У підводних печерах
Шрифт:
Валерій запитливо глянув на Славка, але той лише усміхнувся. Випромінювання поки що не загрожує, радіація не сягає контрольної цифри. Вони занурювалися далі під монотонний акомпанемент лічильника. Потім пішли над самим дном, яке в променях прожекторів поставало перед зором особливо рельєфно. Кожен камінь об’ємний, видно кожен виступ, западинку. І все сяяло яскраво, святково.
Та ось серед цього вражаючого видовища, вихопленого прожектором з вічної пітьми, сяйнув металевий відблиск.
Славко спрямував туди промені двох бокових прожекторів. Величезний металевий ящик… Кілька
— Контейнер… — хрипко вимовив Валерій.
Славко розглядав пустельне, без будь-якої рослинності дно. Стерильне. Наче добре оброблена рана. Але чому? Радіація тут, коли вірити лічильнику, не така вже й велика, щоб убити все живе.
“Коли вірити лічильнику”… Його кинуло в жар. На чолі виступив піт. Натиснув на важіль — батискаф почав підніматися. Зусиллям волі утримався, щоб не випустити з відсіків усю воду і не вилетіти вмить на поверхню. Хоча батискаф все-таки піднімався занадто швидко.
В ілюмінаторі пропливли швидкі тіні. Зникли. Славко майже інстинктивно вимкнув бокові прожектори, а носовий пригасив. І тіні з’явилися знову. Стишив хід. І раптом збагнув, що лічильник не брехав! В ілюмінаторі на великій відстані зблиснула зграйка риб. А потім бокове віконце затулила аморфна, посічена зморшками, в складках маса. Вона здригалася, тремтіла. З’явилося щупальце з присосками, поялозило по прозорій пластмасі, потім — банькаті очі, і Славко подумав — восьминогові. Але одразу ж відкинув це припущення. Навіть для восьминогових вони були незвичайні. Їх вираз швидко змінювався, був надто осмислений, ба навіть проникливий. Йому здалося, що в глибині тих очей причаївся біль, якесь болюче запитання.
Та ось в ілюмінаторі показалися вся голова, беззубий з дзьобом рот, частина тулуба і лійкоподібний отвір. Сумнівів більше не було: восьминіг. Якийсь незнайомий вид — не далекосхідний осіориз Ооіїеіпа. Адже ці очі… Цей, можна сказати, погляд… Правда, у восьминогів він буває досить виразний. Але така осмисленість… А може, здалося? Далася взнаки зайва настороженість, напруженість?
Валерій промовив щось нерозбірливе, не маючи сили відірвати погляду від дивовижних очей, і тієї ж миті голова зникла.
Славко марно чекав якийсь час, вмикаючи й вимикаючи світло. А тоді знову почав підйом.
“Власне кажучи, мені поки що нічого не пощастило встановити, — міркував. — Радіоактивність не така велика, щоб могла бути відповіддю на загадку, тим більше на тій глибині, куди могли опуститися люди з аквалангами. Може, саме ось такі тварини напали на них? Звичайно, легенди про страшних восьминогів — вигадка. Але ці тварини — надто вже незвичайні…”
Зразу ж після повернення на палубу корабля Славко скликав товаришів і розповів про свої спостереження. Ухвалили знову спустити батискаф. Цього разу в ньому будуть іхтіологи Косинчук і Павлов.
Але і друге, і третє занурення батискафа не збагатило експедицію новими даними, якщо не брати до уваги, що іхтіологи підтвердили: восьминіг, якого вперше побачили Славко й Валерій, не належить до жодного відомого виду.
Славко найбільше боявся, що керована ним експедиція повернеться з порожніми руками. Він уявляв собі погордливо зневажливу міну на обличчі Івана Герасимовича, докірливий погляд директора, мовчання співробітників, яке він витлумачував би як завгодно, тільки не як звичайнісіньке мовчання.
У ці дні Славко крутився, як муха в окропі. Він дуже схуд, піджак між лопатками провисав, навіть великий м’ясистий ніс трохи загострився. Не залишив без уваги жодного припущення співробітників щодо таємниці бухти, навіть найфантастичнішого. А з його вуст гіпотези сипалися одна за одною. Він навіть уві сні придумував їх, хоча і спав не більше чотирьох годин. А вдень аж хитався. Важко сказати, що тримало його на ногах. Певно, чорна кава та ще честолюбство.
Коли Тукало помітив, що мертва риба, виловлена в бухті, має якийсь дивний запах, Славко сам перевірив це в лабораторії. Спочатку він нічого особливого не завважив, але чаклував доти, аж поки і йому ота падаль почала здаватися незвичайною. І він майже не здивувався, коли, врешті-решт, встановив: клітини риби втрачали деякі амінокислоти, багаті на фосфорні сполуки.
Славко ще й ще перевіряв результат аналізу. І коли Валерій висунув свою більш ніж химерну пропозицію, він гаряче підтримав її і метикував над пристроями для здійснення її.
І ось вони знову вдвох опускалися в батискафі. Час од часу Славко поглядав на прикріплену до батискафа сітку, куди помістили рибу й крабів. Вони мали служити за принаду.
“Ми перебрали все, що могло бути причиною загадкової загибелі, і ні на чому не зупинились. Залишилися тільки дивовижні восьминоги. Звичайно, це теж тільки припущення, та коли не залишається нічого іншого…” — сказав Славко на нараді і запропонував саме цю принаду.
Батискаф уже чимало проплив, але восьминоги не з’являлися.
“Може, ми збилися з курсу?” — подумав Славко.
Коли опустилися нижче, він переконався, що це саме так. Дно тут аж ніяк не нагадувало пустелю. Перед ними розляглися справжнісінькі джунглі. Життя буяло тут, пнулося з усіх пор, із щілин між камінням, із розколин на скелях.
Обоє були вражені цим розкішним світом поряд з мертвою зоною.
Валерій розглядав зарості, час від часу щось фотографуючи. Він приготувався зробити нові знімки і попросив Славка увімкнути бокові прожектори.
— Поглянь! — раптом вигукнув Славко.
В ілюмінаторі з явився восьминіг. Він плив, мов торпеда, виштовхуючи воду із своєї “лійки” і склавши шупальці так, що вони скидалися на стабілізатори. За ним пливли чотири його родичі. Вони наблизилися до сітки, потім попливли уздовж неї, наче обнюхували. Один простягнув щупальце і обережно провів ним по сітці, ніби його цікавила сама сітка, а не те, що в ній. Він ненадовго зник з поля зору, та згодом в ілюмінаторі знову з’явилася його голова. Величезні очі були вкрай зосереджені. Їхній погляд зупинився на Славкові. Над очима випнулися ріжки. Восьминіг почав змінювати колір, переливаючись різними відтінками, і раптом розквітнув веселкою.