У відкритому морі
Шрифт:
І знову гримнув сміх.
Суддя, побачивши, що жарти повеселілого залу начальством прийняті з добродушною посмішкою, скорчив серйозну міну і спершу по-німецьки, а потім каліченою російською мовою запитав, чи не побажає хто-небудь із кримчан, присутніх у залі, бути секундантом у земляка?
В залі зрозуміли тонку гру судді і, хихикаючи, почали обертатися в бік гостей. Там серед запрошених сиділо двоє бородатих татар і росіянин — начальник поліції. Гості розгублено встали, не знаючи, чи треба виконувати волю хазяїв, чи в знак протесту замахати руками.
І ось у цю хвилину десь аж у кінці залу пролунав гучний і ясний дівочий голос:
— Я буду секундантом!
Сотні голів повернулися на цей голос: хто насмілився? Хто вона?
Суддя, не розгубившись, зробив широкий припрохувальний жест:
— Буть ляска, мадам!
Його ніхто не міг звинуватити в недодержанні правил міжнародних матчів. Ситуація ставала щораз комічнішою.
Юрба солдатів, що стояли за стільцями, сколихнулася. Солдати пропускали ще не видну з-за спин і голів дівчину. Та ось вона пробилася до проходу, і всі побачили худеньку прибиральницю-росіянку, «чумичку». Ну як тут не розсміятися?
Сміх, вірніше регіт до сліз, що котився рядами, супроводив дівчину до самої сцени. Але вона не зважала на глум. Сміло зійшла на ринг і з блідим, рішучим обличчям, немов роблячи виклик усьому залу, стала поряд з моряком.
Годинник показував вісім п'ятнадцять.
Восьмьоркін був страшенно вражений: «Ніна! Звідки вона? Чого вийшла?» Майже не ворушачи губами, він сердито прошепотів їй:
— Чого ти?.. Зараз же забирайся.
Ворбс скривився: суддя переграв — серйозна справа набирала відтінку клоунади. Він уже хотів було моргнути конвоїрам, щоб ті вивели несамовиту «чумичку», але, помітивши незадоволення росіянина, передумав: «Хай стовбичить ця дурепа, вона, здається, не дуже-то добре діє на психіку матроса».
Ніна зняла з себе мішкуватий коричньовий халат і скинула хустину. Світловолоса, в легкій блузі і короткій спідничці, вона ніби стала стрункіша і не була схожа більше на «чумичку». Рішучим рухом дівчина відірвала дві широкі стрічки від хустини, вміло перебинтувала ними пальці боксерові і, натягнувши на його руки рукавиці, з такою вправністю й швидкістю зав'язала шнуровку, наче все життя робила це.
«Що за птиця? — занепокоївся Ворбс. — Звідки взялася така прибиральниця? Треба буде перевірити».
Зав'язуючи другу рукавицю, Ніна встигла шепнути Восьмьоркіну:
— Стьопо, любий, не гнівайся… Так треба. Ти був один. Я не могла.
Її шепотіння заглушив гонг.
Ніна прийняла з рингу табуретку і швиденько глянула на годинник. До вибуху лишалося двадцять три хвилини.
Противники, не потискуючи один одному рук, відразу ж кинулися в атаку. Вони з ходу зчепилися посеред рингу і розрядили свою силу в такій бурі ударів, що суддя перелякано відскочив до канатів.
Гупання важких ударів змусило принишкнути і насторожитися весь зал. З перших секунд стало зрозуміло, що обидва противники настроєні агресивно, що росіянин не збирається поступитися. Майже не прикриваючись, він відповідає серіями різких і дошкульних ударів.
Лобова атака Ворбсові не вдалася, він відхилився вбік і, хизуючися своєю гнучкістю, вправними вивертами і раптовими атаками почав кружляти навколо жертви, вишукуючи слабке місце.
Росіянин ледве встигав повертатися. В очах гітлерівців він здавався схожим на розгніваного ведмедя, що люто відмахувався лапою.
Злість засліплювала Восьмьоркіна. Він двічі змазав — попусту розсік повітря. Це викликало глумливий сміх у залі. І головне, при Ніні. Восьмьоркін перебирав ногами і, роблячи вигляд, що відходить в глуху оборону, відступив на кілька маленьких кроків, потім відірвався від канатів і могутньою серією ударів зліва і справа загнав Ворбса в куток. Не даючи гестапівцю вивернутися, вислизнути з тісного кутка, він молотив його по чім попало…
Не знаходячи виходу з кулачного смерчу, метаючись несамовито під ударами, Ворбс згадав, що об його череп сам Шмеллінг побив собі пальці, і почав підставляти під удари голову. Вона в нього була досить міцна, щоб знесилити моряка.
Розлютований Восьмьоркін не зрозумів маневру свого супротивника, його зупинив лише гострий біль у лівій руці.
«Невже перебив?» подумав він, послаблюючи удари лівою. На цей момент тільки й ждав Ворбс, він вивернувся і різким ударом знизу догори відкинув Восьмьоркіна на канати. Тут вони зіткнулися грудьми і почали латати боки один одному.
Потішне видовисько вмить набрало вигляду небачено злісного побоїща, в якому неминуча була трагічна розв'язка.
Захекані боксери сплелися в клінчі — повисли один на одному. Їх міг розвести лише мідний дзвін гонга.
Ворбс, порушивши правила, садонув Восьмьоркіна в груди і знехотя відійшов у свій куток. Він осатанів від жорстокого опору росіянина. Обер-лейтенант сподівався легкої перемоги. Він заздалегідь намітив ефектний план бою: два-три раунди бліц-гри, в якій будуть показані вправність професіонального боксера, гестапівське вміння взяти верх над психікою противника, потім два-три нокдауни і красивий нокаут, з винесенням напівмертвого боксера зі сцени. І раптом таке нахабство: росіянин сам прагне закінчити бій нокаутом.
«Тепер він, очевидно, облишить свою ідіотську думку, схаменеться, його ліва рука вже повисла», міркував Ворбс, розкинувши руки на канатах, в той час як секунданти метушливо махали на нього рушниками і нашіптували йому свої поради, як найкраще порішити росіянина.
Ніна, підставивши табуретку захеканому Восьмьоркіну, приклала холодну долоню до його серця і прошептала на вухо:
— Він навмисне підставляє голову. В тебе бинт слабкий… Звихнеш пальці…
— Здається, вже щось накоїв… — відповів сумно Восьмьоркін.
Перед ним був ворожий зал, від якого не можна було ждати помилування ні на випадок перемоги, ні на випадок поразки. Тільки Ніна співчувала йому. Але тепер і її схоплять.
— Чого ти вийшла на сцену? Де Сеня?
— Тс… — заспокоювала Ніна. — За нами стежать. Потім узнаєш. Бий по корпусу, — почала знову нашіптувати вона. — Гестапівець задихається, видно, поганеньке серце. Придивляйся краще. В нього буває відкрита ліва частина…
Боячись відвернути думки Восьмьоркіна від бою, дівчина нічого не казала йому про те, чого з хвилюванням і страхом чекала сама. «Якщо швидко поб'є німця, то конвоїри поженуть в роздягалку, — міркувала Ніна. — Роздягалка в протилежному кінці. Може, не весь будинок злетить. Коли б швидше! Зостається дев'ятнадцять хвилин».