Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Напередодні, як привезли ваш лід, припаси й вашу самовбивцю-свиню. На одинадцятий день після того, як ваша авіація нібито потопила підводний човен. За три дні до того, як ви оце сюди прибули. А що, то були ваші приятелі?
— Ви, звісно, радирували про них?
— Аякже. Та досі не маю ніякої відповіді.
— Можна послати од вас три радіограми?
— Авжеж. Тільки-но будуть тексти, одразу й передамо.
— Ми зараз почнемо вантажити пальне та лід і переносити припаси. Чи є там щось таке, що могло
— Не знаю. Там є перелік. Я розписався, що все одержав, але прочитати по-англійському не міг.
— А курей чи індичок вони не прислали?
— Прислали, — сказав лейтенант. — Я приберігав їх як сюрприз.
— Ми поділимося з вами. І пивом поділимось.
— Мої люди допоможуть вам вантажити лід і пальне.
— Добре. Я вам дуже вдячний. Мені б хотілося години за дві одчалити звідси.
— Розумію. А нас залишають тут ще на місяць.
— Знову?
— Знову.
— А як на це дивляться ваші люди?
— Та тут усі штрафники.
— Дуже вдячний вам за допомогу. І весь науковий світ вам вдячний.
— І Гуантанамо?
— Гуантанамо — то Афіни нашої науки.
— Я думаю, черепашатники могли затаїтися неподалік.
— І я так думаю, — сказав Томас Хадсон.
— Захистки пороблено з віття кокосових пальм, і воно було ще зелене.
— Скажіть мені все, що знаєте.
— Та я нічого більше не знаю. Радіограми хай хтось принесе. Я не хочу підніматися на борт, щоб не заважати.
— Якщо за цей час, поки мене не буде, пришлють якийсь харч, що швидко псується, заберіть собі.
— Дякую. Мені дуже прикро, що ваша свиня викинула такого коника.
— Дарма, — сказав Томас Хадсон. — Кожен з нас має свої труднощі.
— Я скажу своїм людям, щоб не піднімалися на борт, а допомагали на березі.
— Дякую, — мовив Томас Хадсон. — Ви більше нічого не можете пригадати про ті шхуни?
— Та звичайні собі черепашатники. На вигляд зовсім однакові. Наче їх той самий майстер спорудив. Вони обігнули риф і вже були повертали сюди. А тоді змінили напрям і пішли за вітром на Кайо-Крус.
— По цей бік рифу?
— Так, аж поки зникли з очей.
— А що той підводний човен у районі Кайо-Саля?
— Виплив на поверхню і збив спостережний аеростат.
— На вашому місці я б не відміняв стану облоги.
— А я й не відмінив, — сказав лейтенант. — Тим-то ви й не бачили нікого на березі.
— Я бачив сполоханих птахів.
— Бідолашні птахи, — мовив лейтенант.
VI
Вони йшли за вітром, тримаючи курс на захід і обминаючи риф з прибережного боку. Баки були повні пального, льодовник напакований льодом, а внизу вільна од вахти зміна патрала курей. Ще одна зміна чистила зброю. Місток до половини людського зросту затягли брезентом і з обох боків катера почепили довгі дошки, що величезними літерами сповіщали про його наукове призначення. Дивлячись за борт, щоб не втратити з очей глибини, Томас Хадсон бачив жмутки курячого пір'я, що падали на спінену катером воду.
— Тримайся якнайближче до берега, але так, щоб не наскочити на мілину, — мовив він до Ари. — Ти ж знаєш ці місця.
— Я 'знаю, що з цього не буде добра, — відказав Ара. — Де ми маємо стати на якір?
— Я хочу обстежити ближчий кінець Кайо-Крусу.
— Обстежити можна, але навряд чи це багато дасть. Невже ти гадаєш, що вони сидітимуть там?
— Ні. Але, може, Їх бачив хтось із тамтешніх рибалок. Чи вуглярів.
— Добре, якби ущух вітер, — сказав Ара. — Хоч би днів зо два постояв штиль.
— Тут, за Романо, завжди дме.
— Я знаю. Але цей вітрюга такий пронизливий, наче десь у міжгір'ї. За такого вітру нам їх нізащо не застукати.
— Поки що всі наші передбачення справджуються, — сказав Томас Хадсон. — Може, й пощастить. Але вони могли захопити Лобос і звідти викликати по радіо інший підводний човен, щоб підібрав їх.
— Виходить, вони не знали, що там був ще один підводний човен.
— Очевидно. За десять днів вони могли далеко запливти.
— Якби хотіли, — мовив Ара. — Слухай, Томе, годі мізкувати. В мене аж у голові гуде. Краще вже тягати бочки з бензином. Ти мізкуй сам, а мені кажи, куди кермувати.
— Кермуй прямо, але пильнуй, щоб не наскочити на ту бісову Мінерву. Тримай далі від рифів та піщаних кіс.
— Гаразд.
То ти гадаєш, що, коли їх хряпнуло, у них вийшов з ладу радіозв'язок? — думав Томас Хадсон. Але ж вони напевне мали запасну рацію. Одначе Пітерс ні разу після того не зловив їх на УКХ. А втім, це нічого не доводить. Ніщо нічого не доводить, крім єдиного: три дні тому тут бачили дві шхуни ловців черепах, що пішли тим самим курсом, яким оце йдемо ми. Чи мали вони на палубах човни? От чорт, я забув спитати. Та, певне, мали, бо ж лейтенант сказав, що то були звичайні собі багамські черепашатники, тільки зверху видніли захистки з пальмового віття. Скільки їх? Цього ти не знаєш. Чи є поранені? І цього ти не знаєш. Як вони озброєні? Єдине, про що ти знаєш, це що в них є автомат. Яким курсом вони пішли? Поки що ми йдемо тим самим, що й вони.
Може, знайдемо щось між Кайо-Крусом і Мегано, подумав він. Навряд щоб ти там щось знайшов, окрім птаства та слідів ігуан на піску навколо джерела.
От бачиш, усе це відвертає твої думки від інших речей. Яких інших? Немає в тебе більш нічого. Та ні, є. Є оце судно, і люди на ньому, і море, і оті мерзотники, на яких ти полюєш. А потім ти повернешся до своїх котів, і поїдеш до міста, і геть уп'єшся, і приволочиш своє тлінне тіло додому, а тоді знов будеш готовий вирушити в море й робити те саме.