У безодні

Переклад з англійської ОЛЕКСИ ЛОГВИНЕНКА

Малюнки ОЛЕКСАНДРА БАССА

Передмова МИХАЙЛА СЛАБОШПИЦЬКОГО

Йому пощастило бути в своїй країні сучасником Шоу й Уайльда, Стівенсона і Конрада, Харді і Форстера, Честертона і Кіплінга, Керролла і Моема… Ці голосні імена сяють яскравими зірками не тільки англійської, а й усієї світової літератури.

Пощастило йому і не загубитися поміж тих авторитетних імен, не лишитись одним із численних другорядних письменників, чиї книги померли разом

У своєму відкритому листі Анатолю Франсу з нагоди вісімдесятиліття Герберт Уеллс писав: “…І справді, що можуть роки зробити з Вами, якщо Ви вже й нині безсмертний! На якийсь час Ви поселилися тут, на землі прекрасної Франції, але Вам уготовано місце серед великої плеяди письменників, котрі вже живуть в Елізіумі і звертаються до молоді з юнацьким запалом і до всіх інших з незгасною мудрістю — до тих, хто живе сьогодні, і до прийдешніх поколінь на багато часів уперед! Мільйони ще ненароджених читачів, ставши дорослими, знайдуть у Вас… тонкого співрозмовника, найближчого друга…” В цих словах, звернених до Анатоля Франса, і його, Уеллсова, літературна доля, доля його прекрасних книг, до яких одне за одним приходять нові покоління читачів.

Авторитетні літературознавці з різних країн світу давно вже, власне, ще за життя письменника, канонізували його в ранг класика фантастики, родоначальника її новітнього напряму, який не старіє і сьогодні, наприкінці XX століття. Визначні фантасти різних країн дружно стверджують благотворний вплив Герберта Уеллса на їхню літературну роботу.

В Уеллса багато дивовижно точних передбачень і наукових чи технічних прогнозів. Досить сказати, що за десяток років до Ейнштейна він висловив думку про можливість подорожей у часі (роман “Машина часу”). А в своєму творі “Перші люди на місяці” розповів сучасникам про різні явища антигравітації, суть яких стає зрозумілою для вчених тільки сьогодні. Одне слово, багато всяких “домашніх завдань” назвав він у романах, повістях і оповіданнях служителям науки й техніки. Дослідники сумлінно заоблікували кілька десятків науково-технічних ідей Герберта Уеллса, що вже до сьогодні встигли реалізуватися у важливих відкриттях. А ще кілька десятків їх визнано принципово здійсненними. Уеллс у своїх творах також виразно окреслив усі найважливіші конфлікти, сюжети й мотиви, до яких найчастіше вдається наша сучасна фантастика. Так, він був блискучим популяризатором науки, прогнозистом її відкриттів. Але був Уеллс і художником особливого філософського складу мислення, глибоких соціальних узагальнень. Хоч би як захоплювалися сьогодні вчені його науковою прозірливістю (до речі, часом навіть набагато далекогляднішою, аніж у деяких авторитетних представників науки, — з цього приводу часто наводиться приклад, що став уже майже хрестоматійним: понад сорок років тому один із найвидатніших учених світу Е. Резерфорд заявив, що звільнення внутріядерної енергії абсолютно неможливе, а Уеллс тоді ж докладно описав атомну бомбу), так-от, хоч би як ми намагалися ставити Уеллсу в найголовнішу заслугу все те, що він зробив своїми творами для науки. ми не повинні забувати: Герберт Уеллс насамперед належить літературі, ставши в ній цілим духовним материком, над яким у високу височінь здіймаються вершини безстрашного людського Інтелекту. І, звичайно ж, саме завдяки цьому твори письменника не піддаються законам старіння, хоч такому невблаганному процесові піддаються наукові ідеї чи відкриття.

Молодший сучасник француза Жюля Верна, автора знаменитих “романів науки”, Герберт Уеллс приніс у фантастику принципово нове авторське мислення, абсолютно співзвучне нашому мисленню. Пишучи свої книги, він менше за все намагався уявити, які блага чекають населення землі від того чи того приголомшливого відкриття науки, що може змінитися в його побуті чи взагалі в самому способі життя. Так, Уеллс згоден з тим, що фундаментальні відкриття докорінно змінюють загальну картину світу, але ж окрім науково-технічного прогресу є ще система соціальних стосунків людей, є складні суспільні конфлікти, є на планеті різні Індивіди, які можуть по-різному використати наукові відкриття. Мислячи набагато ширше за сучасних йому фантастів, враховуючи позатехнічні й позанаукові фактори, Уеллс досліджував складні моделі майбутнього людства. Він залучив фантастику до обговорення всіх проблем, які вже постали чи могли постати перед населенням земної кулі: соціально-політичних, філософських, морально-етичних. Уеллс підкреслював принциповий момент у всіх своїх творах: “олюднення” фантастики і спрямування її тим на новий шлях розвитку. І він сам став першопроходцем того шляху.

Якщо інші сучасні йому письменники здебільшого однозначно ставилися до науково-технічного прогресу, пов’язуючи з ним усі сподівання на поліпшення умов існування людства. то Уеллс, як тверезий соціальний мислитель, був далекий од таких наївних сподівань, бо бачив далеко вперед. Його фантастика завершувала XIX століття і починала XX. Людство поставало перед вибухом майбутніх відкриттів у всіх галузях наук. І саме Уеллс був одним із перших письменників, хто особливо глибоко уявив їх і їхні можливі наслідки.

