У безодні

Уэллс Герберт Джордж

Так могла писати тільки людина, збагачена трагічним досвідом Хіросіми і Нагасакі. Але ті апокаліптичні видива вийшли з-під пера Уеллса ще за якихось три десятиліття до трагічних подій на японській землі. Тоді ж сказані і ці слова Уеллса, в яких акумульовано тривоги нашого сучасного світу: “Після атомних вибухів… нам стало цілком очевидно, що ці бомби і ті ще страшніші сили руйнації, предтечами яких вони є, можуть за якусь мить знищити все, створене людством, і порвати всі існуючі між людьми зв’язки…”

Ще раз згадаймо: ці тривожні слова написані тільки на світанку нашого століття. Тоді тільки починалася перша світова війна і одними з найбільших досягнень науки й техніки видавалися аероплани й танки. А письменник зумів за всім тим розгледіти майбутні глобальні масштаби

доскональної для винищення людей техніки, приховані потенції смертоносних сил, що чекають своїх часів. Збереглося свідчення угорського фізика-атомника Лео Сцілларда, який читав цей роман Уеллса. Сціллард говорить, що 1934 року йому раптом уявилася картина неконтрольованої ланцюгової реакції, а також наслідки цього “фізичного експерименту”. І Сціллард, збагнувши всю небезпеку того, вирішив ні з ким не ділитися своїм здогадом, навіяним книгою Уеллса. І як тут не згадати слова американського письменника Рея Бредбері, в яких він характеризує роботу фантастів: “Ми не описуємо майбутнє — ми від нього застерігаємо”. Чи ж не тому один із найпопулярніших жанрів фантастики — антиутопія, тобто пересторога, до речі, один із улюблених жанрів Герберта Уеллса. І, певно, найяскравішим її зразком всесвітньовідома “Машина часу”, в якій він гостро полемізував із тими авторами, які вважали, що тільки матеріальний прогрес принесе щастя всьому людству, вирішить усі його проблеми. Уеллс нагадував цим бездумним оптимістам, що є складні, антагоністичні стосунки в суспільстві і ніякий науково-технічний прогрес їх не знівелює, а ще більше загострить, доведе до критичних ситуацій. Водночас чужою йому була й антитехнократична тенденція тих письменників, які не бачили в науковому прогресі нічого позитивного для людства. Уеллс цілком резонно вважав, що всі технічні проблеми тісно пов’язані з проблемами соціальними, а тому й не можна їх ізолювати, виокремити зі складного комплексу суспільного життя. Розв’язання одних проблем не стане автоматичним розв’язанням інших проблем. Всі вони вимагають конкретного підходу, в кожному випадку треба шукати єдино конкретну відповідь.

За вісімдесят років життя Уеллс став свідком двох світових воєн і багатьох важливих політичних подій. Він мав змогу переконатися в точності різних своїх прогнозів, а також бачити свої помилки. Коли в Росії відбулася революція, Уеллс поїхав туди, щоб на власні очі побачити цей, як він сам висловлювався, “цікавий соціальний експеримент”. Він навідав свого давнього приятеля Максима Горького, зустрічався з науковою і творчою інтелігенцією молодої Країни Рад, маь тривалу розмову з В. І. Леніним, якого назвав “кремлівським мрійником”. Після тої поїздки народилася його знаменита книга “Росія в імлі” — важливий документ самовидця незабутніх історичних днів.

На Заході ходили найпохмуріші легенди про революційні події в Росії, до найбезсовісніших інсинуацій вдавалася буржуазна преса, прагнучи скомпрометувати молоду державу. “Хто ж усе-таки ці більшовики, що так надійно утвердилися в Росії? — пише Уеллс. — За версією найбожевільнішої частини англійської преси, це учасники якоїсь загадкової расистської змови, агенти таємного товариства, в якому примхливо змішалися євреї, єзуїти, франкмасони й німці. Насправді ж немає нічого менш загадкового, ніж ідеї, методи і цілі більшовиків, і їхня організація менш за все схожа на таємне товариство… Мені здається, що більшовики саме ті, за кого вони себе видають, і я змушений був ставитися до них, як до прямих і чесних людей”.

