Твори в п'яти томах. Том V
Шрифт:
— Стільки води?
— Так, ми можемо тепер не шкодувати, що витрачаємо її. Грехеме, Бінче! Ага, вони вже пішли?.. Добре… Зараз ідемо й ми.
Професор Тарп підійшов до апарата.
— Працює… І непогано працює… А все ж таки мені бракує грошей. Цю модель треба було б зробити значно більшою, Охасі. Ну, та нічого, зате я ні від кого не залежу. Мене ніхто не контролює, гм, я нікому не дозволяю цього, ось що…
Охасі пильно дивився просто в обличчя професорові. Перечекавши паузу, він обережно заговорив своїм звичним тихим голосом:
— Але,
— Я знаю це, — відповів Тарп.
Голос Охасі став ще ласкавішим:
— І головне, вас ніхто ні до чого не зобов’язував би, так само, як і тепер… Адже хіба було б на шкоду, пане професор, якби ще хтось працював біля вашого апарата?..
Тарп знову підозріливо подивився на Охасі:
— Що ви хочете сказати?
Тепер Охасі вже не говорив, слова, немов солодкий мед, виходили з його рота улесливим співом:
— Припустімо… тільки припустімо, нічого більше, пане професор, що якась організація… чи держава… скажімо… адже ж це тільки припущення… якась держава запропонувала б вам добру суму грошей за те, щоб ви дали їй розрахунки й креслення вашого нового апарата… і навіть зобов’язалася б про всі свої експерименти з тим апаратом повідомляти вас… Ваше ім’я так само горувало б над усіма роботами… Що б ви на це відповіли, пане професор?..
Тарп грюкнув кулаком по столу. Голос його гримів як грім:
— Я вигнав би з свого кабінету людину, що насмілилася б натякнути мені про таку пропозицію! Я викинув би її через вікно, Охасі! Слухайте, хіба ви не розумієте, що мій апарат використали б насамперед для воєнних потреб?.. Я не хочу цього. Досить балачок, Охасі! В нас мало часу. Я йду до лабораторії. Беріть важку воду й поспішайте туди.
Роздратовано посапуючи, Тарп вийшов. Охасі злісно подивився йому вслід. Бліде його обличчя було скривлене, він ледве чутно мурмотів:
— Так… я гадав, старий, що ти зберіг ще хоч трохи глузду… Гаразд, я помилявся… Що ж, у нас залишається інший шлях… Гаразд!..
Чи не помилявся професор Тарп, гадаючи, що про його винахід мало хто знає? Адже його апарат відкривав нову еру в добуванні важкої води. Справді, якби поставили цей апарат десь у міському водопроводі так, щоб крізь нього проходила вся вода, яку споживає місто, — скільки важкої води за добу відокремив би від звичайної апарат Тарпа!..
Та професор Тарп не замислювався над цим. Він цілком захопився роботою. Дві доби він з помічниками не виходив з лабораторії. І, коли минала третя доба, блідий від утоми професор вирішив спочити. Він записав дані останнього досліду, попрощався з помічниками, і вони розійшлися по своїх кімнатах у будинку професора Тарпа.
Професор довго не міг склепити очей. Його думки були прикуті до наукового досліду. Та, зрештою, втома узяла своє. Тарп заснув.
В його спальні було тихо й темно. Чути було тільки, як важко дихав професор, щось мурмотячи. А на стільці, на своїй подушці, спав улюблений професорів кіт Том. Бліді сріблясті промені місяця ледве помітно пробивалися крізь завіси вікна.
І раптом кіт підвів голову й заворушив вусами. Що трапилося?
По спальні наче прошмигнула якась безшумна спритна тінь. Легким рухом ця тінь майнула повз ліжко, де спав Тарп, на одну лише мить затрималася біля маленького столика, що стояв поруч ліжка, — і зникла. Це сталося так швидко, що навіть кіт не встиг нічого побачити.
Він поворушив вусами, лінькувато випростався, м’яко зіскочив з своєї подушки, підійшов до ліжка і ласкаво потерся головою об професорову руку, яка звисала з ліжка. Цього було досить, щоб професор прокинувся:
— Хто це? Томе, це ти?.. Безжалісна тварино, будити мене, коли я такий втомлений!.. Чого тобі?
Том вигинався, муркотів, шорстким язиком він лизав Тарпові руку.
— Е, тебе, либонь, спрага мучить? Пити схотів? Гаразд, зараз дам.
Професор простяг руку до свого нічного столика, на який завжди, лягаючи спати, ставив, за давньою звичкою, склянку з водою. Склянка була тут. Він налив води із склянки на блюдечко і дав Томові:
— На, пий. І, будь ласка, дай мені спати.
Кіт замуркотів задоволено й почав хлебтати воду.
Але майже тієї самої миті він скорчився, зойкнув — і важко впав на килим. Лапи його витяглися, шерсть настовбурчилася. Він не рухався. Професор похолонув. Тремтячими пальцями він увімкнув світло:
— Томе, що таке? Що з тобою?.. Він мертвий! Він скрутився кільцем, як учорашній кріль, якому дали випити важкої води… мертвої води…
Професор скочив з ліжка і прожогом кинувся до кімнати Грехема, найближчої з усіх. Стоячи перед дверима, він крикнув:
— Грехеме! Грехеме!
Напівсонний голос Грехема відповів йому:
— Алло, професоре, що скоїлось?
Через півхвилини професор дивився, як Грехем уважно оглядав мертвого Тома. Нарешті, Грехем підвів голову:
— Професоре, може, я помиляюся, але мені здається, що це вплив мертвої води. Треба негайно проаналізувати цю воду, що залишилася у вас у склянці. Ви можете зараз піти до лабораторії?
Тарп ішов слідом за Грехемом, шепочучи:
— Отже, якби не Том, я напевне випив би сам цю воду і лежав би тепер мертвий…
Раптом Грехем спинився:
— Тсс… хтось стоїть тут. Алло, це ви, Бінче? Чому в лабораторії світло? Хто там?
Напружений тихий голос Бінча відповів:
— Тихше, Грехеме, тихше… Ага, і професор з вами? Тихше! В лабораторії… я почув шум і вирішив перевірити… Мені здається, що там Охасі… Ваш револьвер з вами, Грехеме? Будьте напоготові, увага!
Бінч швидким рухом розчинив двері і, скерувавши в глиб кімнати свій револьвер, крикнув:
— Стій! Ні з місця! Стрілятиму! Стій!
Не вірячи своїм очам, професор Тарп побачив, як від стола, де стояла модель апарата, стрибнула людина. То був Охасі. Японець кинувся до вікна, водночас ховаючи в кишеню якісь папери.