Ще 1899 року він написав оповідання “Чудотворець”, у якому клерк Фотерінгей одкриває в собі дивовижну здатність радикально впливати на довколишній світ. Фотерінгей забажав усього-на-всього зупинити обертання Землі. На щастя, в останню хвилину клерк відмовився від свого бажання, і все лишилося таким, яким було доти. Земля уникла катастрофи. Це оповідання — особливо важливе своїм ідейним змістом. У ньому — та сюжетна ситуація, яка оживе в сотнях найрізноманітніших варіантів у фантастиці XX століття: надпотужна сила й техніка в руках дурнів стає смертельною небезпекою для всього людства, для всього живого на землі.

1914 року Уеллс у своїй статті “Людство пробуджується” пристрасно наголошував, що настав час, коли кожен індивід на планеті існує не окремо від решти людей, не в якомусь вакуумі, що всі діяння людські взаємозв’язані, впливають одне на одного. “Кілька десятків поколінь — і все людство буде, по суті, нашими нащадками. З точки зору фізичної та інтелектуальної, ми, окремі особи, зі всіма нашими відмінностями й інтелектуальними особливостями, є лиш частками, відокремленими одна від одної на якийсь час для того, щоб потім повернутися до нашого єдиного життя з новим досвідом і знаннями, як бджоли повертаються з пилком і їжею в дружну сім’ю свого вулика. І ця єдина людина… перебуває нині лише біля витоків своєї історії… Підкорення нею нашої планети — тільки ранній ранок її існування. Мине небагато часу, й вона досягне інших планет і змусить служити собі велике джерело тепла і світла — Сонце… Те, до чого ніхто з нас не може додуматися самотужки, про що ніхто з нас не може і мріяти — хіба що уривками й не розуміючи всього обсягу завдання, — буде легко розв’язане мисленням колективним. Деякі з нас уже відчувають у собі це злиття з Великою Єдністю, і тоді наступають моменти надзвичайного прозріння. Інколи в імлі самотності, безсонної ночі раптом перестаєш бути містером ім’ярек, одсторонюєшся від свого імені, забуваєш про сварки й марнославні прагнення, починаєш розуміти себе й своїх ворогів… піднімаєшся вище своїх дрібних негараздів, усвідомлюючи, що ти — Людина, господар планети, що летить до невідомих доль крізь зоряну тишу космічного простору”.

Так, Уеллс згоден, що розвиток науки й техніки принесе людству чимало всяких благ. Про це він і пише в своїй відомій статті “Про деякі можливі відкриття”. Але людство не повинна надмірно гіпнотизувати та перспектива, не треба наївне уявляти, що всі соціальні конфлікти, всі проблеми раптово зникнуть завдяки науково-технічному прогресу. Всі свої сподівання на поліпшення умов буття людини письменник передовсім пов’язує зі змінами в самій людині, вдосконаленням її природи. “І тоді відкриється нова сторінка історії людства, сторінка, яка буде для нього мовби сонячне світло для новонародженого”, — пише Герберт Уеллс.

Письменник категорично застерігав проти насильницького втручання в природу людини. В “Острові доктора Моро” йдеться про так зване олюднення природи, вдосконалення людського організму хірургічним шляхом. Потворні створіння, позбавлені будь-яких індивідуальних ознак, ці нещасні жертви медичного варварства викликають у читача жах і гнівне заперечення. До речі, аналогічні сюжетні ситуації стануть після Уеллса особливо популярними в усій світовій фантастиці — згадаймо хоча б “Людину-амфібію” О. Бєляєва, “Четвертий льодовиковий” Кобо Абе, “Новий прекрасний світ” Хакслі та багато інших книг, на сторінках яких ми зустрічаємо чимось подібних персонажів. Численні романи й повісті населяють усілякі гомункулуси, кіборги й сигоми — витвори науки, більш а чи менш вдалі психокопії людини. Для одних фантастів вони постають зі знаком плюс, для інших — зі знаком мінус. Багатолітня дискусія про необхідність і шляхи таких дослідів не вщухає. Центр її вже перемістився з фантастики в науку. І одним із перших, хто її починав, гранично загостривши всі супутні цьому явищу етичні проблеми, був Герберт Уеллс, дивовижно чутливий до майбутнього письменник, який умів екстраполювати факти чи гіпотези сучасного в далеке прийдешнє.

Анатоль Франс назвав Герберта Уеллса рідкісним типом мислителя, який не боїться своєї думки. А Юрій Олеша так характеризував англійського письменника: “Я маю приблизно таке відчуття, як при читанні історичних романів. Усе здається незвичним, однак я знаю, що все це було… Він перетворює фантастику в епос”. Справді, читаючи і сьогодні його “Війну світів”, ніяк не можеш позбутися відчуття, що то не фантастичний роман, а суворо документована історична хроніка. Чи ось, скажімо, гіпотетичні картини з роману “Визволений світ”, написаного 1914 року: “Тут пролунав гуркіт, схожий на переливи грому. Гуркіт звалився… як удар. Світ довкола кудись зник. На Землі не існувало вже більше нічого, крім пурпурно-червоного, сліпучого миготіння й гуркоту — оглушливого гуркоту, який не вщухав ані на мить і поглинав усе. Всі Інші вогні згасли, й у цьому сліпучому світлі, осідаючи, падали стіни, злітали в повітря колони, перекидалися карнизи й кружляли шматки скла… Здавалося, що велетенський пурпурно-червоний клубок вогню скажено крутиться посеред цього вихору уламків, несамовито терзає землю і починає зариватися в неї, мовби вогняний кріт”.