Твори в п'яти томах. Том V
Шрифт:
— Даниле Яковичу! Там таке… — розгублено прошепотів.
— Що трапилося?
— До наших пасток попали такі великі пацюки… Як коти… ні, мабуть, як собаки!
Данило Якович посерйознішав, глибше насунув кашкета.
— Ходімо, покажеш!
Вони вийшли. Олд-Бой глянув на Богдана і Сашка. Потім поманив їх пальцем і, коли ті підійшли, пошепки сказав:
— Слухайте, чи це не тому, що пацюки нажерлися опроміненого зерна?..
— Н-не може бути, — вагаючись, відповів Богдан, — так швидко? Н-не може бути!
— А кіт? А лисина Андрія Антоновича? Адже ми, по суті,
І Богдан, і Сашко мовчали. Найгірше почував себе Сашко — адже саме він був винен у тому, що пацюки змогли наїстися опроміненого зерна. А що коли й справді?
— Ходімо! — наказав Олд-Бой. — Тут ми нічого не дізнаємося.
— Куди?
— Подивимося на пацюків. Хтозна, може, це й не те, про що ми думаємо. Люко, — гукнув він, — якщо бажаєте, ходімо з нами, це ж у певній мірі й ваша галузь.
Але Люка не схотіла йти.
— Та я й слухати не хочу про цю погань. Ні, не піду!
Приятелі побачили Данила Яковича біля пасток. Справді, пацюки були дуже великі. Звичайно, робітник трохи перебільшив, кажучи про їхній розмір. А втім, їх справді можна було порівняти з котами.
— Брр… — пробурмотів Богдан. — Не можу дивитися на таку погань!..
Петро уважно приглядався. Він чув, як Данило Якович наказував знову поставити пастки, поїхати до міста й привезти отрути. Петро похитав головою і одійшов убік.
— Ні, — сказав він товаришам, — здається, це не те, опромінення тут ні при чому. Просто великі пацюки. Ходімо, хлопці, це нас не стосується.
Проте, відходячи, він ще кілька разів озирався; йшов додому похмурий і заглиблений у свої думки. Попрощавшись із Богданом і Сашком, Олд-Бой не пішов до своєї кімнати, а повернувся до лабораторії. Там він замкнув за собою двері, розклав на столі папери, які привіз разом з апаратурою, і заглибився в них. То були складні радіосхеми, рисунки якихось дивних апаратів невідомого призначення. Олд-Бой рисував ці схеми, додавав до них розрахунки, що складалися з незрозумілих позначок і рядів довгих цифр, закреслював ці цифри, рвав на шматки рисунки і креслив нові. Але й вони його не задовольнили, і він знову рвав їх. Щось у нього не виходило, проте він уперто шукав розв’язання проблеми, що, очевидно, мучила його. Нарешті, стукнув кулаком по столу:
— Все одно буде по-моєму! Я доведу! Будь-що доведу! І ніякі пацюки не завадять мені, навпаки, тепер це матиме виняткове значення!
Більше він не проронив ні слова. Працював довго, вперто, курячи сигарету за сигаретою.
9. У РАДГОСПІ ПОЧИНАЮТЬСЯ ЧУДЕСА
Читач, напевно, погодиться з автором: не наше, зрештою, діло описувати докладно всі обставини життя чотирьох експериментаторів у радгоспі “Перемога”. Так само не аналізуватимемо їхні настрої.
Перед нами стоїть інше, важке й відповідальне завдання.
Зрештою, що таке кохання, ревнощі й інші особисті справи поряд з важливими науково-технічними факторами?..
Богдан знайшов чудовий спосіб контролювати вплив опромінення міліметровими радіохвилями й інфразвуковими коливаннями на корів, біля яких він працював за певним примусом безжалісного Олд-Боя. Щоранку Богдан куштував молоко й вершки від опромінених корів — і щоранку помічав, що молоко стає густіше, вершки жирніші й солодші. Тетяна Гаврилівна всміхалася дедалі приємніше, а її обличчя ставало симпатичніше. Звісно, не таке вродливе, як обличчя чорноокої дівчини… проте навіщо згадувати?..
Сашко закінчував опромінювати зерно. Не опромінювали тільки те зерно, яке вирішено було посіяти для контролю: адже саме так, у порівнянні, роблять завжди контрольну перевірку. Тим часом Сашко охоче допомагав Люці в її роботі коло кролів.
Кролі, що з ними працювала Люка, росли просто на очах.
Люку в основному цікавили кролі як об’єкт біологічних досліджень. Ще в інститутській лабораторії Люка розробляла засоби локалізації впливу ультракоротких хвиль на окремих ділянках живого організму. Так опромінити організм, так підібрати довжину хвилі, тривалість опромінення й потужність випромінювання, щоб, скажімо, концентрувати радіоколивання на шлунок, зовсім не зачепивши серця або кишок. Люка досягла в цій галузі вже чимало. Тож хіба могла вона не використати чудові можливості нового генератора Олд-Боя, не дослідити впливу міліметрових хвиль і інфразвукових коливань на живі організми? Це був би просто злочин — принаймні з її погляду.
І в цій царині Люка теж досягла певних наслідків. І Сашко, й Богдан, і навіть Петро захоплено стежили, як Люка почала лікувати пухлину на нозі мисливського собаки Данила Яковича, красивого великого сетера. Внаслідок двох чи трьох опромінень, на які собака майже не реагував, пухлина значно поменшала й зовсім не турбувала тварину. А до того собака скавчав, тільки-но хтось торкався його ноги.
— Бактерії в пухлині вбито, — задумливо сказала Люка, — я певна. А от як це довести? Як зробити аналіз?..
Вона замислилася.
— Проте…
— Що “проте”, Люко? — спитав Сашко.
— Бач, треба було б вирізати рештку пухлини. Хоч це й не моє діло, до того ж тут немає відповідних умов… у рану може попасти інфекція. І все-таки… Я спробую!
На невеличкій нараді було затверджено те, що запропонувала Люка. А запропонувала вона “електричний скальпель” — дивний, проте дуже простий прилад.
Під час операції був присутній і Данило Якович. Визнаємо відверто: директор радгоспу не приховував деякого хвилювання, бо ж на імпровізованому операційному столі лежав його чудовий сетер!
Але загальний спокій і впевненість вплинули й на нього. Данило Якович хвилювався, проте зацікавлено стежив, як Люка в своєму сніжно-білому халаті взяла дерев’яну ручку, на кінці якої був невеличкий шматок срібного дроту. Дріт з’єднувався провідником з обкладинкою конденсатора в генераторі. Другу обкладинку було з’єднано з широким аркушиком латуні, який підклали під сетера. Пацієнт спокійно лежав на столі, міцно прив’язаний ременями.
Богдан був біля генератора, Сашко — біля собаки, Олд-Бой і Данило Якович як спостерігачі стояли осторонь — оце й усі свідки цієї незвичної операції.