Неупереджений погляд письменника побачив багато важливих моментів у житті молодої революційної держави в особливо тяжкі для неї роки, в блокаді голоду і холоду, серед контрреволюційних заколотів і диверсій. Докладно розповідаючи про свою розмову з В. І. Леніним, Уеллс не обмежується стенографічною точністю відтворення слів вождя революції, а й пише про своє складне до всього почутого ставлення. Він устиг побачити Росію на грані економічного краху, Росію руїн і сиріт. Здається, потрібні цілі століття для того, щоб відродити країну з попелу. А Ленін розповідає йому пре електрифікацію, про те, що вона стане поворотним моментом історії держави. “В яке б чарівне дзеркало я не дивився, я не можу побачити цю Росію майбутнього, але невисокий чоловік у Кремлі обдарований таким даром, — пише Уеллс. — Він бачить, як замість зруйнованих залізниць з’являються нові, електрифіковані, він бачить, як нові шосейні дороги перерізають усю країну, як підіймається оновлена й щаслива індустріалізована комуністична держава. І під час розмови зі мною йому майже вдалося переконати мене в реальності своїх передбачень”.

Хоч не все побачив, не все відчув і не все до кінця збагнув Уеллс, однак його “Росія в імлі” — чесна й правдива книжка, яка розвінчувала популярні на Заході жахливі міфи про нашу країну.

З далекої Англії письменник пильно стежив за всім, що відбувалося в Радянському Союзі, і не приховував своїх симпатій до нашої країни. Високими словами відгукувався він про героїзм Радянської Армії у війні з німецьким фашизмом. Він ще встиг дожити до перемоги над гітлерівським рейхом і привітав її, як міг привітати тільки активний антифашист і борець проти імперіалістичної реакції.

Ця книжка знайомить читача з “малою прозою” Герберта Уеллса, можливо, менш знаною в світі, аніж його романи. Оповідання англійського письменника мають у собі всі якісні прикмети його романів: динамічні, загострені інтригою фабули, “рівняння” з багатьма невідомими, оригінальні гіпотези й пластично змальовані людські типи. Як і в романах, в оповіданнях Уеллса відразу впадає в око надзвичайна тематична широта. Він однаково вільно почувається у творах, присвячених чужим далеким планетам, і оповіданнях, у яких події розгортаються на знайомих кожному лондонцю вулицях рідного міста. Реальне, типове в своїй суті цікавить автора не менше, аніж загадковий феномен, який не одразу піддається раціональному витлумаченню. Сама стильова фактура цих творів одразу ж дозволяє нам упізнати того Уеллса, якого ми знаємо з романів “Машина часу”, “Людина-невидимка”, “Війна світів” чи “Їжа богів”. Либонь, без оповідань Уеллса наші знання про нього були дуже неповними. Оповідання — це також важлива сторінка всієї його творчої спадщини, бо він ніколи не вважав цей жанр другосортним. Оповідання було для нього таким же суверенним жанром як і всі інші.

Понад вісімдесят років тому, коли в Росії вперше видавалося зібрання його творів, Герберт Уеллс написав у передмові до нього: “Ми зовсім не якась особлива каста натхненних людей, які оповідають про свої одкровення темному, безграмотному світові. Ми просто голоси різноманітних людей, і кожен із нас висловлює те, що думає й відчуває. Багатьом із нас судилося прожити лиш одну мить — і потім щезнути назавжди. Дещо з поміченого, дещо з передбаченого, може, й згадають потім, але хто це передбачив, хто це помітив, забудуть…”

У цьому ми не погодимося з Уеллсом, енергійно заперечимо йому. Бо добре знаємо, що він нам сказав своїми книгами, що помітив у сучасному, що передбачив у майбутньому.

Все, що сказали великі художники та мислителі, і їхні великі імена — з нами, в нашій пам’яті, в нашому духовному досвіді. Тому вони, належачи своїм часам, воднораз належать і нашому часові; вони — наші сучасники і поводирі в складному лабіринті проблем кінця XX століття.

Михайло Слабошпицький

ВИКРАДЕНІ БАЦИЛИ

— Оце ось, — промовив бактеріолог, кладучи під мікроскоп скло, — препарат уславленої холерної бацили — холерний мікроб.

Чоловік із блідим обличчям схилився над окуляром. Він вочевидь не звик працювати з мікроскопом і затулив кволою білою долонею друге око.

— Я майже нічого не бачу, — сказав він.

— А ви покрутіть оцей гвинт, — порадив бактеріолог. — Просто мікроскоп налагоджений, мабуть, не для ваших очей. Зір у людей неоднаковий. Треба лише трохи крутнути сюди або туди.