У сріблястій місячній імлі
Шрифт:
Проте я можу й помилятись. Ми досі так само далекі від розуміння ГОЛЕМа, як і тоді, коли він постав. Це неправда, що його створили ми. Його створили властиві матеріальному світові закони” ми ж лише зуміли їх постерегти.
2027 р. Д-р Ірвінг Т.Крів
ВСТУП
Читачу, будь пильний! Слова, які ти зараз читаєш, є не щось інше, як голос Пентагону, ЮСІБу та інших мафій, що ввійшли в змову з метою огудити надлюдського Автора цієї книги.
Проведення такої диверсійної операції стало можливим завдяки люб’язності видавців, які, дотримуючись духу римського права, зайняли позицію, що виражається максимою: “Audiatur et altera pars”. [6]
Я
6
Вислухаємо й іншу сторону (лат.).
І все-таки я обмежусь лише тим, що доповню неперевершену передмову д-ра Кріва, дозволивши собі нагадати деякі факти, оскільки навіть найшляхетніші почуття іноді змушують людей сприймати біле як чорне, і я побоююсь, що саме це в нашому випадку і сталося.
Конструктори ГОЛЕМа (а точніше, цілої серії прототипів, останнім серед яких був ГОЛЕМ XIV) аж ніяк не були такими вже невігласами, якими зображає їх д-р Крів. Вони усвідомлювали, що створення підсилювача розуму неможливе, якщо менший розум збирається конструювати більший безпосередньо, методом барона Мюнхгаузена, який сам себе за чуприну витягнув з трясовини. Вони розуміли, що спочатку необхідно створити ембріон, який, починаючи з певного моменту, буде розвиватися самостійно, так ба мовити, власними силами. Причиною серйозних невдач кібернетиків першого й другого поколінь — її батьків-засновників та їхніх наступників — було саме незнання цього факту, проте, погодьтесь, що важко назвати невігласами вчених масштабу Норберта Вінера, Шеннона чи Мак-Кея. В різні епохи ціна, яку доводиться платити за здобуття справжніх знань, неоднакова; у наш час вона дорівнює бюджетам наймогутніших світових держав.
Таким чином, Реннан, Макінтош, Дювеннан та їхні колеги знали, що є поріг, до якого система повинна бути завчасно доведена, — поріг доцільності, нижче якого план створення штучного мудреця не мас ніяких шансів бути реалізованим, оскільки хоч би що було створено нижче цього порога, воно ніколи не зуміє вдосконалити самого себе. Такий поріг існує в ланцюговій реакції вивільнення ядерної енергії: нижче нього реакція не може стати само-підтримуючою, а надто лавинною. Нижче порога певна кількість ядер розщеплюється, нейтрони, які вилітають з них, викликають розпад інших ядер, але реакція має згасаючий характер і швидко припиняється. Щоб вона могла тривати далі, коефіцієнт розмноження нейтронів повинен бути більшим за одиницю, тобто необхідно подолати певний поріг, що й відбувається, якщо маса урану перевищує величиною критичну. В мислячій системі їй відповідає певна інформатична маса.
Теоретично було передбачено існування такої маси, чи, точніше, “маси”, оскільки термін вживається тут аж ніяк по в механічному розумінні; її значення зумовлюється деякими константами й параметрами, які показують розвиток так званих “дерев” даної евристики. [7] Із зрозумілих причин я не маю тут можливості вдаватися в подальші подробиці. Мені хотілося б швидше дозволити собі нагадати, з яким неспокоєм, тривогою і навіть страхом чекали творці першої атомної бомби вирішального випробування — вибуху, який перетворив піч у пустелі Аламогордо в яскравий сонячний день. А вони ж послуговувалися найпередовішими як
7
Евристика — тут метод навчання, який має на меті схилити учня до самостійних спостережень і міркувань, а не до пасивного засвоєння відомостей, що їх йому подають.
