У безодні
Шрифт:
Містер Фотерінгей, звісно, не зрозумів цього. Але він збагнув, що зазнав невдачі, і йому стали огидні всілякі чудеса. Тепер він був у цілковитій темряві, бо хмари скупчилися й затулили собою місяць. Повітря перетинали нерівні, уривчасті смуги граду. Оглушливий рев вітру й води заповнив землю й небо. Прикривши очі долонею, містер Фотерінгей дивився в той бік, звідки дув вітер, і при світлі блискавок побачив величезний водяний вал, що
— Мейдіг! — простогнав містер Фотерінгей, і його голос загубився в гуркоті розбурханої стихії. — Гей, Мейдіг!.. Стій! — вигукнув він, звертаючись до води, що наближалася. — Стій! Ради бога, зупинись!.. — Хвилиночку, — попросив він у блискавок і грому. — Зупиніться на хвилинку! Дайте мені подумати… Що ж мені робити? Ну що мені робити? Боже! Якби хоч Мейдіг був тут… Знаю! — вигукнув він раптом. — Тільки, ради бога, хай не буде цього разу ніякої плутанини!
Стоячи рачки, обличчям до вітру, він напружено думав, як правильно висловити наказ.
— Ага, — сказав він нарешті, — те, що я накажу, нехай цього разу збудеться лише після того, як я крикну: “Ану!..” Боже мій! Чого я раніше до цього не додумався?..
Він намагався перекричати рев бурі і кричав дедалі голосніше, марно силкуючись почути власний голос.
— Ну ось!.. Я починаю! Пам’ятай, що я тільки-но сказав! По-перше, коли збудеться все, що я скажу, нехай у мене зникне дар творити чудеса, хай моя воля стане такою, як і в решти людей, і хай припиняться ці небезпечні чудеса. Вони мені не подобаються. Краще б я їх не творив. Жодного, навіть найменшого. Це по-перше. А по-друге, нехай я повернусь до того часу, коли ще не сталося першого чуда, і нехай усе стане таким, яким було до того, коли перекинулася та клята лампа. Це важке завдання, але останнє. Ясно? Ніяких більше чудес, все має стати таким, яким було, а я хочу опинитися в “Довгому Драконі” і в той час, коли ще не випив свою півпінту. Ось і все! — Він учепився пальцями в землю, заплющив очі і вигукнув: — Ану!
Настала повна тиша. Містер Фотерінгей відчув, що стоїть на ногах.
— Це ви так вважаєте, — сказав хтось.
Фотерінгей розплющив очі. Він був у барі “Довгого Дракона” і сперечався з Тодді Бімішем про чудеса. У пам’яті його виринув спогад про щось дуже важливе, але відразу ж зник.
Ось бачите, якщо не брати до уваги того, що містер Фотерінгей утратив здатність творити чудеса, все інше стало таким, яким було до того, коли почалася ця історія. Отже, про все те, що описано тут, він не знає й досі. І, звісно, він, як і доти, не вірить у чудеса.
— А я кажу вам, чудес не буває, хоч би що ви казали, і я можу вам довести це.
— Це ви так вважаєте, — сказав Тодді Віміш і додав: — Доведіть, якщо можете!
— Послухайте, містере Біміш, — сказав містер Фотерінгей. — Поміркуймо, що таке чудо. Це щось несумісне із законами природи, те, що робиться зусиллям волі…
ЗМІСТ
Слабошпицький Михайло. Наш сучасник Герберт Уеллс
Викрадені бацили
Незвичайна орхідея
В обсерваторії Аву
Незвичайний аукціон
Острів епіорніса
Лісовий скарб
Чоловік, що робив алмази
Дивовижний випадок з очима Девідсона
У безодні
Червоний гриб
Містер Скелмерсдейл у чарівній країні
“Новий прискорювач”
Чарівна крамниця
Правда про Пайкрафта
Двері в стіні
Як моя матуся сходила на Пік Смерті
Кришталеве яйце
Чудотворець