснок [53] братові. За руку
Амон бере її, веде
У темну храмину, кладе
Сестру на ліжко. Ламле руки,
53
Опріснок — прісний, неквашений хліб;
Сестра ридає. І, рвучись,
Кричить до брата: «Схаменись,
Амоне, брате мій лукавий!
Єдиний брате мій! Я! Я!
Сестра єдиная твоя!
Де дінусь я, де діну славу,
І гріх, і стид? Тебе самого
І бог, і люде прокленуть!..»
Не помогло-таки нічого.
Отак царевичі живуть,
Пустуючи на світі.
Дивітесь, людські діти.
І поживе Давид на світі
Не малі літа,
Одрях старий, і покривали
Многими ризами його,
А все-таки не нагрівали
Котюгу блудного свого.
От отроки й домірковались
(Натуру вовчу добре знали),
То, щоб нагріть його, взяли,
Царевен паче красотою,
Дівчат старому навели.
Да гріють кров'ю молодою
Свого царя. І розійшлись,
Замкнувши двері за собою.
Облизавсь старий котюга.
І розпустив слини,
І пазури простягає
До Самантянини [54] ,
Бо була, собі на лихо,
54
Самантянииа — Авісага Сунамітянка, із племені сунамітян, стародавнього народу, що жив, як і євреї, у Палестині.
Найкраща меж ними,
Меж дівчатами; мов крин той
Сельний [55] при долині —
Меж цвітами. Отож вона
І гріла собою
Царя свого, а дівчата
Грались меж собою
Голісінькі. Як там вона
Гріла, я не знаю,
Знаю тілько, що цар грівся
І… і не познаю [56] .
По двору тихо похожає
Старий веселий Рогволод.
Дружина, отроки, народ
Кругом його во златі сяють.
55
Крин сельний — польова лілея.
56
Ю (церк. — слов.) — її.
У князя свято: виглядає
Із Литви князя-жениха
За рушниками до Рогніди.
Перед богами Лель і Ладо [57]
Огонь Рогніда розвела;
Драгим єлеєм полила
І сипала в огнище ладан.
Мов ті валькірії [58] , круг неї
Танцюють, граються дівчата
І приспівують:
«Гой, гоя, гоя!
Новії покої
Нумо лиш квітчати.
Гостей сподіватись».
57
Рогволод — полоцький князь.
Рогніда — дочка Рогволода, була посватана за київського князя Ярополка, а Володимир, тоді ще новгородський князь, напав на Полоцьк, убив Рогволода і сам одружився з Рогнідою.
Лель і Ладо. — Ладо,
58
Валькірії — богині війни у германців.
За Полоцьком, неначе хмара,
Чорніє курява. Біжать
І отроки, й старі бояра
Із Литви князя зустрічать.
Сама Рогніда з Рогволодом
Пішла з дівчатами, з народом.
Не із Литви йде князь сподіваний,
Ще незнаємий, давно жаданий;
А із Києва туром-буйволом
Іде веприщем за Рогнідою
Володимир князь со киянами.
Прийшли, і город обступили
Кругом, і город запалили.
Владимир князь перед народом
Убив старого Рогволода,
Потя народ, княжну поя [59] ,
Отиде в волості своя,
Отиде з шумом. І растлі ю,
Тую Рогніду молодую,
І прожене ю, і княжна
Блукає по світу одна,
Нічого з ворогом не вдіє.
Так отакії-то святії
Оті царі.
Бодай кати їх постинали,
Отих царів, катів людських!
Морока з ними, щоб ви знали,
Мов дурень, ходиш кругом їх,
Не знаєш, на яку й ступити.
59
Потя (церк. — слов.) — порізав, побив.
Поя (церк. — слов.) — узяв (в цьому контексті—в наложниці).
Так що ж мені тепер робити
З цими поганцями? Скажи,
Найкраща сестро Аполлона,
Навчи, голубко, поможи
Полазить трохи коло трона;
Намистечко, як зароблю,
Тобі к великодню куплю.
Пострижемося ж у лакеї
Та ревносно в новій лівреї
Заходимось царів любить.
Шкода і оливо тупить.
Бо де нема святої волі,
Не буде там добра ніколи.
Нащо ж себе таки дурить?
Ходімо в селища, там люде,
А там, де люде, добре буде,
Там будем жить, людей любить,
Святого господа хвалить.
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
«Добро, у кого є господа…»
Добро, у кого є господа,
А в тій господі є сестра
Чи мати добрая. Добра,
Добра такого таки зроду
У мене, правда, не було,
А так собі якось жилось.
І довелось колись мені
В чужій далекій стороні
Заплакать, що немає роду,
Нема пристанища, господи!
.
Ми довго в морі пропадали,
Прийшли в Дар’ю на якор стали;
З Ватаги [60] письма принесли,
І всі тихенько зачитали.
А ми з колегою лягли
Та щось такеє розмовляли.
Я думав, де б того добра,
Письмо чи матір, взять на світі?
«А в тебе єсть?» — «Жона, і діти,
І дом, і мати, і сестра!
А письма нема…»
[Друга половина 1848,
Кос-Арал]
60
Прийшли в Дар’ю… — тобто в Сир-Дар’ю, річку, що впадає в Аральське море.
Ватага — рибальський зимівник. Після завершення навігації 1848 р. у подібному зимівнику розташувалася експедиція для дослідження Аральського моря, в якій брав участь Т. Шевченко.