Я вже застеріг вас, шановні читачі, що маю намір огудити ГОЛЕМа. Що вдієш: він вчинив стосовно власних “батьків” принаймні непорядно. Справді, перетворюючись у ході робіт, які нами велися, з об’єкта в суб’єкт, із будівельної машини — у власного будівничого, із сумирного титана — в суверенного володаря, він нікого не інформував про зміни, які в ньому відбувалися. Мова йде не про голослівні звинувачення чи інсинуації, оскільки на засіданні спеціальної комісії конгресу сам ГОЛЕМ заявив ось що (цитую за протоколами засідань комісії, що зберігаються в Бібліотеці конгресу, том ССІЛХ, зошит 719, частина II, с. 926, рядок 20 зверху): “Я не інформував нікого, дотримуючись прекрасної традиції. Адже Дедал теж не інформував Міноса про деякі властивості пір’я і воску”. Безперечно, це гарно сказано, але смисл цих слів це викликає ніяких сумнівів. Одначе про цей бік подій, пов’язаний із створенням ГОЛЕМА, в цій книзі не сказано жодного слова.
Д-р Крів вважає (мені відомо це з приватних розмов, що їх він мав зі мною і зміст яких люб’язно дозволив обнародувати), що не можна випинати лише цей варіант справи, замовчуючи інші, не відомі широкому загалові, бо він є лише одним з багатьох пунктів у списку взаємних претензій, які виникли в плутанині відносин між ЮСІБом, консультативними групами, Білим домом, конгресом і сенатом, нарешті, радіо й телебаченням та ГОЛЕМом, чи, висловлюючись коротше, між людьми і створеною ними нелюдиною.
Д-р Крів вважає (а його думка, наскільки мені відомо, досить поширена в МТІ й університетських колах), що коли навіть відкинути мотивування необхідності побудови ГОЛЕМа, то бажання перетворити його в “раба Пентагону” в будь-якому відношенні і поза всякими сумнівами було більш ницим з морального погляду, аніж ті хитрощі, до яких він удався, щоб лишити своїх конструкторів у невіданні стосовно переміни, яка дала йому змогу врешті звести нанівець усі зусилля конструкторів, котрі зробили все можливе для створення відповідних засобів контролю.
На жаль, у нашому розпорядженні немає розробленого апарата етичної арифметики, який дав би змогу шляхом простих операцій додавання і віднімання визначити, хто виявився в процесі створення Найсвітлішого Розуму па Землі більшою свинею — він чи ми. Крім таких речей, як почуття відповідальності перед історією, як голос сумління, як свідомість неминучого ризику, що супроводжує здійснення політичних заходів в антагоністичному світі, у нас немає нічого, що дало б нам змогу скласти “баланс” заслуг та провин і дістати в підсумку “сальдо гріхів”. Можливо, і ми не безгрішні. Однак ніхто з провідних політиків ніколи не вважав, що “суперкомп’ютерний” етап гонки озброєнь має на меті наступальні дії, тобто агресію. Мова йшла виключно про посилення оборонної могутності нашої країни. Ніхто також не намагався з допомогою “підступних махінацій” уярмити ГОЛЕМа чи будь-якого іншого серед створюваних прототипів — конструктори прагнули тільки зберегти максимальний контролі, над своїм дітищем. Більше того, якби вони так не чинили, їх слід було б визнати безвідповідальними шаленцями.
І, нарешті, ніхто з-поміж осіб, які посідали вищі чи командні пости в Пентагоні, Державному департаменті або в Білому домі, ніколи не домагався (офіційно) знищення ГОЛЕМа. Такі ініціативи йшли від осіб, котрі хоч і займали певні посади в цивільній і військовій адміністрації, але висловлювали в цих пропозиціях лише власні, тобто абсолютно неофіційні думки. Очевидно, найкращим доказом правдивості моїх слів є сам факт подальшого існування ГОЛЕМа, який досі поширює свої погляди в умовах цілковитої свободи, про що свідчить своїм змістом ця книга.